Osvita.ua Высшее образование Рефераты Политология Дипломатичні позиції воюючих держав у 1916-1917 рр. Реферат

Дипломатичні позиції воюючих держав у 1916-1917 рр. Реферат

Розвиток воєнних подій 1914- 1916 рр. не привів до остаточної перемоги жодного з двох угруповань. Досягнення Німеччини, здавалося, були суттєвішими, ніж успіхи Антанти. Німеччина захопила Бельгію і значну частину Франції, російську Польщу, частину Сербії і Румунію. Всьому цьому країни Антанти могли протиставити лише битву на Марні та російські перемоги над австрійцями й турками

Усім воєнним успіхам Німеччини протистояв і той факт, що війна затягувалась. А у війні на виснаження шанси неминуче складались на користь Антанти. У неї було більше людських і матеріальних ресурсів. Вона отримувала підтримку ззовні – від США і колоній. Крім того, у війні 1914 –1916 рр. британський флот створив навколо Німеччини міцне коло блокади. Участь у війні Італії і Росії, перетворивши всі сухопутні кордони на фронти, привела до того, що англійська блокада стала надзвичайно ефективною. Вона змусила Німеччину обходитися власними, зовсім недостатніми ресурсами продовольства і сировини.

Водночас не тільки Німеччина, а й країни Антанти почали відчувати гостру потребу швидше закінчити війну. Це зумовлювалося не тільки вичерпанням ресурсів, а й внутрішнім розкладом економіки, зростанням революційного настрою мас воюючих держав. Наприкінці 1916 – початку 1917 рр. у світовій політиці визначився крутий поворот – від імперіалістичної війни до пошуків імперіалістичного миру. Правлячі кола обох коаліцій прагнули досягти якомога швидшого закінчення війни як шляхом загальних чи сепаратних переговорів, так і вирішальної переможної битви.

Розвиток воєнних подій 1914- 1916 рр. не привів до остаточної перемоги жодного з двох угруповань. Досягнення Німеччини, здавалося, були суттєвішими, ніж успіхи Антанти. Німеччина захопила Бельгію і значну частину Франції, російську Польщу, частину Сербії і Румунію. Всьому цьому країни Антанти могли протиставити лише битву на Марні та російські перемоги над австрійцями й турками.

Зазначимо, що Німеччина вдавалась до спроб сепаратних переговорів з царською Росією ще у 1915 р., використовуючи для цього як дипломатичні контакти Росії з нейтральними країнами (Данією, Швецією), так і родинні зв’язки. Пошуки миру з боку Німеччини знаходили відгук при царському дворі. Однак розвитку подій завадила сама Німеччина, що в листопаді 1916 р. видала разом з Австро-Угорщиною декларацію про створення "незалежної" Польщі під німецьким протекторатом. Це викликало не тільки гостре незадоволення з боку Миколи ІІ, а й упередило усілякі подальші неофіційні контакти щодо укладання двостороннього миру.

В грудні 1916 р. німці здобули Бухарест і визначили для себе можливим відкрито виступити з пропозицією укласти мир. 12 грудня 1916 р. німецький уряд звернувся до урядів нейтральних держав з нотою, в якій виявляв готовність "негайно почати мирні переговори". В ноті підкреслювались перемоги й міць центральних держав, а про основу можливих переговорів говорилось у найгуманніших висловах.

Виступ німецької дипломатії мав подвійну мету. По-перше, це був мнимо миролюбний жест, який, в разі відхилення його протилежною стороною, давав можливість перекласти вину за затягування війни на Антанту. По-друге, в разі згоди Антанти німецькі кола сподівались використати мирні переговори для розколу противників: укладання сепаратного миру з ким-небудь з них за рахунок інших членів союзного блоку.

Дипломатія країн Антанти розгадала наміри Німеччини й відкинула її пропозицію. Прем’єр-міністр Франції А. Бріан обумовив переговори про мир вимогами, які не могли бути прийнятними для Німеччини. Проте німці не відкидали можливості сепаратного миру, і насамперед з Росією. В лютому 1917 р. вже було умовлено, що відбудеться зустріч російських і австро-угорських представників. Принц Макс Баденський як посередник переговорів Росії і країн австро-німецького блоку звернувся до Миколи ІІ з листом, в якому, залякуючи революцією, умовляв царя укласти мир. Лист не дійшов до адресата. Перешкодила революція, прагнення упередити яку, здавалося б, й могло стати передумовою укладання миру.

Так, революційні рухи від початку 1917 р. починають набувати загрозливого характеру в багатьох воюючих державах. Становище правлячих кіл Німеччини і Австро-Угорщини було не набагато краще, ніж у Росії. Голод, транспортна криза посилювали невдоволення мас та пригноблених націй. Боєздатність армій падала. Австрійські фронти, наприклад, тримались лише за допомогою німецьких військ. Як Австро-Угорщина, так і Німеччина, разом і кожна окремо, продовжують шукати виходу з війни.

     

Наприкінці 1916 р. помер австрійський імператор Франц Йосиф. Його наступник Карл І не мав симпатій до Німецької імперії. Прагнучи будь-якою ціною врятувати свою корону, він готовий був укласти сепаратний мир. В квітні 1917 р. новий австро-угорський міністр закордонних справ Черні подав Карлу І доповідь, в якій доводив, що єдиним способом уникнути революцію є укладання миру. Зміст цієї доповіді став відомим й Вільгельму ІІ. Ще раніше, але вже в суворій таємниці від німецького уряду, Карл І через родинні зв’язки починає переговори з Антантою.

Пропозиції Карла І щодо миру знайшли позитивне сприйняття як французьких, так і англійських політичних кіл. Це зумовлювалося, зокрема, тим фактором, що Австрія виявляла готовність сприяти поверненню до Франції Ельзас-Лотарингії, вимагаючи для себе лише відновлення довоєнних кордонів. Провал переговорів, однак, дуже скоро став очевидним через протидію їм з боку Італії, яка не хотіла відмовлятись від Трієсту, Далмації, Трентіно, запропоновані їй раніше за союзництво з Антантою.

Невдало завершувались й різноманітні маневри Німеччини відносно досягнення угоди з Антантою, у тому числі спроби німецьких соціал-демократів домовитись з російськими меншовиками і есерами (які мали більшість в Петроградській Раді) щодо сепаратного миру Росії з Німеччиною.

Тимчасом серед німецьких політичних кіл посилювалась течія на користь якнайшвидшого закінчення війни компромісом. До цієї течії приєднувались партії католицького центру, демократи й соціал-демократи (партії майбутньої Веймарської коаліції 1919 р.). В липні 1917 р. ці три партії провели в Рейхстазі резолюцію про необхідність миру за обопільною угодою воюючих сторін і без анексій. То була спроба врятувати Німеччину від поразки у війні.

Права меншість Рейхстагу, що складалась з консерваторів і націонал-лібералів (за якими стояло верховне командування і які відображали позиції промислових кіл і юнкерства) зустріли резолюцію відчайдушними протестами. Попри це, резолюція була прийнята. Однак, за кілька днів до її ухвалення, консерваторам вдалося провести на посаду канцлера свого прихильника Міхаеліса, який продовжував політику в інтересах найбільш мілітаристські спрямованих сил.

Водночас і з боку урядів Англії, Франції і США згадана резолюція не зустріла прийнятного відгуку. Це ставало неможливим за умов нещадної підводної війни, що її розгорнула Німеччина від початку 1917 р. як засобу більш рішучої боротьби з країнами Антанти. Війна спричинили тяжкі наслідки, і насамперед Англії. Однак, вона певним чином згуртувала союзників, виявивши їхнє спільне бажання остаточно розгромити ворога.

Втім і самі країни Антанти не обминули в 1917 р. серйозних потрясінь, пов’язаних насамперед з буржуазно-демократичною революцією в Росії.

Революційне піднесення стало однією з найбільш показових рис внутрішнього становища Росії під час війни. Бувши зумовленим тяжким соціально-економічним становищем мас, а від початку 1917 р. – надзвичайним загостренням соціально-економічних відносин, політичною нестабільністю державних кіл, воно привело в лютому 1917 р. до повалення царизму та формування в країні нової розстановки політичних сил.

Своєрідністю внутрішньої ситуації в Росії стало двовладдя, тобто існування двох органів влади: Тимчасового уряду, представленого буржуазними партіями і Радами робітничих, солдатських і селянських депутатів (у Петрограді – Радою робітничих і солдатських депутатів), представлених партіями революційно-демократичного спрямування. Сформовані органи влади мали різні політичні орієнтації і по-різному трактували питання війни і миру. Це, зрозуміло, послабило Антанту в боротьбі з Четверним союзом і викликало тривогу її керівників.

22 березня 1917 р. держави Антанти визнали Тимчасовий уряд, який підтвердив своїми зовнішньополітичними актами вірність союзницьким зобов’язанням, у тому числі щодо продовження війни проти Німеччини. 9 квітня було опубліковано "Звернення Тимчасового уряду до російських громадян", де поряд з підтвердженням цілей політики Антанти проголошувалась ідея миру на основі самовизначення народів. Дипломатія уряду, здавалося, задовольнила маси, але викликала роздратування в Парижі й Лондоні.

3 травня 1917 р., тепер уже в інтересах союзників, Мілюков як міністр закордонних справ Тимчасового уряду опублікував ноту, де підтверджував курс уряду на продовження війни "до переможного кінця" Це викликало масові заворушення, і, у свою чергу, зумовило політичну кризу уряду.

Петроградська Рада отримує реальний шанс взяти владу в свої руки. Проте, бувши представленою в більшості меншовиками і есерами, вона іде на компроміс з буржуазними партіями і утворює коаліційний Тимчасовий уряд на чолі з О. Керенським. В новому складі уряду посаду міністра закордонних справ посів мільйонер М. Терещенко, який заявляв про мир без анексій і водночас продовжував політику ведення війни.

Ще у квітні 1917 р. захлинувся наступ французьких військ. Антанта вимагала від уряду Керенського переходу російських військ у наступ проти Німеччини. І хоча російська армія розвалювалася, а серед солдатських мас зростали революційні настрої, Тимчасовий уряд, заручившись обіцянкою фінансової й матеріальної допомоги від Антанти і США, 1 липня 1917 р. знову кинув російські війська у наступ. Ця авантюра, що закінчилась провалом, коштувала Росії не тільки нових великих жертв, а й серйозних внутрішніх потрясінь.

З літа 1917 р. тиск Антанти на Тимчасовий уряд дедалі зростав. Посилилось втручання у внутрішні справи Росії. Антанта навіть підтримала заколот генерала Корнилова проти Керенського з тим, щоб військовий диктатор утримав Росію у стані війни проти Німеччини.

Прагнучи послабити залежність від Антанти, Тимчасовий уряд пробує спертися на США. Ще в червні 1917 р. до Росії прибула спеціальна американська місія на чолі з сенатором Рутом для вивчення способів надання допомоги Тимчасовому урядові. Комісія залізничних експертів на чолі зі Стівенсом вивчала питання про поліпшення роботи Сибірської залізниці й передання її під контроль США.

Восени 1917 р. Англія, США, Франція досягли угоди про розмежування їх діяльності в справі "допомоги" Росії. США брали на себе реорганізацію російських залізниць, Англія – морський транспорт, Франція – армію. Незабаром угоду було видозмінено: допомога Мурманській залізниці відходила до Англії, а західним і південно-західним залізницям – до Франції. Цей зговір імперіалістичних держав передбачав не тільки широке втручання у внутрішні справи Росії, а й початок її поділу на сфери впливу. Росії загрожувала небезпека перетворення у напівколонію. Цьому завадила нова революція, початок якій поклав переворот влади в Петрограді (25 жовтня) 7 листопада 1917 р.


17.02.2011

Загрузка...

Чтобы получать первым
все новости от «Osvita.ua»
в Facebook — нажмите «Нравится»

Освіта.ua

Спасибо,
не показывайте мне это!