Osvita.ua Высшее образование Рефераты Политология Аналіз досвіду останніх виборів до Європарламенту. Реферат

Аналіз досвіду останніх виборів до Європарламенту. Реферат

В останні роки імідж парламенту суттєво знизився в очах європейців. На виборах до нього голосують не більше половини громадян країн-учасниць Євросоюзу. Тому на нового Президента Європарламент покладає велику надію

Минулі в червні 1999 року п'яті прямі вибори до Європейського парламенту серйозно змінили розміщення сил в одному з найважливіших інститутів Євросоюзу. А трохи пізніше, на вересневій сесії, парламентарії затвердили новий склад Комісії під головуванням Романо Проді, тим самим підвівши риску під інституціональною кризою, кульмінацією якої стала відставка Комісії на чолі з Жаком Сантером у березні цього року.

На останніх виборах був відзначений рекордно високий рівень абсентеїзму, - уперше до виборчих дільниць прийшло менше половини громадян ЄС (49,9%). Традиційно найнижчий рівень активності виборців відзначений у Великобританії (23,3%), слідом йдуть Нідерланди (29,9%), Фінляндія (30,0%), Швеція (38,3%) і Португалія (40,0%).

На перший погляд це може показатися дивним, бо вплив Європарламенту на політику ЄС і, відповідно, на життя громадян росте. Однак більшість виборців слабко розбираються у взаєминах інститутів ЄС і дотепер погано уявляють собі роль і обсяг компетенції Європарламенту, вважаючи його органом малоефективним і занадто далеким від інтересів громадян.

Крім того, як відзначають багато спостерігачів, політичні партії виділяють мало ресурсів на ведення європейської виборчої кампанії, а в її ході практично не піднімають загальноєвропейських питань, обмежуючись сугубо національними. Нарешті, ЄС все ще сприймається населенням насамперед як економічне об'єднання, що слабко бере участь у вирішенні політичних питань.

Крім факторів, прямо пов'язаних з євро виборами, свою роль зіграло і загальне розчарування населення в політиці - так, 17,7% європейців не брали участь у виборах до Європарламенту тому, що взагалі втратили інтерес до політики, 13,8% - не мають вільного часу, 11,4% - просто не цікавляться виборами до Європарламенту. Низькій активності сприяв ряд драматичних обставин, що збіглися: війна в Косово, що цілком заповнила інформаційний простір, і скандальна відставка Комісії, яка в очах виборців дискредитувала всі інститути "євробюрократії".

Головним підсумком виборів стала поразка соціалістів і соціал-демократів, що перебувають при владі в більшості держав-членів ЄС. У Німеччині СДПН одержала взагалі 30,7% голосів, тоді як її головний супротивник ХДС/ХСС - 48,7%; у Великобританії за лейбористів проголосували - 28,0% виборців, а за консерваторів - 35,8%. Аналогічна ситуація склалася в Італії, Греції, Фінляндії та в ряді інших країн. Виключення склали лише Франція, Португалія й Іспанія, де симпатії електорату змістилися вліво. Практично у всіх країнах зміцнили свої позиції вкрай ліві - комуністи та їхні союзники.

Найбільших успіхів вони досягли в Португалії - 10,0% (у 1994 р. - 3,0%), Швеції - 15,8% (12,9%), Греції - 8,7% (6,3%) і у ФРН, де ПДС уперше пройшла в Європарламент, одержавши 5,8% голосів (4,7%). У більшості країн збільшили своє представництво зелені, особливо у Франції, Австрії і Нідерландах. Говорити про причини цих змін дуже складно, тому що поводження виборців визначається насамперед національною мотивацією, але в цілому, у відносному виграші виявилися опозиційні і невеликі нетрадиційні партії. Євроскептики зберегли або збільшили число мандатів, їхні позиції найбільш сильні в Данії, Нідерландах і Франції.

За підсумками минулих виборів вперше з 1979 р. соціалісти (ПЄС), одержавши всього 180 місць, втратили провідні позиції в Європарламенті. Найкрупнішу групу сформували християнські демократи (ЄНП) - 234 депутата. Однак ЄНП поєднує депутатів з діаметрально протилежними точками зору на майбутнє Європейського Союзу: від євроскептиків (англійці й у меншому ступені французи) до прихильників поглиблення інтеграції. Не можна не погодитися з думкою лідера ПЄС Пауліни Грін, що "ЄНП - це скоріше не політична, а арифметична група".

     

Ліберали (ПЄЛДР) і обидві групи зелених трохи збільшили своє представництво, але якщо ліві зелені (ЄОЛ/СЗЛ) виявилися в чистому виграші, то в групі З-ЄСА лідерство перейшло до регіоналістів і автономістів. Вкрай праві, що традиційно були незалежними, спробували об'єднатися в "технічну групу", що не має єдиної політичної платформи, що дало б їм право брати участь у роботі Президії і Бюро ЕП. Однак ця спроба закінчилась невдачею, оскільки в Процедурному регламенті ЕП неодмінною умовою створення політичної групи передбачена наявність загальних політичних інтересів.

В атмосфері гострого протистояння двох найбільших груп - ЄНП і ПЄС - пройшли вибори нового голови Європейського парламенту. ПЄС намагалася знайти прихильників на лівому фланзі, але зазнала поразки. У підсумку більшістю в 306 голосів на посаду голови Європарламенту була обрана висунута ЄНП Ніколь Фонтен, що входить у французький "Союз за демократію". Її супротивник, португальський соціаліст Маріо Соареш, набрав 200 голосів.

З огляду на те, що більшість в Раді мають соціалісти, Європарламент навряд чи зможе ефективно скористатися багатьма завойованими повноваженнями. По-друге, у спробах забезпечити більшість коаліцій може звернутися за підтримкою тільки до вкрай правого. Дотепер жодна з політичних партій не шукала підтримки у неофашистів, що мали 25-35 мандатів, і тому вони не робили реального впливу на формування позиції Європарламенту.

У своєму виступі Ніколь Фонтен позначила наступні пріоритети діяльності Європарламенту на найближчі роки:

  • освоїти нові повноваження, надані ЕП у зв'язку з вступом у силу Амстердамського договору;
  • домогтися реальної участі ЕП у переговорах про розширення Європейського Союзу;
  • розширити роль ЕП у бюджетному процесі;
  • реформувати внутрішню структуру ЕП з метою забезпечити більшу ефективність роботи і поліпшити імідж в очах виборців.

Знову обрані парламентарії у вересні були зайняті твердженням нового складу Комісії, і для членів останньої парламентські слухання стали важким іспитом. Користуючись сприятливою ситуацією, Європарламент змусив Комісію піти на серйозні поступки в сфері взаємин інститутів.

З формально-юридичної точки зору Комісія під головуванням Романо Проді зараз заміщає Комісію Жака Сантера, що пішла в дострокову відставку; термін повноважень Комісії минає в січні 2000 р. Коаліція ЄНП і ПЄЛДР заявила, що в вересні Європарламент повинний затвердити мандат Комісії терміном на 3 місяці, а в січні варто провести повторні слухання. Це рішення викликало різку реакцію і. о. Голови Комісії Романо Проді, який сказав, що "він не прийме обмежений мандат", і тим самим натякнув на можливість відставки.

Праві миттєво висловили готовність піти назустріч, але тільки якщо Комісія прийме ряд умов, що стосуються майбутнього співробітництва двох інститутів. Зелені і соціалісти, відзначаючи, що сформована ситуація "не повинна бути використана як засіб шантажу", у той же час підтримали більшість висунутих вимог і фактично взяли діяльну участь у цьому самому "шантажі". У підсумку Романо Проді від імені Комісії погодився з більшістю умов, а Європарламент 15 вересня 404 голосами при 153 проти і 37 тих, що утримались, затвердив склад Комісії.

Самі слухання лишили дуже суперечливе враження. З одного боку, вони стали "гарною вправою в демократії" і, безумовно, будуть сприяти підвищенню легітимності Комісії і Європейського Союзу в цілому. З іншого боку, подібна практика може сприяти політизації Комісії і втраті нею статусу або принаймні іміджу незалежного органа. Ще більше занепокоєння викликають зобов'язання, прийняті Комісією під твердим тиском Європарламенту. Частину з них варто позитивно оцінити, як відбиваючі закономірний ріст його впливу. Це положення про співробітництво Комісії й ЕП, про транспарентності Комісії і про більш активну участь Європарламенту в переговорах про розширення ЄС.

Однак інші можуть серйозно порушити інституціональний баланс, що складався десятиліттями. Насамперед мова йде про зобов'язання Комісії приділяти "граничну увагу всім рекомендаціям Європарламенту з проханням розробити конкретний законопроект". Заява Романо Проді про те, що "наявне в Комісії виключне право законодавчої ініціативи залишилося недоторканим", викликає подив.

Або в процесі перекладу розпливчастих зобов'язань у конкретні норми Кодексу поводження Комісія розраховує вихолостити їхній зміст, або буде відкинутий один з базових принципів поділу повноважень між інститутами ЄС, що забезпечує динамічну рівновагу між національними і наднаціональними елементами. Обидва ці рішення несуть у собі початки нестабільності, що може серйозно ускладнити функціонування Європейського Союзу в і без того складний період будівництва валютного союзу і розширення на схід.

В січні 2002 року п’ятирічний термін повноважень Європейського Парламенту п’ятого скликання саме добіг середини. А це означає, що термін повноважень його Президента – Ніколь Фонтен – вичерпано. Бо Президент, як і 14 Віце-Президентів обираються Парламентом на 2,5 роки – на початку і всередині кожного парламентського періоду. 15 січня 2002 року вперше за всю 52-річну історію Європарламенту – єдиного органу Європейського Союзу, що формується за підсумками прямих виборів, його Президент був обраний відкрито, а не в результаті домовленості між партіями. Їм став ірландський ліберал-демократ Патрік Кокс.

В останні роки імідж парламенту суттєво знизився в очах європейців. На виборах до нього голосують не більше половини громадян країн-учасниць Євросоюзу. Тому на нового Президента Європарламент покладає велику надію. В своєму виступі після обрання Кокс заявив, що велику увагу в найближчі два роки Європарламент буде приділяти проблемі розширення Європейського Союзу.


22.02.2011

Загрузка...

Чтобы получать первым
все новости от «Osvita.ua»
в Facebook — нажмите «Нравится»

Освіта.ua

Спасибо,
не показывайте мне это!