Ісламський світ: розвиток психологічних знань. Реферат
Розвиток психологічних знань в Халіфаті. Психологічні погляди Ібн-Рошда
Давньогрецька цивілізація в умовах соціально-економічної деградації руйнувалася. Поступово втрачалася велика частина добутих знань в різних наукових областях, в тому числі і в галузі психологічних знань. Жорстокі удари по античній культурі наносила християнська церква, яка створювала атмосферу войовничої нетерпимості до всього "язичницького".
У IV столітті був знищений науковий центр в Олександрії. На початку VI століття імператор Юстиніан закрив Афінську школу, яка проіснувала біля тисячі років – останнє вогнище античної філософії. Природничонаукове дослідження природи призупинилося. Його замінили релігійні спекуляції.
Переорієнтація філософського мислення на зближення з позитивним знанням про природу відбувалася в цей період у надрах іншої культури – арабо-мовної, розквіт якої припав на VIII - ХІІ століття.
Після об'єднання в VII столітті арабських племен виникла держава, яка мала своїм ідеологічним оплотом нову релігію – іслам. Під егідою цієї релігії почався завойовницький рух арабів, який завершилося утворенням Халіфату, на територіях якого жили народи з древніми культурними традиціями.
1. Розвиток психологічних знань в Халіфаті
Державною мовою Халіфату стала арабська, хоча культура цієї величезної держави сприйняла досягнення багатьох його народів, які населяли, а також еллінів і народів Індії. У культурні центри Халіфату прибували каравани верблюдів, навантажених книгами ледь не на усіх відомим тоді мовах.
У той час, коли в Західній Європі, яка розпалася на замкнуті феодальні володіння, були начисто забуті досягнення європейської й олександрійської науки, на арабському Сході кипіло інтелектуальне життя.
Твори Платона й Аристотеля, інших античних мислителів переводилися на арабську мову, листувалися і поширювалися по усій величезній арабській державі – від Середньої Азії до Піренейського півострова й Африки.
Саме це стимулювало розвиток науки, насамперед фізико-математичної і медичної. Астрономи, математики, хіміки, географи, ботаніки, лікарі створювали могутній культурно-науковий шар, з якого виділилися найбільші розуми. Вони збагатили досягнення своїх древніх попередників і створили передумови для наступного підйому філософської і наукової думки на Заході, у тому числі і психологічної.
Серед них варто виділити насамперед середньоазіатського вченого Ібн-Сіну (ХІ століття) (у латинській транскрипції Авіцену).
З погляду розвитку природничонаукових знань про душі, особливий інтерес представляє медична психологія Ібн-Сіни. У ній важливе місце приділялося ролі афектів у регуляції і розвитку поведінки організму. Створений Ібн-Сіною "Канон медичної науки" забезпечив йому "самодержавну владу у всіх медичних школах середніх століть".
Ібн-Сіна був також одним з перших дослідників в області вікової психології. Він вивчав зв'язок між фізичним розвитком організму і його психологічних особливостей у різні вікові періоди, додаючи при цьому важливе значення вихованню. Саме за допомогою виховання здійснюється, по Ібн-Сіні, вплив психічного на стійку структуру організму. Почуття, що змінюють протікання фізіологічних процесів, виникають у дитини в результаті впливу на нього оточуючих людей; викликаючи в дитини ті чи інші афекти, дорослі формують її натуру.
Фізіологічна психологія Ібн-Сіни включала, таким чином, припущення про можливість управління процесами в організмі і навіть додавати організму визначений стійкий склад шляхом впливу на його почуттєве, афективне життя, що залежить від поведінки інших людей. Ідея взаємозв'язку психічного і фізіологічного (не тільки залежність психіки від тілесних станів, але і її здатність – при афектах, психічних трав мах, діяльності уяви – глибоко впливати на них) розроблялася Ібн-Сіною на основі його великого медичного досвіду.
Є відомості про те, що, не обмежуючись спостереженнями, він почав спробу вивчити це питання експериментально. Двом баранам давалася однакова їжа; при цьому один харчувався в звичайних умовах, а поруч з іншим прив'язували вовка. У результаті другий баран, незважаючи на нормальне харчування, починав худнути і швидко гинув. Невідомо, яке пояснення Ібн-Сіна давав цьому досвіду, але сама його схема говорить про відкриття ролі протилежних емоційних установок у виникненні глибоких соматичних порушень. Все це дає підставу бачити в дослідженнях Ібн-Сіни зачатки експериментальної психофізіології емоційних станів.
Особливий інтерес арабські натуралісти і математики, Ібн-Сіна в тому числі, виявляли до органу зору. Серед досліджень у цій області виділяються відкриття Ібн-аль-Хайсама (ХІ століття) (у латинській транскрипції Альгазена). У кожнім зоровому акті він розрізняв, з одного боку, безпосередній ефект відбиття і фіксації зовнішнього впливу, з іншого боку – роботу розуму, що приєднується до цього ефекту, завдяки якій установлюється подібність і розходження видимих об'єктів.
Ібн-аль-Хайсам вивчив такі важливі феномени, як бінокулярний зір, змішання кольорів, контраст і т. д. Він вказував, що для повного сприйняття об'єктів необхідний рух ока – переміщення зорових осей. Ібн-аль-Хайсам піддав аналізу залежність зорового сприйняття від його тривалості. Помітивши, що при короткочасному пред'явленні можуть бути правильно сприйняті лише знайомі об'єкти, він зробив висновок: умовою виникнення зорового образу служать не тільки безпосередні впливи світлових подразників, але і сліди колишніх вражень, які зберігаються в, нервовій системі.
Схема Ібн-аль-Хайсама не тільки руйнувала теорії зору, що дісталися в спадщину від античних авторів, але і вводила новий пояснювальний початок. Вихідна сенсорна структура зорового сприйняття розглядалася як похідне від законів оптики, що мають дослідну і математичну підставу, і від властивостей нервової системи.
Вивченням функцій очей займалися й інші вчені, які знайшли, зокрема, що частиною органу, яка сприймає, зору є не кришталик, як передбачалося колись, а сітчаста оболонка. Автором цього відкриття вважають філософа і лікаря Ібн-Рошда (ХІІ століття) (у латинській транскрипції Аверроеса).
2. Психологічні погляди Ібн-Рошда
Його вчення про людину і її душу вплинуло на західноєвропейську філолофсько-психологічну думку. Воно жорстоко переслідувалося як мусульманською, так і християнською релігією. І це не дивно, оскільки Ібн-Рошд заперечував безсмертя індивідуальної душі. Він по-своєму прокоментував вчення Аристотеля, підкресливши поділ душі і розуму.
Під душею розумілися функції, які невіддільні від організму (насамперед – чуттєвість). Вони необхідні (так було і на думку Аристотеля) для діяльності розуму, неподільно пов'язані з тілом і зникають разом з ним. Сам же розум є божественним і входить в індивідуальну душу ззовні, подібно тому, як сонце посилає промені органу зору. Зі зникненням тіла й індивідуальної душі "сліди", залишені божественним розумом у душі, відокремлюються від зниклого смертного індивіда і продовжують існувати як момент універсального розуму, властивого цілому людському роду.
Визнання вищої інтелектуальної рівності людей (при всьому різноманітті їх індивідуальних розходжень) і богоподібність людини було несумісним з ідеологією тодішнього суспільства, заснованої на суворій соціальній ієрархії його членів. Апологія божественного розуму оберталася в Ібн-Рошда (який отримав на Заході почесне ім'я Коментатора) захистом земної гідності людини.
Висновок. Після об'єднання в VII столітті арабських племен виникла держава, яка мала своїм ідеологічним оплотом нову релігію – іслам. У той час, коли в Західній Європі, яка розпалася на замкнуті феодальні володіння, були начисто забуті досягнення європейської й олександрійської науки, на арабському Сході кипіло інтелектуальне життя.
Астрономи, математики, хіміки, географи, ботаніки, лікарі створювали могутній культурно-науковий шар, з якого виділилися найбільші розуми. Вони збагатили досягнення своїх древніх попередників і створили передумови для наступного підйому філософської і наукової думки на Заході, у тому числі і психологічної.
Серед них варто виділити насамперед середньоазіатського вченого Ібн-Сіну (ХІ століття) (у латинській транскрипції Авіцену).
З погляду розвитку природничонаукових знань про душі, особливий інтерес представляє медична психологія Ібн-Сіни. У ній важливе місце приділялося ролі афектів у регуляції і розвитку поведінки організму. Ібн-Сіна був також одним з перших дослідників в області вікової психології. Він вивчав зв'язок між фізичним розвитком організму і його психологічних особливостей у різні вікові періоди, додаючи при цьому важливе значення вихованню. Саме за допомогою виховання здійснюється, по Ібн-Сіні, вплив психічного на стійку структуру організму.
Фізіологічна психологія Ібн-Сіни включала, таким чином, припущення про можливість управління процесами в організмі і навіть додавати організму визначений стійкий склад шляхом впливу на його почуттєве, афективне життя, що залежить від поведінки інших людей. Ібн-Рошд заперечував безсмертя індивідуальної душі. Він по-своєму прокоментував вчення Аристотеля, підкресливши поділ душі і розуму.
Література
- Історія розвитку психологічних знань / За ред. Мякушева В. С. – М., 1994.
- Основи психологічних знань / За ред. Таращука І. М. – Харків, 2000.
21.01.2012
