Регіональні підсистеми МЕВ починають формуватися тоді, коли з’являються суб’єкти МВ – незалежні держави. Таким чином близькосхідна регіональна система починає формуватися на початку 20-го століття, і була остаточно сформована у 70-х роках 20-го століття. Термін Близьких Схід вводиться у 1903 році американським геополітиком адміралом Мехеном.
Ядром Близькосхідної регіональної системи є країни, які у 1945 році об’єдналися в Лігу арабських держав. Крім того, сюди входить Іран (радянська історіографія відносила Туреччину, Іран і Пакистан до Середнього Сходу) та Ізраїль.
БРС має складний комбінований характер внаслідок наявності там крім арабських держав двох неарабських, а саме Ізраїлю та Ірану.
Значення регіону обумовлене трьома головними групами факторів:
- геополітичний фактор;
- економічний фактор – 2/3 світових розвіданих запасів нафти знаходяться на Близькому Сході. Японія отримує 90% своєї нафти з цього регіону, країни Західної Європи – 60% (протягом холодної війни), США (до 70-х років) – 30%, пізніше (внаслідок політики диверсифікації джерел постачання енергоресурсів) – 10-12%;
- військово-стратегічний фактор. Цей фактор був дуже важливим у холодній війні, і саме цей регіон став зоною протиборства двох супердержав. Зараз важливість цього фактору знижується.
Геополітичне значення цього регіону полягає в тому, що він є ареною багатьох конфліктів. Можна виділити такі їх типи:
- конфлікти між арабськими та неарабськими країнами:
арабські країни <-> Ізраїль (розпочався першою арабо-ізраїльською війною у 1948 році),
арабські країни <-> Іран: Ірано-Іракська війна (1980-188 рр.),
- конфлікти між країнами регіону та зовнішніми державами (напр. Троїста Агресія проти Єгипту Англії, Франції та Ізраїлю 1956 р.),
- міжарабські конфлікти;
- внутрішньодержавні конфлікти (наприклад курдська проблема в Туреччині, Сирії, Іраку та Ірані).
"Анатомія" близькосхідного конфлікту складається з 3-х частин:
- національний аспект – на національному рівні Близькосхідний конфлікт є конфліктом між Ізраїлем та арабським народом Палестини;
- регіональний аспект – на регіональному рівні Близькосхідний конфлікт є конфліктом між Ізраїлем та арабськими країнами
- міжнародний рівень – в конфлікті приймають участь позарегіональні держави.
Початок конфлікту датується 1948 роком, а саме початком Першої арабо-ізраїльської війни ("Перша війна за незалежність", як її називають в Ізраїлі).
Далі були такі збройні конфлікти:
- 1956 – Троїста агресія Англії, Франції та Ізраїлю проти Єгипту,
- 1967 р. – "Шестиденна війна" (або Друга війна за незалежність),
- 1973 р. - Жовтнева війна (або більш відома на заході назва "війна Йом кіпур"),
- 1982 р. – агресія Ізраїлю проти Лівану.
Крах мандатної системи
Мандатну систему було утворено після 1-ї світової війни. Згідно з цією системою, Великобританія отримала території Іраку, Палестини та Трансіорданії, Франція – Сирію і Ліван.
Ірак отримує незалежність у 1930 році, а у 1932 році стає членом Ліги націй.
Трансіорданія отримує незалежність у 1946 році, а пізніше змінює назву на Іорданське Хашмінське королівство.
Сирія та Ліван проголосили незалежність у 1941 році, але французькі та британські війська залишили цю територію тільки у 1946 році.
У 1948 році Великобританія відмовилася від мандату на Палестину, і на її території було створено не дві держави, як планувалося, а лише одну – Ізраїль.
Доцентрові тенденції
Під час 2-ї світової війни посилюються доцентрові тенденції в міжарабських відносинах. На роль об’єднувача претендували:
- Єгипет.
- Династія Хашимітів (правила у Іраку та Трансіорданії).
У 1943 – першій половині 1944 року Єгипет здійснює активні дипломатичні зусилля по утворенню Ліги арабських держав.
Восени 1944 року в місті Олександрія відбулася підготовча конференція по створенню Ліги арабських держав. Статут Ліги було підписано 22 березня 1945 року всіма незалежними країнами: Єгипет, Сирія, Йорданія, Ірак та Ліван, а згодом через декілька днів приєднується і Ємен.