Проблеми історії психології. Реферат
С. Л. Рубінштейн: проблеми історії психології та вчинковий осередок психологічної системи
С. Л. Рубінштейн запропонував своєрідну характеристику історико-психологічного процесу. Він здійснив кілька ґрунтовних і повчальних спроб дослідження цього предмета, насамперед у працях "Основи загальної психології" (1946), "Принципи і шляхи розвитку психології" (1959). У цих творах певним чином втілено традицію європоцентризму.
Вчений звертає особливу увагу на тему "кризи" психології, пов'язаної з формуванням поведінкової психології - рефлексології та біхевіоризму, напрямів, що заперечували свідомість як предмет психології, а саму діяльність тлумачили механістично. Поведінкова психологія постала як зворотний бік психології інтроспективної.
Заперечення свідомості замінило відрив свідомості від предметного світу. Інтелектуалізм психології означає, що пізнавальні процеси посіли в ній центральне місце, їх відкидає "динамічна" спрямованість - психоаналіз, гормізм. Рубінштейн задовго до західних істориків психології показав історико-психологічну тріаду: поведінкознавство, психоаналіз, гуманістична психологія. Він заперечує спроби побудувати психологію на "культурних" засадах, а також біологічних, що призведе до втрати науковості концептуального викладу.
У річищі створення "системи радянської психології" Рубінштейн намагається сформулювати її методологічні засади, у зв'язку з чим проголошує ідею єдності свідомості та діяльності. Всі проблеми теорії та історії психології зосереджуються в єдиному - вчинковому - принципі. За його допомогою вирішується центральна проблема психології - проблема людини.
Рубінштейн прогнозує появу зв'язків психології з етикою, чим феноменологічне наповнює істинним змістом психологічне дослідження. Оскільки психологічні знання поряд із спеціально науковими, були розгорнуті також у філософській, художній, дійово-практичній (народні вірування та звичаї) формах, Рубінштейн говорить про філософські, художні та інші антецеденти (передбачення) науково-психологічного відкриття як такого.
В історії психології Рубінштейн показує подолання двох тенденцій, дуалістичного відособлення психічно-суб'єктивного від процесів тілесних (протиставлення душі й тіла) та зняття дуалізму зведенням тілесних явищ до проявів душевних або душевних до тілесних ("бездійова свідомість" та "несвідома дійовість"). Рубінштейн виступає проти відриву душевного від тілесного, а також проти їх ототожнення, відшукуючи справжній психологічний детермінізм та його постання в історії психологічних учень.
Ідея вчинкового осередку дає Рубінштейну можливість, виходячи з істинної природи самого вчинку, побудувати гуманістичну систему психологічних знань. Підсумовуючи історико-психологічні інсайти, Рубінштейн формулює ідею "внутрі-буття". Свідомість людини є самосвідомістю світу. Світ усвідомлює себе через людей - інсайт, що вирвався ще за 200 років із духовних надр генія Г. Сковороди: "Одними і тими ж очима, якими людина дивиться на Бога, Бог дивиться на людину".
Цей еталон спекулятивного психологічного мислення психологами досягався рідко. Запорукою такого досягнення є визначення принципу вчинку та принципу "внутрі-буття" на ґрунті психологічного детермінізму.
Питання історії психології розглядаються Рубінштейном спеціально у книзі "Принципи і шляхи розвитку психології". Тут висвітлено три групи історико-психологічних питань. Перша група присвячена внеску К. Маркса, В. І. Леніна, І. М. Сєченови, І. П. Павлова в розробку провідних методологічних засад психології. Зокрема, мова йде про ранні рукописи Маркса, в яких розроблено психологічні проблеми людини, її предметної діяльності тощо. Це також питання рефлекторної теорії психічного, яка мала давати природничонаукове тлумачення, отже - реалізувати матеріалістичний підхід до пояснення ідеальної сторони психічного.
Друга група методологічних студій Рубінштейна присвячується спеціально І. М. Сєченову - стосовно значення його рефлекторної теорії в історії російської психології, а також стосовно провідних проблем - свідомості та діяльності - в історії радянської психології.
Третя група зачіпає історію зарубіжної психології. Тут піднято питання "кризи психології" у зв'язку з ідеологією махізму, біхевіоризму, прагматизму, семантики, "соціального" біхевіоризму та необіхевіоризму Е. Толмена. Розглядається також відношення індивідуального та суспільного у свідомості людини, розроблене французькою психологічною школою. На завершення Рубінштейн розглядає "так звану" психофізіологічну проблему в теорії зарубіжної філософії та психології.
У методологічних та історико-психологічних розвідках Рубінштейн висвітлює таку проблему, як детермінація психічних феноменів. Стосовно відображальної діяльності мозку постає безпосередній зв'язок з рефлекторною теорією. Здійснюється підхід до розкриття психофізичної проблеми, пов'язаної з тлумаченням місця психічного у всезагальному зв'язку явищ матеріального світу, де психічні явища виступають як зумовлені і як такі, що самі зумовлюють поведінку людей.
Тут постає також проблема зв'язку внутрішніх і зовнішніх умов психічних процесів, з чого походить детерміністичне вивчення їх та поведінки в цілому у зв'язку з особистісним підходом. Вирішуючи питання зв'язку ідеального та матеріального, Рубінштейн пропонує за відношенням образу і речі розкрити як вихідне відношення суб'єкта, який пізнає, до об'єктивної реальності - в рамках рефлекторної діяльності мозку.
Таким чином, проблеми, підняті Рубінштейном у цій збірці праць, приводять його до центрального пункту - проблеми людини. З нею пов'язується майбутнє психології. При вирішенні проблеми формування людини психологія має найтіснішим чином поєднатися з етикою, як вона поєднується з теорією пізнання. Лише у всебічному вияві людини через істотні зв'язки зі світом стане можливим зрозуміти її справжню сутність і місце у світі.
Рубінштейн спирається на визначні досягнення вітчизняної психології, пов'язані насамперед з філософськими, психологічними та етичними розробками видатних діячів Києво-Могилянської академії. В їхніх трактатах виступають типові проблеми вчинкового осередку психічної активності людини, зв'язку психології з теорією пізнання і особливо з етикою, оскільки завершення психологічної системи необхідно вимагає переходу саме до розкриття реальних учинкових актів особистості як вираження її моральної природи.
Саме ця моральність визначає психологічний зміст людської поведінки і закликає дослідника ретельно вивчати його, не боячись вийти за межі психології. Тут постає дійсна феноменологія психології, сповнена, зокрема, змістом ситуативного, мотиваційного, дійового і після-дійового визначень поведінкової активності людини.
Отже, завдяки дослідженням С. Л. Рубінштейна в психології постала єдина, узагальнююча проблема - людського вчинку як логічного осередку, що дає можливість завдяки своєрідному чарівному акту побачити також зв'язок психологічної системи як такої і самої історії психології, - реалізація знаменитого принципу єдності логічного та історичного, до якого так упевнено підходив у своїх визначних працях сам Рубінштейн.
Його розробка ідеї логічного осередку психологічної системи була суттєво доповнена історико-психологічними ідеями Л. С. Виготського, який звернув особливу увагу на проблему внутрішніх трансформацій психологічної системи, коли вона спонтанно-історично переходить у систему наступну.
На жаль, Виготський не встиг підняти історико-психологічну проблему в її завершеному логічному вигляді. Проте всі його фундаментальні праці мають солідну історико-психологічну канву.
Література
- Абаньяно Н. Введение в экзистенциализм. Санкт-Петербург, 1998.
- Абаньяно Н. Мудрость философии и проблемы нашей жизни. Санкт-Петербург, 1998.
- Вебер М. Избранное. Образ общества. Москва, 1994.
- Вгтдепъбанд В. О Сократе // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т. 1.
- Гуссерль Э. Картезианские размышления. Москва, 1998.
- Гуссерль Э. Философия как строгая наука. Новочеркасск, 1994.
- Зиммель Г. Истина и личность // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т. 1.
- Ортега-и-Гассет X. Дегуманизация искусства. Москва. 1990.
- Ортега-и-Гассет X. Избранные труды. Москва. 1997.
- Риккерт Г. Введение в трансцендентальную философию. Киев, 1904.
- Риккерт Г. Философия истории. Санкт-Петербург, 1908.
- Риккерт Г. О системе ценностей//Логос. 1914. Вып. 1. Т. 1.
- Самосознание европейской культуры XX века: Мыслители и писатели Запада о месте культуры в современном обществе. Москва, 1991.
19.02.2012
