• Напечатать
• Спросить
• Отправить другу
• Поделиться
  • Facebook
  • Twitter
• Подписаться на новости

Відмічається зв’язок патології перинатального періоду з рядом захворювань нервової системи, симптоми яких проявляються через тривалий час.

Кожен лікар у своїй практиці постійно зустрічається з такими станами у дітей, які не носять специфічних рис і спостерігаються під час різних захворювань.

Особливе місце серед загальних станів новонароджених займає синдром підвищеної нейро-рефлекторної збудливості, для означення якого використовують терміни "нервова дитина", "церебральна дитина" або синдром "неспокійної дитини". Іноді його поява зумовлена фактом незрілості нервової системи, в інших випадках він є проявом різноманітної патології і входить у симптомокомплекс захворювань різного ґенезу.

Затримка темпів мієлінізації призводить до надлишкового "розлиття" імпульсу під час збудження – генералізації, що веде до втягнення додаткових структур ЦНС при реалізації нервового імпульсу, і формує симптоми пірамідної, екстра-пірамідної і мозочкової недостатності.

Деякі автори відзначають, що синдром підвищеної нейро-рефлекторної збудливості зустрічається майже у половини доношених новонароджених. Згідно інших даних, нею страждає більше третини дітей з гіпоксичними ураженнями головного мозку.

На даний час з приводу підвищеної нейро-рефлекторної збудливості спостерігаються найбільші розходження в російській і західній неонатальній неврології. У Росії підвищена збудливість є патологічним синдромом, на Заході до нього відносяться як до можливо фізіологічного явища, так і патологічного синдрому. Відмежування фізіологічних станів від патологічних нерідко вимагає використання сучасних діагностичних технологій.

Серед причин патології нервової системи, зокрема і формування неспокійної дитини, крім патології вагітності і пологів та захворюваності батьків, має значення також народження дитини від перших пологів та спосіб життя батьків. Це пояснюється тим, що народження другої й наступних дітей відбувається через "підготовлені" первістком шляхи матері. Неправильний спосіб життя дорослих також часто призводить до погіршення здоров’я дітей з кожними наступними пологами.

У синдром підвищеної нейро-рефлекторної збудливості, який виставляють на першому році життя, включають:

• неспокій протягом дня і під час сну,
• тремор підборіддя і кінцівок,
• спонтанний рефлекс Моро, ністагм,
• підвищені м’язовий тонус і періостальні рефлекси,
• низький поріг старт-реакцій,
• стійкі вроджені рефлекси новонароджених.

У дітей, старших року, "неспокійній дитині" неврологи діагностують синдром гіперактивності, до якого відносять наступне:

• дитина не може грати в тихі, спокійні ігри,
• бігає, вертиться, намагається кудись залізти в неприпустимих ситуаціях,
• часто знаходиться в постійному русі, "ніби до нього причепили мотор",
• не сидить спокійно, коли вимагається,
• скаче, крутиться, сидячи на місці,
• здійснює зайві рухи кистями і стопами (безцільна рухова активність),
• демонструє говірливість.

Все це говорить про дуже делікатні порушення функціонування ЦНС, кожне з яких окремо не є патологічним симптомом і може відмічатися в здорових дітей, але в поєднанні вони "виходять" за межі норми.

Для діагностики підвищеної збудливості необхідні не лише детальний анамнез і уважний огляд, але й певний досвід лікаря. Важливе значення для вірного трактування перелічених симптомів має динамічне спостереження. Допомагає діагностиці електроенцефалографія, в тому числі картування головного мозку, які виявляють порушення неспецифічного характеру.

Поняття "неспокійної дитини" з ростом останньої в неврології зазнає трансформації з підвищеної нейро-рефлекторної збудливості дітей першого року життя у афективно-респіраторні напади, церебрастенічний синдром, порушення поведінки і мінімальну мозкову дисфункцію у більш старшому віці.

Серед населення і деяких лікарів побутує переконання, що це стани, які дитина "переросте". Дійсно, певна частина дітей, знаходячись у сприятливих психо-соціальних умовах, здатна самостійно компенсувати порушення. Професійність бачення даної проблеми передбачає індивідуальність підходу до кожної окремої дитини. Лише повне клініко-параклінічне обстеження дозволяє визначити потребу лікувальних заходів та їх об’єм.

Лікування зазначеної категорії дітей проводиться різними спеціалістами і у різних напрямках. Найбільш необхідними є допомога психологів, психіатрів, логопедів, педагогів. На жаль, слід констатувати, що перелічені спеціалісти починають займатися з дітьми після 5-річного віку. Основний тягар діагностики і терапії лягає на неврологів, до яких батьки і звертаються в першу чергу.

Стратегія підходу до медикаментозного лікування ґрунтується на розумінні розгортання патофізіологічних процесів, коли має значення не лише надлишок процесів збудження, але й недостатність гальмівних процесів у мозку та нездатність кори утримувати динамічну рівновагу між процесами збудження і гальмування.

Фізичні методи впливу включають:

• режим дня,
• лікувальну фізкультуру,
• водні і загартовуючі процедури,
• достатню фізичну активність
• перебування на свіжому повітрі.

До факторів психолого-соціального впливу на перший план виступає благополуччя між-особистих взаємин у сім’ї, адекватний педагогічний підхід, допомога психолога дитині і батькам. Об’єм і напрям соціальної адаптації змінюються в міру росту дитини.

Низький рівень життя на Україні призводить до запущеності санітарно-просвітньої роботи, неможливості батьків забезпечити адекватну допомогу дитині та недостатню участь держави у цьому питанні.

Необхідно покращити співпрацю різних спеціалістів для надання адекватної допомоги "неспокійній дитині". Особливо важливим залишається достатнє висвітлення проблеми у засобах масової інформації та фаховій літературі.

16.01.2012