Схоластична логіка або логіка середньовіччя. Реферат
Щодо логіки середньовіччя (як і всієї тогочасної культури) існують протилежні точки зору. Одні вчені розглядають цю епоху як час занепаду культури, інші, відзначаючи прояви прогресу, - як необхідний етап розвитку людства
Середньовічна логіка, як і філософія загалом, була поставлена на службу релігії. Головне її завдання полягало в обґрунтуванні догматів релігії, доведенні існування Бога, поясненні питань створення світу та безсмертя людської душі тощо. З цією метою зверталися до аристотелівського вчення. Панівним напрямом логіки середньовіччя була "схоластична логіка", яка, популяризуючи логіку Арістотеля, водночас зумовила негативне ставлення до неї.
"Перетворивши логіку Аристотеля на мертву, безплідну науку, середньовічні схоласти піддали її вчення витонченій обробці...". Теми схоластичних виступів часто були такими курйозними, що кидали тінь на тогочасну логіку: скільки духів можуть уміститися на вістрі голки, чи є в жінки душа, чи носитимуть люди одяг у потойбічному житті тощо.
Проте схоластична логіка була необхідним етапом розвитку цієї науки хоча б тому, що сприяла популяризації логічних знань. У цей час активно пропагувалися твори античних філософів, зокрема Арістотеля, вчення якого глибоко вивчали і творчо розробляли. Логіка поступово формувалась як навчальна дисципліна.
Петро Іспанський відіграв велику роль у розробці логіки Аристотеля і стоїків. Його праця "Суммули" (яка перевидавалася майже 50 разів) була основним підручником Західної Європи в епоху середньовіччя.
З метою кращого запам'ятовування логічних знань учені середньовіччя нерідко вдавалися до мнемонічних (грец. mnemonikon - мистецтво запам'ятовування) засобів: штучно створених схем, умовних знаків, символів тощо.
Михайло Псьол, логіку якого називали "мистецтвом мистецтв" і "наукою наук", у своєму "Синопсисі" вводить для різних видів суджень символічні позначення (А, І, Е, О) а для різних модусів силогізму — спеціальні слова, голосні яких позначали кількість і якість суджень, що входили до складу відповідного різновиду силогізму.
До мнемонічних засобів вдавалися й деякі інші мислителі (Вільям Шервуд, Жан Буридан та ін.).
У середньовічній логіці час від часу виникали ідеї, які збагачували традиційну логіку, а іноді передували численним галузям сучасної логіки. Так, деякі вчені займалися проблемами модальної логіки. Ібн Ругяд розробив класифікацію модальних суджень, зокрема розрізняв сильну, нейтральну і слабку можливості, Жан Буридан детально дослідив модальні умовиводи.
Ансельм Кентерберійський аналізував речення, які містили модальні функтори "можливо", "сумнівно", "необхідно", а оскільки він розглядав і функтори-приписи ("заборонено", "обов'язково" тощо), його вважають одним із основоположників деонтичної логіки.
Інші мислителі працювали над проблемою логічного слідування. Так, Дуне Скот відкрив логічний закон, який нині виражають формулою P—> (P~->q).
Інген Марселій вважав за можливе робити висновок від кожного члена диз'юнкції до всієї диз'юнкції, від універсального - до будь-якого члена диз'юнкції. Він знав правило виключення знака кон'юнкції, що сучасними засобами виражається формулою (АлВ) \-А або (ААБ) І- В. А одне із сформульованих ним правил передує сучасній операції введення знака диз'юнкції: A \-{AvB) або В \-{AvB).
У працях мислителів середньовіччя містилися деякі елементи сучасного числення висловлювань. Так, твори Фарабі, якого називали "другим учителем", тобто другим Аристотелем, містили здогади про матеріальну імплікацію.
Ібн Сіна детально аналізував кон'юнкцію, був обізнаний з імплікацією. П'єр Абеляр застосовував у логічних операціях деякі правила імплікації та диз'юнкції. Бурлей Вальтер досліджував проблеми імплікації, диз'юнкції та суппозиції.
Деяким середньовічним мислителям були відомі закони, які нині називають законами де Моргана. Це стосується, зокрема, Петра Іспанського та Рагхунатха Сіромані. Адам де Пті-Пон випередив канторівську ідею про можливість існування множини речей, яка містить підмножину, в певному розумінні рівну самій цій множині. Ним же була випереджена й ідея Пірса про те, що скінченна множина не може бути взаємно-однозначно відображена на її власну підмножину.
Раймонд Луллій побудував "логічну машину", за допомогою якої одержував різні поєднання понять. Ця ідея була сприйнята його сучасниками з недовірою. Проте вже у XVII ст. ідея Р. Луллія про машинізацію умовиводів, мислених процесів мала великий вплив на засновника математичної логіки німецького філософа Готфріда-Вільгельма Лейбніца.
17.10.2011
