Історія психології американського дослідника П. Капретти. Реферат
Надто традиційне дослідження, але вже саме історія психології, належить перу американського дослідника П. Капретти ("Історія психології в нарисі. Від зародження до сучасності", 1966)
П. Капретти досліджує філософські передбачення психологічних ідей, їхній розвиток усередині наук, підходячи до стадії "квазізрілості" у "софістичних системах" кінця XIX - початку XX століття.
Замість презентації історичної послідовності він дає огляд тільки найбільш видатних рис у багатій змістом еволюції психології, що виходить із нерозчленованої амальгами людини і суспільства, досліджує їх взаємодію як автономних існувань, а далі висвітлює внесок психолога у своєму Zeitgeist та простежує його формування під впливом цього "духу часу".
П. Капретта - доктор філософії в Університеті Колорадо, викладав в університетах Вашингтона і Майамі (Огайо), також у Шотландії - в Національному інституті розумового здоров'я. Він виступав як "порівняльний психолог", але виявляв неабиякий інтерес до історії психології, її практичне завдання Капретта бачить у тому, щоб з'ясувати сьогодення психології, спираючись на історію, та далі визначити її перспективи. Капретта постає типовим емпіриком в історії психології, про що свідчить насамперед його визначення вузлових точок у ході цієї історії. Він встановлює послідовні "компакта" ідей, із чого випливає певна періодизація.
Рух психологічної думки Капретта починає з примітивного анімізму, іонійських шкіл, продовжує відстежувати цю думку у грецькій систематиці, до якої чомусь залучається поряд з Аристотелем також Платон. Далі психологія постає у працях діячів ранньохристиянського періоду, схоластики, з Фомою Аквінським включно.
Перехід до Відродження і Нового часу показує психологію в межах природничих наук, у загостренні протилежності тіла й душі в декартівському вченні. Вирішення цієї проблеми подано через британський емпіризм, шотландську психологію здорового глузду, ранню німецьку психологію (чомусь тільки Кант), а також через тлумачення людини як машини у французькому натуралізмі.
Постання нових якостей психології розкривається далі через фізіологічний підхід - теорії локалізації, специфічної енергії органів чуття, дослідження голоду тощо. Розвиваючи проблемний підхід, Капретта звертається до клінічної психології (Гіппократ та ін.), психіатрії - з ідеями тваринного магнетизму, гіпнотерапії (від Парацельса до Шарко). Кульмінація теорії несвідомого вбачається в розробках Бройера, Шарко, Фрейда, Юнга, Адлера.
Повертаючись знову до психології XIX століття, Капретта виявляє свій головний інтерес не до філософських проблем психології, а до експериментальних починань (Вундт, Гельмгольц, Лілль, Бен, Гербарт, Лотце, Вебер, Фехнер).
Репрезентовано феноменологічну традицію, пов'язану з іменами Гуссерля, Лацаруса, Гете, Пуркіньє, Вундта. Висвітлено спроби протиставлення засад акту і змісту - Брентано, Вундт.
Ідеї, що стосуються розвитку біологічної точки зору на психологію, мають своїм предметом людину як частину тваринного світу. І Капретта знову повертається до "антецедентів" - Емпедокла, Платона, Арістотеля, Герофіла, Августина, Ф. Бекона, Декарта, Локка, Мілля. У цьому ж розділі подано теорію еволюції в її біологічному тлумаченні. Проте працю Дарвіна "Про вираження емоцій у людини і тварин" подано побіжно - "як важливий орієнтир" в історії порівняльної етології.
Наступні блоки проблем Капретта пов'язує з функціональною, диференціальною, соціальною психологією. Автор знову повертає читача до Гоббса, Тарда, Лебона, Мак-Доуголла. Генетичну психологію репрезентовано Гербартом, Руссо, Песталоцці, Фребелем, Прайером, Піаже. Найбільший інтерес Капретта виявляє до ретельних досліджень етапів психічного розвитку.
Ідея розвитку, за Капреттою, в психології представлена іменами Джемса, Тітченера, Балдвіпа, Галла: прагматизм у психології - Пірсом, Джемсом, Дьюї, індивідуальні відмінності - Кеттеллом, теорії еволюційної адаптації - Торндайком, Вудвортсом.
Сучасні напрями, такі як біхевіоризм, розкрито з їхніми "антецедентами" (Павлов, Бехтерев). Простежується становлення школи Вотсона, необіхевіоризму, відомих теорій навчання (Толмен, Галл, Газрі), гештальтпсихології, ряд клінічних, персоналістських теорій, що зазнали впливу Фрейда, Фромма, Горні, Саллівена, Олпорта, Мюррея.
На завершення свого викладу історії психології Капретта пропонує власну теорію становлення психологічних знань на зразок тих, які спираються на опозиції (ціле-частина і т. д.). Але за такими міркуваннями втрачається дійсний поступ цих знань. Пошук того, що повторюється в історії науки, ще не може бути її історією. Постійне треба шукати у змінах, про що переконливо писав Гете.
Капретта дає наскрізний аналіз дослідження інстинкту. Чому саме його? Мета цього екскурсу - показати, як багато начебто сучасних понять мають стародавні корені. Теорії еволюції показують, що різниця між людиною і тваринами лише кількісна (Торндайк, Толмен, Галл, Газрі, Скіннер). Людина має агресивні потяги, успадковані від тваринних предків (Добжанський). Цей матеріал, присвячений теорії інстинкту, більш виразно розкриває рівень історико-психологічних ідей Капретти, ніж уся його книжка.
Більш вдалі спроби збагнути саме історичний поступ психологічних знань були здійснені у напрямі встановлення характеру і рушійних сил цього поступу, правда, в лінійній послідовності.
Література
- Абаньяно Н. Введение в экзистенциализм. Санкт-Петербург, 1998.
- Абаньяно Н. Мудрость философии и проблемы нашей жизни. Санкт-Петербург, 1998.
- Вебер М. Избранное. Образ общества. Москва, 1994.
- Вгтдепъбанд В. О Сократе // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т. 1.
- Гуссерль Э. Картезианские размышления. Москва, 1998.
- Гуссерль Э. Философия как строгая наука. Новочеркасск, 1994.
- Зиммель Г. Истина и личность // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т. 1.
- Ортега-и-Гассет X. Дегуманизация искусства. Москва. 1990.
- Ортега-и-Гассет X. Избранные труды. Москва. 1997.
- Риккерт Г. Введение в трансцендентальную философию. Киев, 1904.
- Риккерт Г. Философия истории. Санкт-Петербург, 1908.
- Риккерт Г. О системе ценностей//Логос. 1914. Вып. 1. Т. 1.
- Самосознание европейской культуры XX века: Мыслители и писатели Запада о месте культуры в современном обществе. Москва, 1991.
15.02.2012
