Творча активність людини за Г. Гутманом. Реферат
Біологізаторський вихід за межі інтелектуалізму у визначенні творчості наявний у дослідженні Герберта Гутмана "Біологічні корені творчості". Як сферу прояву творчої активності він бере спочатку процес життя, а потім і космічний процес
Творча активність людини має корені в загальному життєвому принципі само-дуплікації, що означає само-творення, само-відтворення, а також подвоєння, розмноження і т. ін.
Людська творчість визначається як вираження біологічної творчості на поведінковому рівні і включає перетворення тілесної організації в організовані розумові процеси (''екстраверсія соми у психіку").
Людська творчість як власне втілення репрезентує вищий рівень вияву принципу само-дуплікації, який почав свій еволюційний шлях з активності молекули ДНК. У цьому процесі само-проекція означає дещо більше, ніж само-дуплікацію. Вона становить само-трансформацію, включаючи також збільшення, розширення. Різні продукти творчості постають як зовнішнє вираження окремих сторін людської природи: знаряддя і машини - тілесної організації, різні прилади - органів чуття і нервової системи, мистецтво - перцептивних образів, музика - емоцій, мова - поняттєвої діяльності, соціальна структура - функціональної структури як цілого.
Включаючи в себе процеси перетворення, кількісні та якісні зміни, творча активність, за Гутманом, є формою само-експансії. Людина не тільки створює свій зовнішній світ у рамках суб'єктивно-образної діяльності, а й утілює ці образи в життєво-реальну форму.
Інтелект людини, породжений єдністю всіх функціональних структур організму, виражає загальну цілісність останнього. Інтелект використовує конструктивні енергії та прагнення організму, які сприяють саморозвиткові цілого. Сфера підсвідомого у цьому процесі виступає як посередник між психікою та сомою. Творчість, таким чином, залежить від системи комунікацій в організмі, починаючи від рівня ДНК-молекули аж до свідомого інтелекту. Створений людиною світ культури, цивілізації тлумачиться Гутманом у цілому як перехід внутрішнього у зовнішнє, як процес екстраверсії, що приводить людину до розширення її самості.
Але Гутман іде ще далі, переносячи поняття творчості на космічні процеси, які керуються принципом періодичності. Циклічний процес відтворює себе знову і знову. Він є основою не тільки живого, а й неживого світу. Цикли життя і смерті, запліднення та плодоносіння тощо пов'язані з циклічними подіями нашої планетної системи. Таким чином, за Гутманом, життя може бути зрозуміле як унікальне використання принципу періодичності, який перетворюється в принцип само-відтворення - основу всіх творчих процесів. Завдяки творчості життя використовує космічні принципи, розгортаючи міріади власних варіацій.
У творчій активності людина екстравертує спот біологічну природу. Пов'язана своєю матеріальною основою з неживим космосом, людина має можливість брати участь в процесах цього космосу. Це і є реалізацією таких відношень, які надають найглибшого значення інсайту, сформульованому Протагором у словах: "Людина є мірою всіх речей".
У теорії само-відтворення Гутман робить спробу показати корені творчості у зв'язку двох сторін людської природи - матеріальної та ідеальної. Ця ідея заслуговує на увагу, проте має бути конкретизованою.
Проте широкий набір філософсько-біологічної, а потім і "космічної" термінології не врятовує теорію Гутмана від порожньої абстрактності. Якщо інтелектуалістична теорія не доходить до проблем власне творчості, то біологічна теорія переступає будь-які пороги творчості, її предмет стає дуже розпливчастим і розпорошується космічним пилом у просторі.
Будь-які спроби розширити предмет творчості до меж еволюційного процесу і тим більше - до меж космічних перетворень є лише термінологічною грою. Невже творчість може бути предметом механіки. астрономії, фізики, хімії, біології і т. д.? Сказати, що утворення води на основі сполучення кисню та водню є творчим процесом, означає не сказати нічого. Релігійні уявлення про створення світу мають більшу рацію, тому що передбачають існування суб'єкта творчості, хай і в містифікованому вигляді.
Справжня мотивація творчого процесу не може бути винайденою ні в рамках ''психології проблеми", ні в біолого-космічній проблематиці. Найглибша мотивація творчості відображає найглибшу суперечність людської природи. В ідеалістичній філософії цю суперечність бачили у протилежності між теоретичним і практичним інтелектом. Насправді це суперечність між світом ідеалізованих відношень та відношень практично-матеріальних.
Людина хоче подолати цю суперечність і не має жодних інших засобів, крім творчого встановлення відповідностей між матеріальним та духовним світом. Розмови про творче мислення або навіть фантазію або інтуїцію, відірвані від реально-практичної сфери, безпідставні. Це ще не творчість, а може й зовсім не творчість.
Певну рацію має відомий дослідник творчості О. Я. Поиомарьов: психологія творчості за кордоном - і насамперед у США - має радше кількісний вираз, ніж якісний.
Література
- Абаньяно Н. Введение в экзистенциализм. Санкт-Петербург, 1998.
- Абаньяно Н. Мудрость философии и проблемы нашей жизни. Санкт-Петербург, 1998.
- Вебер М. Избранное. Образ общества. Москва, 1994.
- Вгтдепъбанд В. О Сократе // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т. 1.
- Гуссерль Э. Картезианские размышления. Москва, 1998.
- Гуссерль Э. Философия как строгая наука. Новочеркасск, 1994.
- Зиммель Г. Истина и личность // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т. 1.
- Ортега-и-Гассет X. Дегуманизация искусства. Москва. 1990.
- Ортега-и-Гассет X. Избранные труды. Москва. 1997.
- Риккерт Г. Введение в трансцендентальную философию. Киев, 1904.
- Риккерт Г. Философия истории. Санкт-Петербург, 1908.
- Риккерт Г. О системе ценностей//Логос. 1914. Вып. 1. Т. 1.
- Самосознание европейской культуры XX века: Мыслители и писатели Запада о месте культуры в современном обществе. Москва, 1991.
16.02.2012
