• Напечатать
• Спросить
• Отправить другу
• Поделиться
  • Facebook
  • Twitter
• Подписаться на новости

Літературно-науково-громадський, економічний ілюстрований місячник "Українська хата" (1909-1914) за редакцією П. Богацького та безпосередньої участі М. Шаповала – це один з журналів, де розроблялися ідеологічні основи визвольного руху і національного світогляду

Навколо альманаху гуртувалася студентська молодь, учителі, письменники, дрібні урядовці. Саме тут починали діяльність П. Тичина, М. Рильський, В. Свідзинський, друкували твори М. Вороний, М. Коваленко, Г. Комарова, Я. Мамонтов, О. Олесь, Г. Чупринка та ін. Поруч із молодими митцями на сторінках "Української хати" друкувалися й імениті, уже знані журналісти: Микита Шаповал, Павло Богацький, Микола Євшан, Гнат Хоткевич, Андрій Товкачевський. Ці науковці, критики й публіцисти стали головним ядром, рушійною силою видання.

Постійним і незмінним редактором "Української хати" був П. Богацький (1883-1962). На сторінках часопису здебільшого друкувався як письменник і літературознавець, підписуючись зокрема ініціалами П. Б. Усі його дослідження пройняті повагою, толерантністю, глибокими знаннями життя тощо.

Після закриття місячника свій досвід і знання публіцист реалізовував, співпрацюючи з редакціями часописів "Книгар", "Україна", "Шляхи", "Слово", "Подільський шлях", а після еміграції - з польською газетою "Українська трибуна" і чеським журналом "Нова Україна". У якій би країні П. Богацький не знаходився, він усе своє життя працював на українську ідею, літературу, журналістику. Чимало корисного здійснив на ниві шевченкознавства, втіливши свої роздуми у критико-бібліографічну монографію "Кобзар" Т. Шевченка за сто років: 1840-1940".

М. Шаповал відіграв важливу роль у розвитку національної думки. Друкувався під власним прізвищем, використовував псевдоніми: найчастіше - М. Сріблянський, М., М. С., М. Ш., Бутенко Михайло, Понурий тощо. У кожній статті відстоював ідею національного патріотизму самостійності України, показував негативне ставлення Російської імперії до українського народу та його боротьби за незалежність.

У праці "Національність і мистецтво" він дає таке визначення української національності: "Українська національність, як певний соціальний, етичний, естетичний зміст, є цілою філософією, розумінням усієї суми життя, є наш світогляд. І як філософський світогляд він є ідеалом" (1909). Подібні ідеї простежуються й у статті "Українство і великороси", де автор стверджував: "До української ідеї ніколи не ставилися з повагою, наших письменників завжди критикували і висміювали. Національні змагання українців ніхто не помічав і сприймав як "провінційні об'яви граждансько-російської недозрілості". Російське громадянство і уряд з неприхильністю ставились до усіх намагань українців брати активну участь у визвольній боротьбі" (1909. - №2).

Микита Шаповал брав участь у тривалій полеміці "Української хати" й "Ради" щодо осмислення сутності національного питання, зокрема дискутуючи з Сергієм і Петром Єфремовими. "Хатяни" виступали за індивідуальність, "людину на повен зріст", із яскраво вираженим "національним обличчям", боролися з шаблонами, аскетизмом, обмеженістю думки й чуття в усіх царинах українства.

Значний внесок зробив М. Шаповал в осмислення творчості Т. Шевченка, наголошуючи: "…Наче й багато часу пірнуло в лету після фізичної смерті нашого Кобзаря, але він і досі живий між нами. Ви чуєте присутність його у всіх думках, почуттях, бажаннях, замірах, ви бачите його незриму постать скрізь, де ворушиться тепле українське серце, і ця присутність великого духу наповнює вас силами, вірою…" (1909. - №1).

Після припинення видання "Української хати" (заборонена влітку 1914 р. із уведенням воєнного стану в Росії) письменник-публіцист плідно працював в ім'я України. Був одним з засновників місячника "Шлях", друкувався на сторінках "Діла", "Боротьби", "Універсального журналу", "Будучності", "Маяка". Окремо стоять великі публіцистичні праці - книги "Жертви громадської байдужості" (1910), "Шевченко і самостійність України" (1917), соціально-політичні нариси "Село і місто" (1926), "Стара і нова Україна" (1926) та ін.

До розгляду засад письменства і творчості звертався Микола Євшан (1889-1919), він також здійснював переклади з німецької мови. Справжнє прізвище публіциста Федюшка Микола, також друкувався під псевдонімами Лебедик, Явір, М. Ф. У деяких статтях (наприклад, "Дещо про українське письменство в Галичині", "Новини нашої літератури") відчувається мінорність, інколи навіть песимізм. Критик писав: "В Україні зараз відчувається упадок творчості, утрата смислу існування дійсної культури.

Творець мусить мати широку артистичну культуру: сильний культурний ґрунт, повинен ставитися серйозно до себе і інших" (1910. - №1). Кілька своїх публікацій М. Євшан присвятив Кобзареві, серед яких найповажніше місце посідає стаття "Тарас Шевченко", надрукована у п'яти номерах журналу за 1911 рік. Поетичний геній народного поета розкритий усебічно, крізь увесь твір проходить твердження, що це була "натура свіжа, цікава на життя, спрагла і голодна на його вражіння. Він був, як звір, замолоду держаний у клітці, якого випускають на волю" (1911. - №1).

Не менш впливовою особистістю вважався Андрій Товкачевський. Особливо вражає серія статей, присвячених "Оптимізму і песимізму в українському житті". Автор подавав приклади, чому ж національні прояви у Росії "уявляють величезну пустиню, хоча й кілька одиниць бореться із сном, кричить, виступає проти, а решта 30 млн. рабів мовчить і мириться. Через песимізм навіть українська інтелігенція від Бога зреклась" (1909. - №11).

Поступово автор робив висновок: "Трагізм української інтелігенції полягає в тому, що борючись за свободу і в своїм запалі нехтуючи національною властивістю українського народу, вона однією рукою руйнує те, що утворює другою: на устах свобода, а на ділі рабство" (1910. - №10). Проте А. Товкачевський вірив у майбутнє і позитивні зміни прийдешнього.

Хоча долі провідних митців і публіцистів "Української хати" склалися по-різному, але їх об'єднувала любов до рідного народу, прагнення піднести свою державу та її духовні здобутки на вищий щабель, щоб увійти у коло цивілізованих європейських суспільств.

10.11.2011