Мистецтво полеміки: суперечки. Реферат
У рефераті розглянуто питання чи можна обійтися без суперечок
Операція спростування (а тим більше - доведення) може застосовуватися за відсутності опонента. Особливої гостроти вона набуває в явному особистісному протистоянні, в процесі суперечки, учасники якої змушені брати до уваги не тільки надбання логіки (зокрема теорію доведення і спростування), а й досягнення інших наук, насамперед психології, мовознавства тощо. Мистецтво суперечки впродовж багатьох століть перебувало в компетенції риторики (теорії красномовства, ораторського мистецтва).
Позитивну відповідь на це запитання деякі люди вважають само собою зрозумілою, своєрідним принципом гуманної поведінки людини. Так, за словами А. Лінкольна, жодна людина, яка вирішила досягти успіху в житті, не повинна витрачати час на особисті суперечки. При цьому він радив іти на поступки і при вирішенні значних питань, якщо й опонент по-своєму правий, а при вирішенні дрібних - навіть за умови, що опонент неправий.
Правда, захисників тези про необхідність суперечки значно більше. Щоб об'єктивно оцінити наведені точки зору, розглянемо аргументацію пропонента (П.) і опонента (О.).
П. Уже саме слово "суперечка" викликає негативні емоції...
О. У ваших словах є доля істини, проте лише доля і до того ж незначна...
П. Суперечки були, є й будуть причинами всіляких сварок і бійок... Яким глибоким мало бути переконання наших пращурів у шкідливості суперечок, сварок і бійок, щоб вони в невиразних плямах на Місяці побачили картину "брат брата на вилах піднімає". Цю "картину", по-моєму, можна розцінити як грандіозну загальнопланетарну антирекламу: "Дивіться всі, хто ще не втратив здоровий глузд! Дивіться, до чого призводять суперечки і сварки!".
О. Ваш емоційний монолог можна зрозуміти, проте в ньому наявна помилка типу "після цього - внаслідок цього"...
П. (Сильно хвилюючись) Як вам довести... Для мене це так очевидно... Почнемо з того..., чи визнаєте ви, що війни принесли людям більше лиха, ніж усі інші чинники зла на Землі разом?
О. Припустимо, що визнаю. І що з того?
П. А з цього випливає, що таким самим злом, як війни, є суперечки, оскільки саме вони завжди передували війнам і були їх причиною. Про це свідчать численні історичні факти - листи, послання, ноти, якими обмінювалися державні мужі ворогуючих держав напередодні війн.
О. Справжніми причинами і побутових сварок та бійок, і міждержавних конфліктів та війн були не суперечки, а реальні суперечності буття, відповідні потреби, розбіжність інтересів різних людей і держав. Суперечки - лише відображення об'єктивних протиріч. Бійки і війни виникали і без суперечок.
Щоб суперечки не перетворювались на сварки, вести їх треба цивілізовано, як навчає логіка. А оголошення будь-яких суперечок злом нічого не дасть. Без суперечок людям не обійтися. Людство давно дійшло висновку, що істина народжується в ході суперечки, що критика є рушійною силою прогресу. Оскільки той, кого критикують, часто наполягає на своїй правоті, то виникає суперечка, яка може дати позитивні результати і повинна встановити істину...
П. Отже, ви не тільки не визнаєте шкідливості суперечок, а вважаєте їх необхідними і навіть корисними?
0. Так...
П. Але ж людину, яка твердо переконана у своїй правоті й активно обстоює свою точку зору, неможливо переконати в протилежному. Навпаки, вона не лише не відмовляється від своїх поглядів, а ще більше утверджується в їх істинності.
О. Це стосується лише фанатично налаштованих сперечальників, радикальних елементів, які сліпо вірять у те, що вони на всі сто відсотків праві, а погляди людей, що належать до інших політичних партій та релігійних вірувань, не містять ні грана істини. Але ж це клінічний випадок.
П. Ні! Це стосується не лише фанатиків. Навіть погляди поміркованих людей у кінцевому підсумку ґрунтуються на засадах, які мають аксіоматичний характер. Довести, скажімо, що матеріалістична позиція є хибною, з допомогою скінченної кількості аргументів неможливо. Це, до речі, стосується й ідеалістичних засад...
О. У Ваших словах є доля істини, проте переважна більшість суперечок стосується не аксіоматичних положень, а тих, які піддаються доведенню чи спростуванню з допомогою фактів або інших аргументів. Загальновідомо, що погляди багатьох людей змінюються, зокрема удосконалюються, і різні види суперечок відіграють у цьому процесі далеко не останню роль...
П. Зміна поглядів, яка трапляється, не приносить користі ні тому, хто їх змінив (де гарантія, що вони стали досконалішими?), ні його опоненту, оскільки перший, переживаючи гіркоту поразки, починає негативно ставитися до свого опонента-супротивника. Це ще більшою мірою стосується людини, яка піддається критиці за свої недоліки. Недарма кажуть: "говорити правду - це втратити друга"; "правда очі коле"...
О. Але існують й інші прислів'я, наприклад: "Догана мудрого більшого варта, ніж похвала дурного". До речі, про користь критики писали кращі уми людства. Так, у найавторитетнішому джерелі раннього буддизму, яким вважається "Тіпітака" ("Три кошики законів"), читаємо: "Якщо хтось побачить мудреця, який вказує на недоліки і дорікає за них, нехай він іде за таким мудрецем як за тим, хто вказує на скарб. Краще, а не гірше, буде тому, хто піде за таким". Леонардо да Вінчі зазначав, що супротивник, який викриває Ваші помилки, корисніший для Вас, ніж друг, що прагне їх приховати.
А про різного роду підлабузників, які не тільки приховують помилки людей, але й вихваляють їх за уявні чесноти, складено сотні прислів'їв та приказок: "Слова ласкаві, та думки лукаві"; "Щебече, як соловейко, а кусає, як гадюка"; "На язиці медок, а на думці льодок"; "Лестощами й душу вийме". Подібні думки висловлювали мислителі всіх епох і народів. "Корисних друзів три і три шкідливих, - учив Конфуцій. - Корисні друзі - це друг відвертий, друг щирий і друг, який багато чув. Шкідливі друзі - це друг лицемірний, друг улесливий і друг балакучий (базіка)". За словами Есхіла, "Гіркої правди, як не лести, не приховають лестощі".
Про необхідність суперечки свідчать і слова Роберта Бернса: "Коли довідаєшся про свої помилки, маєш шанс їх виправити"...
П. Прислів'я, приказки, цитати не є достатньою підставою для доведення чи спростування думок. Я теж можу навести відповідні думки з народної творчості, висловлювання авторитетів на користь моєї позиції. Так, за словами Демокрита, "Ті, хто любить гудити інших, не здатні до дружби"; "... Перше звинувачення відкидається, - писав Вольтер, - друге дістає, третє ранить, а четверте вбиває", "Лихослів'я навіть без доведень залишає тривалі сліди", - зазначав О. Пушкін.
За такої ситуації раціональніше уникати суперечок і сварок, "Не звертати уваги... на звинувачення... - ось у чому треба вбачати вищий ступінь проникливості!" (Ю. Лун). Тому мені близька і зрозуміла позиція Аристипа: одного разу, коли Аристипа ганьбили, він пішов геть; коли ж його кривдник сказав: "Чому ж ти тікаєш?", то Аристип відповів: "Тому що лихословить маєш право ти, не слухать лихослів'я - я".
О. Ви дещо відійшли від нашої тези. Одна справа, коли людина час від часу критикує когось за недоліки, і друга - коли вона "любить гудити інших", цим живе, нічого, крім недоліків, не бачить. Такі люди, звичайно, заслуговують на осуд. З цього приводу Абуль Фарадж зазначав: "Дурні помічають тільки похибки людей і не звертають уваги на їх позитивні якості. Вони подібні до мух, які намагаються сісти тільки на запалену частину тіла". Проте є люди, які бачать і наші позитивні риси, і недоліки. Я мав на увазі саме таких людей і їх священне право на критику.
Говорячи про лихослів'я, Ви знову-таки відхилилися від нашої тези. Звичайно ж, з лихословами краще не мати справи. Іншими словами, зміст Ваших міркувань і їх пафос спрямований швидше не проти суперечок загалом, а проти деяких суперечок. Я теж проти суперечок безпредметних, невмотивованих; проти суперечок, які, будучи "забрудненими" лихослів'ям, перетворюються на сварки; проти впертості сперечальників, які не бажають позбутися своїх помилок, власних недоліків, а іноді — й особистих ілюзій.
Можуть скомпрометувати саму ідею суперечки і несумлінне її використання, нелояльні та морально брудні засоби, до яких іноді вдаються, ставлячи за мету перемогти супротивника будь-якою ціною.
У наведеному діалозі простежується проблема визначення критерію розрізнення "потрібних" і "непотрібних" суперечок. Оскільки чіткої відповіді на це питання немає, то з'ясуємо хоч деякі його аспекти.
Суперечка проходить у формі доведень та спростувань, і можна дійти висновку, ніби "непотрібні" суперечки (якщо такі існують) мають виявлятися в недосконалості названих логічних операцій, тобто в порушенні вимог логіки або в наявності фактичних помилок. Та, розмірковуючи над цією думкою, доходиш парадоксального висновку: якби учасники суперечки вдавалися лише до істинних думок і суворо керувалися вимогами логіки, то вони були б однодумцями, а їх суперечка була б зайвою, "непотрібною", оскільки необхідною умовою суперечки є наявність протилежних думок, які, як відомо, не можуть бути одночасно істинними.
Звідси випливає не менш парадоксальний висновок: "потрібні" суперечки треба шукати серед логічно недосконалих чи таких, за яких вдаються до хибних положень. Проте характер ні логічних, ні фактичних помилок під час суперечки не може бути основою поділу суперечок на "потрібні" і "непотрібні".
Звичайно, суперечки бувають алогічними до абсурду, що свідчить про їх непотрібність, навіть безглуздість. Ілюструючи думку, як не слід сперечатися, часто вдаються до позову двох вельмож, яскраво змальованого в романі Ф. Рабле "Гаргантюа і Пантагрюель". Ця пародія справді переконливо доводить, якою не повинна бути суперечка. Проте відрізнити "потрібні" суперечки від "непотрібних" в реальному житті дуже важко, доводиться рахуватися з багатьма обставинами. Щоб з'ясувати це питання, розглянемо сутність суперечки та її різновиди.
16.10.2011
