• Напечатать
• Спросить
• Отправить другу
• Поделиться
  • Facebook
  • Twitter
• Подписаться на новости

Необхідно всебічно та ґрунтовно вивчити механізми та динаміку входження цієї частини суспільства в систему політико-владних відносин. Адже нинішня молодь є своєрідним "поколінням рубежу" [1, с. 72] між недавньою тоталітарною комуністичною системою та вільним громадянським суспільством, до побудови якого підійшла українська держава.

Проблеми соціалізації особистості вперше досліджувалися в працях таких західних соціологів та психологів, як З. Фрейд, Е. Фромм, Ф. Г. Гуддінгс, Е. Дюркгейм, Т. Парсонс, Ж. Піаже, Р. Мертон, А. Парк, Дж. Кольман Д. Істон, Дж. Денніс та інші.

Продуктивно вивчали ці проблеми й українські вчені та їхні колеги з країн, що утворилися на терені колишнього СРСР (Л. Виготський, Г. Костюк, С. Максименко, Л. Божович, І. Кон, В. М’ясищев, Г. Андреєва, Л. Орбан – Лембрик, Н. Абдюкова та інші).

Питання політичної соціалізації в останні роки розглядалися в працях Л. Войтасика, Ю. Шерковіна, М. Слюсаревького, І. Жадана.

Помітний внесок у вирішення політико-психологічної проблематики зробили й такі відомі українські вчені, як І. Бекешкіна, М. Головатий, Є. Головаха, В. Казміренко, М. Михальченко, М. Пірен, В. Шаповал та інші.

Тим не менше, проблема потребує подальшого глибокого психологічного аналізу, для чого необхідно здійснювати спеціальні експериментальні дослідження для вивчення факторів, механізмів та особливостей входження молоді в політичне життя в умовах перехідного суспільства.

Необхідність виокремити проблему політичної соціалізації як окремий предмет дослідження зумовлюється непростими процесами включення молоді до складної системи сучасних соціально-політичних відносин, залученням до активного політичного життя України нового, незаангажованого покоління. Як слушно зауважив політолог В. Малинкович, "українська держава в певний мірі вже склалася, але нації – нації політичної – у нас досі нема" [5, с. 24].

Процеси реформування, що відбуваються в сучасному українському суспільстві, вимагають розглядати проблему політичної соціалізації молоді під особливим кутом зору.

• По-перше, молодь є однією з найбільших соціально-демографічних груп нашого суспільства;
• по-друге, кожний рік економічно активне населення країни поповнюється випускниками навчальних закладів, які прагнуть знайти своє місце в суспільстві;
• по-третє, актуальність політичної соціалізації зумовлюється складністю обставин, у яких опинилася сучасна молодь.

Існують глибокі протиріччя між новими соціально-економічними, політичними вимогами і якостями особистості, які традиційно формуються соціальними інститутами сучасного українського суспільства.

Необхідно також враховувати характерні риси, притаманні нинішнім суспільно-політичним процесам:

• сильний вплив усталених форм попереднього устрою;
• відчутне зростання національної самосвідомості;
• поширення корупційних, девіантних проявів та бездуховності.

Наслідок усього цього – наростання політичної "втоми" та апатії у більшості громадян, зменшення інтересу до політичних процесів, особливо у молодіжному середовищі [6, с. 210].

Звідси випливає, що обставини, за яких здійснюється політична соціалізація особистості, в багатьох випадках негативно впливають на перебіг процесу адаптації нової генерації до нових суспільно-політичних умов та включення її в суспільно-політичну діяльність.

Слід зазначити, що політична соціалізація є об’єктивним процесом входження індивіда в політичну систему та передбачає засвоєння індивідом чи групою політичної культури, політичних цінностей, норм, взірців поведінки та способів політичної діяльності, а також творче, активне ставлення до них [5, с. 208].

Політична соціалізація є двостороннім процесом взаємодії суспільства і особистості. Соціум може впливати на особистість стихійно, у вигляді різноманітних обставин життя, що можуть носити характер рівно-спрямованих факторів, або здійснювати вплив в умовах цілеспрямованого, організованого і планомірного процесу розвитку особистості [7, с. 64].

З іншого боку, процес політичної соціалізації включає в себе мотивоване засвоєння індивідом соціально-політичних норм, цінностей, установок, ролей і правил поведінки, притаманних суспільству. У всіх випадках політична соціалізація відображає інтереси самої людини і суспільства, до якого вона адаптується.

Під дією соціально-політичних, економічних та психологічних обставин формується політична свідомість та політичне мислення особистості, а соціально активна особистість, у свою чергу, здатна впливати на соціально-політичні процеси та сприяти оновленню суспільства. Звідси випливає, що обставини, в яких здійснюється політична соціалізація особистості, неодмінно накладають відбиток на формування політичної свідомості, мислення та поведінки особистості.

Психологи і соціологи виокремлюють цілу низку факторів, які зумовлюють соціалізацію особистості протягом усього її життя. Вітчизняні і західні вчені пропонують кілька класифікацій факторів соціалізації.

Згідно з класифікацією, запропонованою, наприклад, А. Мудриком, виділяються три основні групи факторів соціалізації:

• макро-фактори (космос, планета, світ, країна, суспільство, держава);
• мезо-фактори (етнос; місце і тип поселення – регіон, село, місто; засоби масової комунікації – радіо, телебачення, газети тощо);
• мікро-фактори (сім’я, групи ровесників, навчальні, професійні, громадські групи та ін.) [9, с. 41].

Спробуємо коротко охарактеризувати особливості найвагоміших, на нашу думку, факторів політичної соціалізації на даному етапі розвитку українського суспільства.

Сім’я – перший соціальний інститут, який дає дитині знання про складний світ суспільних відносин. Перші політичні уявлення починають формуватись у дитини досить рано. Вже в 3 – 4 роки вона отримує, в доступних для неї формах, перші уявлення про державу та політику через сім’ю і найближче оточення. Осідаючи у підсвідомості, така інформація поступово дає про себе знати в майбутньому.

В сім’ї дитина засвоює елементи духовної культури, моральні та політичні цінності, притаманні її родині. Реальна цінність вкладу сім’ї в прищеплення громадської та політичної свідомості дітям залежить від громадської, політичної позиції старших поколінь, їх включення в суспільно-політичне життя. Як свідчать дані багатьох досліджень, сім’я є важливим джерелом отримання політичної інформації для багатьох молодих людей.

Не потребує доказів те, що проблеми суспільства знаходять своє відображення у проблемах мікро-соціуму – сім’ї. Батьки часто ще самі не оволоділи формами мислення, зразками поведінки, нормами і цінностями, що відповідають вимогам часу, і, отже, не можуть передати дітям власний досвід адаптації до реалій сьогодення. В цьому плані політична соціалізація старшого і молодшого поколінь у багатьох випадках відбувається одночасно. Відтак молодь вимушена шукати орієнтири в сучасному політичному світі самостійно.

До означених проблем слід додати появу таких негативних факторів, як девальвація сімейних та моральних цінностей, надмірний прагматизм та індивідуалізм, низька політична культура та політична апатія батьків тощо. Це лише неповний перелік несприятливих умов, за яких відбувається первинне набуття дитиною соціальних і політичних знань, закладаються основи формування громадянськості.

Важливим фактором політичної соціалізації молодої людини є її спілкування з ровесниками на різних вікових етапах. У взаємодії з групою засвоюються норми і способи дій, здійснюється корекція поведінки у відповідності до них. Таким чином утворюється дитяча субкультура, що посідає особливе місце у загальнолюдській культурі. В радянському суспільстві функцію політичної соціалізації молоді виконували піонерська та комсомольська організації. Сьогодні ця ніша залишається незаповненою, розпочався процес десоціалізації. Як результат – відчуття певної незадоволеності у молоді і пошук нових форм колективісткості, які часто носять деструктивний і навіть кримінальний характер [3, с. 79 – 87].

Політична сфера демократичного суспільства включає в себе суспільно-політичні організації і рухи. Спостерігається тенденція до збільшення кількості молодіжних організацій в Україні (від 7 в 1993 році до 109 в 2003) [2, с. 158]. Поряд з цим існує велика кількість організацій, що виникають і зникають, не проявивши ніякої активності, виявившись нежиттєздатними в сучасних умовах [8, с. 27]. Молодь залишається поза суспільно-політичною діяльністю, складаючи лише невеликий відсоток серед прибічників фактично всіх партій, яких на даний час в Україні близько ста.

Особливу роль в активізації діяльності щодо політичної соціалізації молоді відіграють заклади освіти. Саме вони знайомлять дітей із державною символікою, культурною та політичною спадщиною українського народу, з характеристиками різних виборчих систем. Навчаючись, діти отримують уявлення про державний устрій та політичну систему суспільства, правові норми і правові системи, права і обов’язки громадян.

Система освіти в будь-якій країні покликана прищеплювати молодому поколінню відчуття приналежності до певного соціуму, народу, суспільства і не може стояти осторонь державотворчих процесів. Останні роки характеризуються зростанням ролі закладів освіти у формуванні громадянської, політичної свідомості молоді. На початок 2002/2003 навчального року в Україні нараховувалося 380 вищих навчальних закладів ІІІ і IV рівнів акредитації; кількість студентів збільшилася за останні одинадцять років з 881,3 тисячі до 1686 тисяч [2, с. 62].

Все більше молодих людей пов’язує можливість досягнення життєвого успіху з високим освітнім рівнем. За даними соціологічного опитування, яке проводилось у червні 2002 року, для 90% опитаних молодих людей освіта є важливою цінністю, 70% зацікавлені у вищій освітній підготовці, оскільки пов’язують з нею можливість одержати престижну та високооплачувану роботу [2, с. 62].

Потужним фактором впливу на поведінку, погляди, політичну соціалізацію молоді в цілому здійснюють засоби масової комунікації (ЗМК). Як засвідчують дослідження, вони для більшості молоді є основним джерелом отримання інформації про політичне життя.

Сьогодні психологи, педагоги, філософи з тривогою відзначають негативний вплив ЗМК на формування і розвиток особистості. Як соціальний інститут, ЗМК впливають на особистість не лише за допомогою подачі певної інформації, але й пропонуючи певні зразки поведінки героїв книг, фільмів, телепередач. Аналіз теле-, радіо- та книго-продукції показує, що у цій сфері переважає пропаганда низькопробних виробів західної попкультури. Відчувається гостра потреба програм соціально-політичного спрямування, спроможних викликати інтерес молоді до подій у громадському, політичному, культурному просторі України, до суспільно-політичної діяльності.

На процес політичної соціалізації впливає і включеність особистості в трудову діяльність. Як позитивний момент, слід відзначити значне збільшення частки молоді у складі нових соціальних прошарків – підприємців, менеджерів, банківських працівників. Водночас саме молоді люди залишаються найбільш незахищеною частиною суспільства, яка поповнює лави безробітних. За даними статистики, в Україні особи віком до 28 років складають 38,8% загальної кількості безробітних, причому безробіття більше турбує дівчат і молодих жінок (73%), дещо менше – юнаків (48%) [6, с. 216].

За таких умов надзвичайно важливим є розуміння молоддю взаємозалежності економічної ситуації і перебігу соціально-політичних процесів, усвідомлення можливості впливу на ці процеси у демократичному суспільстві.

Процеси політичної соціалізації доповнюються ще однією важливою формою соціально-політичної діяльності – державною молодіжною політикою, спрямованою на реалізацію закону "Про сприяння становленню та розвитку молоді в Україні". Реалізація його покликана створити сприятливі умови для розвитку і само-актуалізації молодого покоління, сприяти формуванню громадянського суспільства за участю молоді на всіх рівнях: загальнодержавному, регіональному, місцевому [4, c. 4, 5].

Серед окреслених пріоритетів державної молодіжної політики на 2002 – 2005 роки особливе місце відводиться створенню нової молодіжної ідеології в українському суспільстві; формуванню молодої людини – громадянина демократичної України; патріотичному та духовному становленню молоді; розвитку молодіжних громадських організацій тощо. Цим мають створюватися передумови для успішного залучення молоді до соціально-політичного життя. Але ефективність молодіжної політики залежатиме, насамперед, від готовності самої молоді до партнерства з державною владою і налагодження двостороннього зв’язку, від готовності молодого покоління взяти на себе відповідальність за її здійснення, від визнання і підтримки нею цієї політики.

Таким чином, процес політичної соціалізації ускладнюється наявністю багатьох проблем, притаманних українському суспільству в період суспільно-політичних трансформацій. Загальновідомо, що кризові ситуації формують специфічні довготривалі стратегічні життєві установки і ціннісні орієнтації, і в першу чергу це впливає на молодь, яка ще не засвоїла форм життєдіяльності в період реформування економічних та соціально-політичних основ суспільства.

Молодь – динамічна, енергійна і критично мисляча частина суспільства, яка володіє величезним соціальним і творчим потенціалом. Виходячи з цього, створення сприятливих економічних та соціальних умов для особистого зростання молодих людей, формування їх творчої активності, здібностей, навичок повинно бути основою державної молодіжної політики, центром уваги всіх соціальних інститутів суспільства.

Література

1. Врублевський В. К., Хорошковський В. І. Нова Україна: виклики ХХІ сторіччя // Українське суспільство на порозі третього тисячоліття. Кол. монографія / Під ред. М. О. Шульги. – К.: Ін-т соціології НАН України, 1999 – 687 с.

2. Виховання національно-свідомого, патріотично зорієнтованого молодого покоління, створення умов для його розвитку як чинник забезпечення національних інтересів України: аналітично-інформаційні матеріали. – К.: Державний ін-т проблем сім’ї та молоді, 2003. – 191 с.

3. Луков В. А. Особенности молодежных субкультур в России // Социс. – 2002. -№10.

4. Молодіжна політика в Україні: аспекти державного та громадського розвитку. – К., 2002. – 15 с.

5. Переосмысливая современность. Материалы международной конференции, октябрь, 2002, Москва. // Полис. – 2002. - №2.

6. Пірен М. І. Основи політичної психології: Навчальний посібник. – К.: Міленіум, 2003. – 418 с.

7. Попова О. В., Титаренко Ю. И. Социализация и профессиональное образование личности: Монография. Барнаул: Изд–во Академии экономики и права, 2001. – 335 с.

8. Соколов В., Рябіка В. Громадянське суспільство. Дійові особи та виконавці // Соціс. – 2002. - №5.

9. Социальная психология и личность в вопросах и ответах. – М., Гардарики, 2001, - 397 с.

10. http://www. politik. org. ua

02.03.2012