• Напечатать
• Спросить
• Отправить другу
• Поделиться
  • Facebook
  • Twitter
• Подписаться на новости

З екологічних організацій України, що займаються не тільки екожурналістикою, але й підготовкою майбутніх спеціалістів у цій галузі, варто відзначити київську студію екологічної журналістики "Зелене досьє". Її завданням є виховання людей, що розповсюджують правдиву інформацію про стан природи та місце в ній людини.

Благодійний інформаційно-видавничий центр "Зелене досьє", на базі якого діє студія, видавав навчальну газету з однойменною назвою й бюлетень "Діти просто неба". Це був орган міжнародної конференції, яку організовано для здійснення інформаційного зв'язку й координації дій у період між пленарними засіданнями конференції. У рамках програми Тасіс, а зараз за підтримки Британської Ради, видається друкований та електронний "Екотиждень", в якому містяться екологічні повідомлення з України та світу.

Національним екологічним центром України засновано інформаційно видавниче агентство "Довкілля", що займається, крім указаної діяльності, екологічною освітою й вихованням.

Значний вплив на активізацію громадськості має інформаційний бюлетень ІSAR "Єднання". Його друкована версія надходить до близько тисячі адресатів, понад 300 ще отримують електронний варіант. Видання вміщує інформацію про різноманітні екологічні заходи, конкурси, дослідницькі та освітні програми, нові публікації, джерела екологічної інформації в Інтернеті та по електронній пошті.

У 1996 році в Горлівці почав виходити журнал "Экология промышленных регионов" російською та англійською мовами. З метою пропаганди екологічно безпечних видів відпочинку створено журнал "Туризм сільський зелений". "Вісник" – таку назву має бюлетень, який висвітлює діяльність нового регіонального екологічного центру в Україні.

Київський еколого-культурний центр спільно з Центром охорони дикої природи Соціально-екологічного Союзу (Москва) видає науково-популярний бюлетень "Збереження біорізноманіття та заповідна справа в Україні" та "Экологический гуманитарный журнал".

1999 року в Києві засновано журнал "ЭСТА (энергосберегающие технологии и автоматизация) " російською та українською мовами. Він виходить за сприяння Держкомітету України з енергозбереження та Комітету промислової політики України. Статті мають прикладний характер і сприяють практичним заходам з охорони довкілля.

1999 року видано перший номер бюлетеня "Системи якості та управління навколишнім середовищем".

У бюлетені подається інформація про останні законодавчі акти й нормативні документи, прийняті державними установами України, Російської Федерації (Президентом, урядом, Державним комітетом з охорони навколишнього середовища, Державним комітетом із стандартизації та сертифікації), виконавчими органами Європейського Співтовариства (Радою Європи, Європейською Комісією) у галузі управління навколишнім середовищем, зокрема у сферах систем управління навколишнім середовищем, стану повітря, води та ґрунту, екологічного маркування.

У бюлетені також висвітлюються останні публікації з обраної тематики офіційних міжнародних та європейських організацій (Міжнародної організації зі стандартизації ІSO, Європейського комітету зі стандартизації CEN, Європейського агентства з питань навколишнього середовища EEA, Європейського бюро з питань навколишнього середовища EEB, Європейської організації із співпраці в галузі акредитації EA, Європейського партнерства з навколишнього середовища EPE, Ініціативи кліматичної технології СТІ, директоратів управління Європейської Комісії та інші), національних інститутів із стандартизації та сертифікації та засобів масової комунікації України.

У травні 1999 року відбулася презентація журналу "Перехід ІV. Український вибір в епоху планетарної кризи". На думку головного редактора Ігоря Каганця, це видання можна вважати й екологічним, адже проблеми виживання та збереження довкілля посідають тут значне місце.

Цікавою особливістю є поява різноманітних публікацій, котрі не відповідають ознакам класичної преси, але теж мають вплив на громадськість. На широке коло читачів була розрахована популярна серія брошур "Оповідання про воду". Тиражем 5 тисяч екземплярів її видав Комітет врятування Дніпра й малих річок України. Просвітницьку серію "Екологія і здоров'я" за підтримки посольства Королівства Нідерландів опубліковано протягом 2000 та 2001 року громадською організацією "Екологія. Жінка. Світ". Серія включає в себе брошури на такі теми: "Нітросполуки та їх попередники", "Радон", "Поліциклічні ароматичні вуглеводні", "Електромагнітні поля (60 Гц)", "Мінеральні волокна", "Сонячне випромінення" тощо.

За даними автора та активістки руху "зелених" Олени Чайки, в Україні нараховувалося близько 25 загальнодержавних видань екологічної тематики, 15 наукових спеціалізованих видань, близько 40 бюлетенів, вісників та інших одиниць періодики локального характеру. На жаль, не всі вони здатні витримати складні умови ринку. Саме тому деякі з них досить швидко припиняють існування або суттєво зменшують наклад та періодичність.

Але за таких обставин не всі існуючі екологічні видання можна тоді віднести до засобів саме масової комунікації. За даними Г. Почепцова, українського теоретика комунікації, існує така класифікація за кількістю співрозмовників:

• 1 – внутрішня комунікація, коли людина розмовляє із собою наодинці;
• 2 - міжлюдська комунікація;
• 35 – комунікація в малих групах;
• 2030 і більше – публічна комунікація. Наприклад, виступ перед аудиторією. Тут уже є функціональний розподіл: активний промовець і пасивна аудиторія;
• 100 і більше – організаційна комунікація. Коли люди працюють у одній організації, вони пов'язані багатьма комунікаційними ситуаціями, які загалом і формують клімат фірми, заводу тощо. Тут з'являється ієрархічна комунікація: від вищих до нижчих. Може виникнути розходження між формальним (тобто призначеним) та дійсним лідерами.
• 1000 і більше – масова комунікація, яка включає в себе газети, журнали, телебачення, радіо.

Зростаюче значення екопреси зокрема й екологічної журналістики взагалі залежить від постійного виходу на ширшу аудиторію. Насамперед, нові засоби комунікації екологічного характеру повинні мати масовий характер, інакше їх ефективність буде недостатньою.

Окрім фінансових проблем екологічні видання мають труднощі щодо використання мовностилістичних засобів. На жаль, окремі екологічні видання не завжди виправдано друкують матеріали російською мовою. Наприклад, журнал "Рідна природа" з появою нового головного редактора декілька років тому вміщував матеріали без перекладу, хоча спочатку заснування видання завжди був україномовним. Досить поширеною практикою екологічних видань є відмова від літературного редактора, а іноді й коректора. Це призводить до численних помилок і є, як зазначає професор О. Д. Пономарів, досить поширеною ситуацією в сучасній українській пресі.

Поряд з друкованими виданнями все більшого значення й популярності в екологічних організаціях України набувають електронні бюлетені на базі комп'ютерних засобів зв'язку. Їх користувачі отримують набагато більший обсяг відомостей, ніж із преси. Суттєвою перевагою інформаційних мереж є оперативність розповсюдження інформації. Фактично протягом декількох годин вона може надійти в Україну з іншого континенту. У багатьох випадках для підтримки екологічних акцій, допомоги активістам в інших ситуаціях це чи не єдиний можливий комунікаційний засіб. Крім того, комп'ютерна пам'ять дозволяє зберігати великі масиви інформації й оперативно користуватися ними в разі необхідності, що суттєво розширює можливості у створенні журналістського досьє.

Комп'ютерна мережа "EnvіNet Україна" була створена спеціально для екологічних неурядових організацій, а також інших користувачів, що зацікавлені в отриманні інформації про природоохоронний рух в усьому світі. Вона існувала в середині 1990х років. Різноманітні відомості подібного характеру містяться в інших мережах. Однак, варто сказати про одну складність, що обмежує доступ до вказаних мереж,? це відсутність у багатьох, особливо регіональних, екологічних активістів і журналістів комп'ютерів та необхідних для зв'язку модемів. Та незважаючи на це, електронні засоби комунікації вже становлять серйозну конкуренцію друкованим виданням.

Для її подолання й організації взаємодії між різноманітними засобами масової комунікації необхідним є постійно діючий моніторинг аудиторії, яка виступає отримувачем природоохоронної й екологічної інформації. Її розповсюджувачі повинні враховувати специфіку й потреби кожної групи.

Наприклад, автором було проведено дослідження потенційних отримувачів орнітологічної інформації, мотивацій, що здатні зацікавити конкретних адресатів у охороні й залученні птахів, а також потреби різних категорій споживачів у вузькозорієнтованій інформації. Навіть у сфері чітко обмежених відомостей існує різноманітність інтересів. З виходом на більший обсяг матеріалу, вона збільшується. Тому зараз для успішного розвитку екопреси важливим є момент знаходження, вибору та ствердження конкретних видань у власній екологічній ніші. Прикладом подібної практики можуть бути наукові видання. Маючи невеликий тираж, вони зберігають постійну читацьку аудиторію, що є одним з критеріїв стабільності видання. Такий підхід сприяє виживанню екопреси в майбутньому.

Дослідники екопреси, члени російського екологічного руху, бажаючи оцінити ефективність роботи ековидань Євразії, ввели так званий "індекс періодичності". Це співвідношення реальної періодичності до тієї, яка заявлена редакцією. Більшість власне самостійних видань (94 з 154 розглянутих) має індекс від 0,67 до 1. Ще 28 оцінені від 0 до 0,66. Для 32 визначити індекс не вдалося. З цього можна зробити висновок, що певна частина видань має значно меншу періодичність, ніж заплановано. Такий стан речей викликаний, насамперед, економічною ситуацією видань, недостатньою кількістю матеріалу для публікації або іншими вагомими причинами.

Найбільша кількість видань з'явилася у 1990 році, що викликано демократичними змінами у суспільстві, та у 1994-95 роках, до чого призвела насамперед фінансова підтримка міжнародних організацій. Проте половина з видань, котрі перестали виходити, проіснували не більш ніж півтора роки (як правило, лише за рахунок наданих грошей).

Наступний сплеск, почавшись у другій половині 1994 року, триває і зараз. Сучасних видавців вирізняють великі прагматизм і обережність. Кольоровими й товстими журналами вже ніхто не бавиться, видання, котрі виходять, наближаються до форм класичного самвидаву, програючи в якості оформлення, але виграючи за рахунок вартості та незалежності від поліграфічних потужностей.

Практично кожна екологічна група, ураховуючи дитячі або шкільні, зумівши отримати копіювальну техніку, починає випускати власний друкований бюлетень, а освоївши комп'ютер та електрону пошту – бюлетень електронний. Іноді так надається перевага в доступі до інформації обмеженому числу користувачів електронного інформаційного обміну. Занепокоєння викликає тенденція відходу багатьох екоактивістів з екологічної до видавничої та інформаційної діяльності.

Сильною є орієнтація більшості видань не на широке коло читачів, а на внутрішнє користування або західного читача (особливого типу, звичайно, читача з великим банківським рахунком).

Схожу картину можна спостерігати й у офіційних екологічно зорієнтованих виданнях. Кожен орган влади видає тепер власне екологічне видання. Майже в кожному регіоні існує по декілька таких проектів.

Видання "газета в газеті" стали з'являтися насамперед у 1992-1993 роках, що пов'язано з посиленням органів місцевого самоврядування та реорганізацією державних структур охорони довкілля.

"Внутрішні" видання, як громадських, так і державних організацій не користуються, за рідкісним виключенням, будь-яким попитом навіть у активістів екологічного руху.

У тому разі, коли екологічна катастрофа не матиме осяжних для кожної людини обріїв, будуть непотрібними екологічні засоби масової комунікації (по-справжньому масової, звичайно). Люди, як і раніше, будуть віддавати перевагу загальнополітичним виданням і брати звідти необхідну їм екологічну інформацію. У цьому випадку масова комунікація здається перспективнішою, якщо буде працювати через традиційні ЗМК, ніж через створення власних.

Загальна кількість періодичних видань в Україні понад 10 тисяч. З них зареєстровано й перереєстровано видань для загальнодержавної, регіональної та зарубіжної сфери розповсюдження 4479:

• газет – 1858,
• журналів – 2000,
• бюлетенів – 236.

Проте, наприклад, протягом 1997 року в Україні зареєстровано лише 7 екологічних видань. Як зазначають провідні українські журналістикознавці, саме ці видання потребують більшого піклування з боку держави.

Частка екологічних видань сягає понад 50 і порівнюючи з іншими виглядає не такою значною. Проте ця преса має певну аудиторію, до якої належать і колективні передплатники – організації. Тому незважаючи на порівняно незначну кількість видань та обмежений їх наклад, ця преса охоплює більшість зацікавлених читачів, адже досить часто новий номер видання потрапляє до кількох осіб. Але навіть за таких умов вимоги до чітко орієнтованої на "свого" читача преси постійно зростають.

Це призвело до того, що останніми роками спостерігається тенденція до виникнення нових видань екологічних організацій, які робляться видавцем для обмеженої за кількістю, але чітко визначеної аудиторії. До таких видань насамперед слід віднести різноманітні інформаційні бюлетені. Їх характеризують спрямованість змісту на членів або прихильників організації, переважання невеликих повідомлень та заміток з контактними адресами, мала кількість або повна відсутність аналітичних матеріалів. У цьому разі видання іноді нагадує дошку об'яв, а не газету.

Але якщо ми дійсно хочемо впливати на сучасного читача, то повинні вести його шляхом нових роздумів, для чого як мінімум вишикувати факти в логічній послідовності, яка відображає хід наших думок. У матеріалах має бути журналістський аналіз, а не лише інформація. Недоліком таких видань є і недостатнє або повністю відсутнє літературне редагування – важлива складова в журналістиці.

Поширення таких видань іде або шляхом безкоштовного його розповсюдження, або ж за певну суму, яку читач визначає сам як благодійний внесок. Окремі видання розсилаються поштою. Фінансування видання та його популяризація відбуваються здебільшого за рахунок грантів фондів, внесків засновників та спонсорів, пожертв. Така не завжди стабільна ситуація з фінансуванням іноді негативно впливає на видання. Воно або виходить лише протягом певного часу, поки є достатньо для цього грошей, а потім узагалі припиняє діяльність, або його вихід стає вельми несистематичним.

Прикладом першого типу може бути журнал "ЕкоЕкспрес", який протягом 1995 року видавався українською та англійською мовами на високому професійному рівні, але потім за відсутності фінансування припинив вихід. До другого типу можна віднести журнал "Ойкумена", який номінативно існує, але фактично не видається. Цікавою особливістю є вихід додатка до нього, а фактично окремого журналу "Світ у долонях". Номери дещо нагадують сувенірне видання. Кольорова поліграфія, переклад англійською мовою, високоякісний папір, невеликий наклад, обмеження в розповсюдженні.

Що стосується високоякісного паперу, то виникає питання про доцільність використання цим та рядом інших ековидань такого дорогого та неекологічного щодо виробництва паперу. Для західних видань уже певною нормою стало використання переробленого або виробленого із застосуванням екологічно безпечних технологій паперу з етичних міркувань. У Росії його використовують з економічних причин. Але в Україні чомусь усе навпаки – чим більше припресовано плівки на обкладинку, тим "серйозніше" виглядає журнал.

За повідомленнями агентства Envіronment News Servіce, парламенту Великобританії запропоновано проект закону, згідно з яким видавці будуть зобов'язані збільшити вміст перероблених матеріалів у папері, який використовується для друку, до 80 відсотків. Проект також передбачає, що на промислову переробку має направлятися як мінімум 65 відсотків старих газет і журналів; зараз у країні вторинно використовується лише 30 відсотків. Члени екологічної групи "Друзі Землі", які підготували проект закону, вважають, що фінансову відповідальність за дотримання нових стандартів мають нести самі видавці. Екологи впевнені, що жорсткіші вимоги до складу паперу для різноманітних видань не лише дозволять зберегти ліси, але й принесуть економічну вигоду, створивши 10 тисяч додаткових робочих місць.

Однак бажання окремих видавців знайти саме такий папір в Україні не може враз задовольнятися промисловістю. На жаль, вона не має достатніх потужностей для високоякісної переробки, яка б дозволяла використовувати паперову продукцію з макулатури в поліграфічному виробництві. Тому для успішного переходу сучасного друкування газет чи журналів треба змінювати виробничий цикл, що потребує реорганізації та додаткових інвестицій. Можливо, певних успіхів у цьому можна досягти, об'єднавши фінансову базу декількох видань для цілеспрямованої організації якісно нового виробництва з переробки та виготовлення екологічного паперу.

Незважаючи на наявність певної кількості локальних, регіональних та загальноукраїнських видань, є чимало вільних ніш. Так, в Україні ще й досі відсутня загальнонаціональна екологічна газета з періодичністю більш ніж раз на тиждень, котра могла б оперативно висвітлювати поточні події, інформувати про екологічні лиха, давати коротко та довгострокові прогнози тощо. Ці функції могла б узяти на себе й потужна екологічна інформаційна агенція. Але можливості існуючих обмежені, заснування нової потребує значних коштів. Немає також науково-популярного видання на зразок німецького журналу "Natur", яке розповідає про природу в цілому та місце людини в ній, беручи до уваги не тільки екологічні або природоохоронні аспекти діяльності.

Така ситуація буде незмінною доти, поки не зросте добробут населення, яке на даний момент не виявляє зацікавленості до ілюстрованих видань такого типу. Певна аудиторія проте існує, але в її ставленні до природи переважає скоріше споживацький, ніж пізнавальний підхід. Тому з'являються видання про мисливство та рибалку, котрі зовсім не акцентують увагу читача на необхідності відновлення та охороні природних багатств. Вони є типовими прикладами "пластикової журналістики" – видань, в яких майже немає що читати, але які шкода викинути через їх ціну та оформлення.

Звичайно, це не може не вплинути на формування громадської думки, яка не тільки не засуджує саме таке ставлення до природи, а починає ще й заохочувати. Особливо небезпечно це впливає на дитячу психіку, котра під впливом пропаганди ось такого ґатунку формує відповідні соціальні установки. Компенсувати цей вплив можна лише поширюючи серед дітей та молоді природоохоронні ідеї, традиції бережного ставлення до природи українського народу. На жаль, тривалий час у нашому суспільстві панували інші пріоритети.

Український соціолог О. Г. Єгоров зазначає з цього приводу: "Свідомість соціуму завдяки ідеологічним, політичним, історичним та іншим факторам сформувалась на позиціях антропоцентризму, антиекологізму та соціального оптимізму. " Викликає тривогу й те, що наукові розробки також дуже повільно просуваються в цій галузі: "замало місця приділяється обговоренню актуальних проблем суспільства і природного середовища. Це відбувається, мабуть, тому, що домінує напрямок, який ігнорує екосистемні аспекти суспільного життя.

Безумовно, необхідна справжня соціальна революція у свідомості та освіті, яка має змінити етичні установки, систему цінностей, норм та символів, щоб подолати екологічні небезпеки, але революція повільна та несхибна, яку треба починати з теоретизування, дослідницьких заходів "

Необхідна зміна висвітлення природоохоронних і екологічних проблем узагалі. Ця проблематика потребує повсякденного ведення ЗМК, а не епізодичного підходу. Для досягнення цього необхідна консолідація екологів, активістів природоохоронного руху з журналістами.

Автори наукових матеріалів мають певні складності, стикаючись зі специфікою підготовки матеріалів для преси. Однак власне журналістські матеріали також не завжди є ідеальними для розповсюдження. Якщо в першому випадку можна говорити про формалізований підхід із численною термінологією, то в іншому мова йде про появу різноманітних помилок, що виникають з причини недостатнього знання проблеми, що розглядається.

Тому постає необхідність екологічної освіти працівників преси, радіо, телебачення. У Міжнародній організації журналістів створено клуб працівників засобів масової інформації, що займаються проблемами екології. У 1994 році відбувся конгрес Міжнародної федерації екологічних журналістів. Для успішного розвитку екожурналістики в Україні також необхідна інтеграція творчих сил у міжнародні організації.

Співробітництво екологів та журналістів покликано сприяти кращому й більш повному інформуванню громадськості з проблем навколишнього середовища, особливо з тих із них, які мають міжнародне значення.

Сьогодні Інститут журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка - єдиний вуз України, де висвітлення екологічних проблем вивчається з 1995 року. Але й тут кількість годин порівняно невелика, а сам термін "екологічна журналістика" ще досить скептично сприймається вітчизняними журналістикознавцями. Хоча, для порівняння, у США понад 30 вузів готують фахівців за спеціальністю "екологічна журналістика". А в Україні курси з екологічної журналістики існують лише в Києві та на факультеті журналістики Таврійського екологічного інституту.

Екологічні кризи перетворили екологічну журналістику на журналістику катастроф, яка вимагає розслідувань та опрацювання складної наукової інформації. Тому журналістам усе частіше бракує екологічних знань. Як їх отримати? Чи стане екологічна журналістика складовою професіональної підготовки? Відповіді на ці питання шукають як професіонали ЗМК, так і викладачі вузів.

Проблем у журналістів, котрі пишуть про стан довкілля, вистачає. Це, зокрема, засвідчив і міжнародний семінар "Екологічна журналістика: практика та методологія", що проходив у Києві 2000 року. Його організували проект "Громадянська освіта" в Україні та ІREX ProMedіa.

Розглядалася роль ЗМК у формуванні громадської думки з екологічних проблем, зокрема з питань ядерної енергетики. Як реалізуються екологічні права громадян, доповів лідер громадської організації "ЕкоправоКиїв" Борис Васильківський. Він розповів про парадоксальну ситуацію, коли журналісти скоріше напишуть про акцію із збирання сміття громадськістю, ніж про виграну нею судову справу проти адміністрації, винної в появі цього сміття та примушеної його прибрати. Олександр Стегній, завідувач відділу соціально-політичних досліджень СоцисГеллап Україна, зазначив, що головний ворог екології в нашій країні? це бідність.

Журналісти, котрі постійно висвітлюють екологічну тематику, мали змогу обговорити серед колег власні матеріали. Наприклад, про висвітлення екологічної ситуації в Миколаївській області розповіла Наталя Музика з "Вечірнього Миколаєва", а на Житомирщині? журналісти Олександр Ігонін та Сергій Бекета. Про свій досвід повідомили також Ніна Полуцька з "Білоруської ділової газети" (Гродно) та Микола Крисковець з "Комсомольской правды" в Украине". Володимир Кузнецов показав фільми про ЧАЕС та сучасний стан "саркофагу". Тамара Малькова розповіла про випуски екологічних новин "Зеленого досьє" у співпраці з англійською службою БіБіСі. Про західний досвід та навчання екожурналістів відповідальності доповіла Діана ЕрджФорзац, викладач Центральноєвропейського університету в Будапешті.

Було прийнято резолюцію, в якій учасники закликають більше уваги приділяти екологічній освіті журналістів та забезпечувати вільний доступ до екологічної інформації в Україні не лише на словах.

Відзначено, що останнім часом в українських мас-медіа кількість матеріалів про стан довкілля зростає, але здебільшого це пов'язано з екологічними негараздами та катастрофами. Загальний рівень обізнаності населення з питань охорони довкілля залишається незадовільним.

Журналісти, котрі спеціалізуються на екологічній тематиці в засобах масової інформації, зустрічаються щодня з багатьма проблемами, які потребують негайного вирішення.

Це, зокрема:

• неоперативне отримання інформації від офіційних установ та екологічного руху, недостатнє усвідомлення завдань і значення журналістської роботи представниками екологічних структур;
• брак інформації, адаптованої для пересічного читача, зрозумілих коментарів фахівців;
• низький рівень захищеності журналістів, особливо тих, хто займається питаннями екологічної та ядерної безпеки.

На думку фахівців, мас-медіа мають розглядатися як один із найефективніших засобів у впровадженні в життя принципів Орхуської Конвенції "Про доступ до інформації, участь громадськості в прийнятті рішень і доступ до правосуддя з питань, що стосуються навколишнього середовища", ратифікованої Україною в 1999 році. Засоби масової інформації повинні стати одним із головних інструментів екологічної політики та сталого розвитку в Україні.

Слід удосконалити систему викладання екології в навчальних закладах для журналістів, а також – систему екологічного виховання та освіти взагалі. Потребує підтримки методична робота, розробка підручників з екологічної журналістики тощо. У екологічних курсах для журналістів обов'язково потрібно приділяти увагу визначенню пріоритетів і внеску вітчизняних екологів у розвиток цієї науки. В усіх навчальних розробках варто виходити з того, що і викладач, і журналіст мають користуватися системою екологічних понять в одному інформаційному просторі й нести відповідальність за інформацію, яку передають громадськості.

Учасники семінару запропонували забезпечити на державному рівні право журналістів на терміновий доступ до екологічної інформації. Необхідно внести до Закону України "Про інформацію" відповідне доповнення про право журналістів на термінове отримання об'єктивної інформації щодо стану довкілля та пов'язаних з цим можливих ризиків, забезпечити на державному рівні захист прав журналістів і безпеку їхньої праці.

Нині екологічна журналістика в Україні переживає важкі часи. Це пов'язано з проблемами доступу до екологічної інформації, недостатньою свободою преси, особливо в регіонах, зростанням вартості паперу та браком коштів у ледве існуючих екологічних видань. Проте ентузіазм тих, хто займається розвитком висвітлення екологічної тематики в ЗМІ та вихованням нових екологічних журналістів, ще не згас. Це дає надію на хоча й важкий, але впевнений поступ.

Залучення закордонних напрацювань має допомогти у цій справі. Як вважає український професор Ю. Ф. Ярмиш, "нова політична еліта повинна вчитись на багатому міжнародному досвіді". Саме тому для дослідження закордонного досвіду залучено німецьку практику, адже саме ФРН є провідною країною Європи у ефективному вирішенні екологічних проблем.

10.11.2011