• Напечатать
• Спросить
• Отправить другу
• Поделиться
  • Facebook
  • Twitter
• Подписаться на новости

Історико-філософська та соціологічна традиція розгляду творчості має давню традицію. Вона виникає з народженням філософської рефлексії взагалі. Так в античній свідомості творчість виступає в двох формах: як божественне – акт народження (творіння) космосу, та як людське – мистецтво, ремесло. У Середньовіччі творчість вже бачиться як викликання буття з небуття за допомогою вольового акту божественної особи. Тим самим створюється передумова розуміння творчості як створення чогось небувалого, унікального й неповторного.

У епоху Відродження посилюється його антропологічне звучання: космічним по масштабах був сам крок від культу релігійного початку – до культу генія як носія творчого початку. Завершена концепція творчості створюється в XVIII столітті Еммануїлом Кантом. Творчою діяльністю називається продуктивна здатність уяви. Посилюється наочно-практичне, діяльне бачення творчості. Структура творчого процесу визнається найважливішим моментом структури свідомості. Фрідріх Шеллінґ акцентував увагу на тому, що творча здатність уяви – це єдність свідомої і несвідомої діяльності.

В. Роменець, доктор психологічних наук, професор Київського національного університету імені Т. Г. Шевченка, вважає, що у своїх найзагальніших та найістотніших рисах творчість слід визначати як виробництво певного оригінального продукту для комунікаційної мети. Ці два моменти – оригінальність і комунікація – стосуються будь якого виду творчості – додає вчений.

Електронна вільна всесвітня енциклопедія "Вікіпедія" подає наступне визначення: творчість (креативність) - ментальний феномен, сутність якого полягає у здатності людини створювати нове, до того невідоме (нові твори мистецтва, наукові відкриття, інженерно-технологічні, управлінські чи інші інновації тощо). Необхідними компонентами творчості є фантазія, уява, психічний зміст якої міститься у створенні образу кінцевого продукту (результату творчості).

У енциклопедичному словнику Брокґауза та Єфрона знаходимо таке визначення: "Творчість – в прямому сенсі – є створення нового. У такому значення це слово могло бути застосоване до всіх процесів органічного і неорганічного життя, бо життя – ряд безперервних змін і що все оновлюється і все зароджується в природі є продукт творчих сил. Але поняття творчості припускає особистий початок відповідне йому слово уживається по перевазі в застосуванні діяльності людини. У цьому загальноприйнятому сенсі творчість – умовний термін для позначення психічного акту, що виражається у втіленні, відтворенні або комбінації даних нашої свідомості".

Звідси виходить, що значення слова значно ширше, ніж ми це собі уявляли. Якщо зробити морфологічний розбір слова "творчість", то стане наявним корінь "твор", який є характерним для слов’янських мов і означає "дію, яка спрямована на виникнення чогось нового", це доводить, що значення творчості охоплює великий пласт людської діяльності, а не тільки інтелектуальну або мистецьку.

Я. Пономарьов у книзі "Психологія творчості" зазначає, що творчість є характерною як живій так і не живій природі – до виникнення людини, і людині, і суспільству. Творчість – є необхідною умовою розвитку матерії, виникнення у неї нових форм, разом з виникненням яких змінюються і самі форми творчості, творчість людини –також одна з таких форм. Я. Пономарьов висуває гіпотезу, згідно з якою творчість в самому широкому значенні виступає як механізм розвитку, як взаємодія, яке веде до розвитку.

В. Ф. Олешко у книзі "Журналістика, як творчість" каже, що під творчістю слід розуміти процес творення, в якому особа пізнає в світі нове для себе і свідомо створює в навколишньому середовищі нове, тобто те, чого раніше не було. Індивідуальний процес відкриття і перетворення духовного і матеріального світу складає зміст процесу становлення особи. Як базисна форма творчості виступає наочна перетворююча діяльність, яка є джерелом як наочного "світу багатств", так і внутрішнього "багатства здібностей" індивіда.

Творчість як "натхненну дію" піднімає особа на якісно новий рівень, обумовлений не логікою "зовнішнього багатства", а логікою виявлення творчих можливостей людини, розвитку всіх його сил як таких, відкриття нових наочно-соціально-смислових відносин. Сучасне розуміння творчості як сутнісної характеристики людини достатньо повно виявляє характер змін, що здійснюються в соціальному світі.

Отже, творчість можна визначити як форму самодіяльності і саморозвитку індивіду, розгортання його сутнісних сил по мірках свободи, як залучення до вищих сенсів буття. Більшість сучасних зарубіжних вчених, що займаються питаннями творчості, одностайно вважають, що в області проблеми критеріїв творчості виконана велика робота, але до сьогодні ще не отримано бажаних результатів.

Г. Лазутіна, дослідниця журналістики та журналістської творчості каже, що творчість як феноменальна властивість людини полягає в здатності створювати і об'єктивно нове – те, що не існувало раніше в світі взагалі, і суб'єктивно нове – що вже є в реальності, але для даної людини ново, створюється ним вперше, без жорсткої орієнтації на існуючі аналоги. У цьому сенсі "винаходити велосипед" – теж акт творчості, прояв здатності творити (якщо, звичайно, мова саме про винахід, а не про копіювання або "збірку за зразком"). Можна з упевненістю стверджувати, що творчістю пронизано все наше життя – гру, учення, працю. Але у різних людей – різна міра здібності до творчості (креативності, кажучи мовою науки). Проте, ця здатність піддається розвитку, може і зростати за сприятливих умов.

Американський психолог Р. Солсо у визначенні творчості не відходить від вищезазначеного, кажучи, що творчість є когнітивна діяльність, яка веде до нового або незвичайного бачення проблеми або ситуації, додаючи, що таке визначення не обмежує творчі процеси утилітарними діями, хоча в якості прикладу творчих людей майже завжди приводять творців якого-небудь корисного винаходу, рукопису або теорії.

Тож, бачимо, що в більшості визначення слова "творчість" різними дослідниками збігаються. До цього переліку визначень я додам ще одне, більш конкретне і дотичне саме до журналістики, зроблене доцентом кафедри журналістської творчості Запорізького національного університету В. Костюком: "журналістська творчість – це здатність і бажання побачити дійсність, донести її до аудиторії так як вона не може бути побачена і донесена при звичайному сприйнятті, побачити те, що не всі можуть побачити".

28.10.2011