• Напечатать
• Спросить
• Отправить другу
• Поделиться
  • Facebook
  • Twitter
• Подписаться на новости

Робота психолога в неповних сім’ях

Більшість тенденцій помічені психологами в області між особистісної взаємодії психології сім, більшість теоретичних припущень, породжуючих спектр концептуальних моделей міжособистісних відносин, засвідчує про актуальність відносин.

Проблема психології сімейних відносин виникає в плані реалізації життєвої і особистісної ідеології, людини в плані становлення сімейного сценарію людини і в плані реалізації смислу і цілей сімейного життя.

Психологічна характеристика розлученої сім’ї

Значна частина розлучених немає можливості (бажання) вступити в повторний шлюб. Зростає кількість неповних сімей в яких діти виховуються одним з батьків. Дитина без батька не має можливості нормально розвиватися, що негативно впливає на все її подальше життя.

Ситуація розлучення є травмуючою як для дитини так і для дорослих і сприяє виникненню нервових порушень;

Діти у віці 2,5-3,5 р. реагують на розлучення, розладами сну, підвищеною страхітливістю, зниженням пізнавальних інтересів проявами неохайності і особливою пристрастю до власних речей та іграшок, вони важко розлучаються з матір’ю, а в грі населений голодними, агресивними тваринами, змінюється, коли батьки починають турбуватись про них. Але у найбільш чутливих навіть через рік спостерігають депресію і затримання у розвитку.

Найбільше вразливою в сім’ї розлучення є єдина дитина. Ті, хто має братів і сестер виміщають агресію і тривогу один на одному і це знижує ймовірність нервових зривів та емоційне напруження. Найбільше криза сягає дитину підліткового віку.

Загалом в дітей після розлучення порушується процес адаптації до повсякденного життя і адаптація до соціуму.

Специфіка роботи психолога з осиротілою сім’єю

Смерть людини завжди великий удар для її близьких незалежно від того власні док чого вони померли. Осиротілі діти по різному реагують, залежно від віку, статі сімей, атмосфери особливості поведінки другого дорослого в цій трагедії ситуації.

Головним є те, щоб спільне горе згуртувало сім’ю, а емоційні стосунки з іншими родичами допомогли, бережливість ставлення один до одного. Тим не менше вчені вважають, що втрата батьків в ранньому віці призводить до неспецифічної травми, наслідки якої залежать від декількох чинників.

В основному діти реагують на втрату когось з батьків глибокими втратами чи депресіями. Ризик виникнення психологічних порушень ста максимальний у дитини 3-4 р. віку, коли її стать співпадає з статтю померлого, тому першочергове завдання живого допомогти дитині пережити горе, підтримати її.

Причини утворення неповної сім’ї. Види неповних сімей

Неповна називається сім’я, яка складається з одного з батьків з однією, або декількома дітьми.

Неповна сім’я утворюється внаслідок розірвання шлюбу, позашлюбне народжування дитини, смерті одного з батьків або є окремих їх проживання.

Причини неповних сімей – це:

• Розлучення.
• Осиротіння.
• Позашлюбна дитина, або структура неповна.

Додатковою категорією неповних сімей є функціональні неповні сім’ї, у яких є обидва батьки, проте професійні чи інші причини залишають їм мало часу, а спілкування обмежується кількома годинами в декількох днях.

Варіантами неповних сімей вважаються сім’ї, в яких батьки є прийомними або опікунами. Відповідно такі сім’ї називають нетиповими і серед них виокремлюються сім’ї з усиновленими дітьми, та які виховують дітей під опікою.

Вплив батьківського ставлення на формування у дитини самосвідомості, образу "Я", рівня домагань тощо.

Тільки-но людина почала усвідомлювати своє "я" одразу була змушена перейматися проблемами взаємодії іншими людьми. Перші з норм моралі формувалися в умовах розвинутої родової общини, як звичаї. З часом виконаний досвід багатьох поколінь створив відповідні нормативи, ідеологом яких є сама людина-трудівник, а норми моралі набули характеру традицій.

Потреба у співробітництві з дорослими виникає ще в ранньому дитинстві, коли дорослий цілком забезпечує усі життєві потреби дитини. Він вводить її у навколишній світ, задовольнити одну з головних потреб психічного розвитку появи нових вражень передає виховні функції спеціального організованого структурами установ, садків шкіл.

У процесі взаємодії з дорослими формулюється особиста свідомість дитини.

Психологічні аспекти виховання дитини дошкільного віку

В дошкільному віці дитина долає шлях від окреслення себе від дорослого ("я сам") до відкриття свого внутрішнього життя, тісно пов’язаного з зовнішньою діяльністю. У вихованні дитини у дошкільного молодшого віку, шкільного віку особливу роль відіграє включення дорослого стану.

Для немовлят дорослий є джерелом захищеності позитивних емоцій. Які безпосередньо передаються через турботу і ласку, обійми голос мами. З 2-5 місяців дитина реагує на появу матері комплексом пожвавлення. Для дитини раннього віку дорослий є джерелом практичних умінь і навичок.

Наслідуючи їх вона стає самостійною, незалежною від інших, Дітям 4-5 років дорослий несе нові пізнавальні враження, які втілюються у перші навчальні вміння.

Для старшого дошкільника цілісність дорослого полягає у здатності брати участь у різноманітних, соціальних зв’язках, орієнтуватися у між-людських стосунках, а відтак бути прикладом соціальної поведінки дитини.

Психологічні аспекти виховання дитини до 3 років

Для кожного вікового періоду характерна вибіркова чутливість до різних видів навчання. Періоди, під час яких виховні дії найбільше впливають на психічний розвиток, називаються сенситивними від sensos, тобто відчуття (найсприятливіший). Таким періодом для навчання дітей мови є вік від 1-5 до 3 років.

Якщо дитина до 3 років не оволоділа мовою, то надалі її засвоєння відбуватиметься значно важче і можливості розвитку буде втрачено. Наявність сенситивних періодів психологи посилюють тим що навчання найбільше впливає на психічні якості, які лише починають формуватися і яким можна надати потрібного спрямування; змінити якості, що вже сформовані і закріплені, значно важче. Можливості виховання зростають відповідно до того, настільки воно охоплює життя дитини.

Психологу важливо пізнавати характер і розвиток життя, вміло використовувати результати пізнання у своїй діяльності. Сила виховання полягає в тому, що воно ґрунтується на значенні законів розвитку, може цілеспрямовано керувати ним. У ранньому віці 1-3 років розвивається мовлення, ходьба, з’являються перші уявлення про зв’язки у навколишньому світі. У цей період першочерговості є розвиток предметно-маніпулятивної діяльності, через яку дитина пізнає світ, розвиває свідомість і самосвідомість.

Емоційна насиченість навчання

Поєднання ігрових та не ігрових моментів. Ігрові моменти в дошкільному віці навчання формують культуру пізнання, волю і почуття, взаємо-перехід позиції дитини і дорослого, виховання дисциплінованості.

Виховання дисциплінованості одне із найскладніших завдань педагогічної теорії і практики. Окремі педагоги схильні вважати, дисциплінованість не лише засобом запобігати поганим звичкам, а й головною умовою успішності навчання. Це найпоширеніший прояв авторитарною навчальної дисциплінарної моделі виховання.

З віком слід підводити дітей до розуміння значущості виховання. вимоги дорослих і свідомого їх виховання. Головна умова успіху головної роботи - відповідність вимог розуміння, успіх виховної роботи – відповідність вимог розуміння дитини їх аргументованість та доцільність, зв’язок з інтересами дитини, потребами життя.

Необхідним є дотримання чіткого режиму життя дітей удома та в дошкільному закладі, єдність вимог дорослих до поведінки дитини в різних життєвих ситуаціях, чіткі пояснення дорослими мотивів власної поведінки та своїх вимог до життя. що сприяє взаємній повазі дитини та дорослого.

Спілкування батьків і дітей як детермінанти розвитку дитини

В усі часи серед різних народів родинне виховання було і є незмінною цілісністю, головною духовністю основою життя нації, могутнім соціальним феноменом, який найчастіше об’єднує людей, не переселеним чинником людини у всіх її іпостасях - немовля, дитина. підліток, синок, дівчина, чоловік, жінка, син дочка, дідусь, бабуся, онук та ін.

Сім’я – мала соціально-психологічна група, члени якої пов’язані шлюбними або родинними стосунками, спільністю побуту і взаємною моральною відповідальністю. У сучасній сім’ї особлива роль належить функції духовного спілкування, емоційної підтримки, виховній функції.

12.02.2012