Osvita.ua Высшее образование Рефераты Международные отношения Огляд існуючих моделей ВЕЗ у світі. Реферат

Огляд існуючих моделей ВЕЗ у світі. Реферат

Загальні відомості про існуючі моделі ВЕЗ у світі. Модель розвитку ВЕЗ у Латинській Америці. Модель розвитку ВЕЗ у Китаї. Висновки про загальні риси, досягнення й особливості розвитку ВЕЗ у світі

Загальні зведення про існуючі моделях ВЕЗ у світі. Число ВЕЗ в економічно розвинутих країнах Заходу, очевидно, уже перевищує 250. Приблизно 90 з них знаходяться в Західній Європі. Здебільшого це вільні торгові (безмитні) зони в морських портах для здійснення вантажно-розвантажувальних операцій із транзитними вантажами. Прикладом такого роду можуть служити шість "вільних портів" ФРН - Гамбург, Кіль, Емден, Куксхафен, Бремерхафен і Бремен.

"Вільна гавань" у Гамбурзі спеціалізується також на суднобудуванні, судноремонті, нафтопереробці; у ній зайнято 60 тисяч чоловік. Для Великобританії більш характерні підприємницькі зони, для Швейцарії - страхові і банківські. У деяких країнах регіону виникли також науково - впроваджувальні зони і експортно-промислові (ірландський винахід, зв'язаний з аеропортом Шеннон).

У країнах Східної Європи вільні економічні зони стали виникати наприкінці 70-х - початку 80-х років. До кінця 80-х років їх було вже більш 40, в основному в Югославії й Угорщині, але також у Польщі, Болгарії. Як і в Західній Європі, це були переважно зони вільної торгівлі, розташовані в морських і річкових портах (Рієка, Сіліт, Белград, Будапешт, Русе, Щецин).

У США загальне число ВЕЗ перевищує 130. Серед них найбільш поширені зони вільного підприємництва і науково - впроваджувальні ВЕЗ. Такі ж зони характерні і для Японії.

У країнах, що розвиваються, перші вільні економічні зони виникли в середині 60-х років; прикладом такого роду може бути ВЕЗ "Кондла" в Індії. Спочатку їх було небагато, але потім почався дійсний бум. Хоча існуючі оцінки числа таких зон у країнах, що розвиваються, дуже суперечливі (від 100 до 300), у будь-якому випадку вони свідчать про їх дуже широке поширення. У цих зонах зайняте близько 1,5 млн. чоловік.

Майже всі країни, що розвиваються, узяли за зразок ірландський Шеннон і стали створювати в себе насамперед експортно-промислові ВЕЗ, що найчастіше орієнтуються на морські порти й аеропорти. Ціль їхнього створення - форсований розвиток окремих галузей промисловості, стимулювання експорту, залучення іноземних капіталів, а також передовий техніки технології.

Що ж стосується різного роду пільг для іноземних інвесторів, то вони, як правило, ще більші, ніж у країнах Заходу. Треба мати також на увазі, що цих інвесторів тут особливо залучає наявність дешевої, але дисциплінованої і готовий до напруженої праці робочої сили.

Більш за все спеціальних економічних зон у країнах, що розвиваються, Азії, у першу чергу в "нових індустріальних" і в країнах АСЕАН. На ВЕЗ Сінгапуру зайнято більш 220 тисяч чоловік, Гонконгу - 100 тисяч; деякі автори вважають навіть, що Сінгапур, як держава, і Гонконг, як територія, у цілому виявляють собою вільні економічні зони.

     

Велике число зайнятих також на ВЕЗ Республіки Корея (150 т.) і Тайваню, а також Малайзії, де нараховуються десятки таких зон. Головні інвестиції в місцеві підприємства належать фірмам Японії, а продукція їх направляється насамперед на ринок США.

Друге місце по числу і значенню ВЕЗ займає Латинська Америка, де такі зони функціонують у Мексиці, Бразилії, Чилі, деяких інших країнах. Найбільша з них знаходиться на границі Мексики і США з розрахунком на використання дешевої місцевої робочої сили і збут продукції на ринках північного сусіда. Тут зайнято майже 250 тисяч чоловік, а по експортному виторгу ця зона уступає тільки доходам від продажу нафти. У Колумбії росте значення ВЕЗ "Таранкваль", у Бразилії - ВЕЗ у Манаусе, що важливо для розвитку колонизуемого басейну Амазонки. (№5, стор. 282-284).

Як приклад розглянемо модель розвитку ВЕЗ у Латинській Америці і Китаї.

Модель розвитку ВЕЗ у Латинській Америці

Формування спеціальних економічних зон у країнах Латинської Америки відбувалося на наступних загальних принципах:

Зони створювалися з ініціативи центральних, а не місцевої влади виходячи з загальнодержавних інтересів;

Їхньому створенню передувала підготовка відповідної законодавчої бази, реалізація положень якої на практиці відбувається нерідко через 3-4 року;

Були чітко визначені різні типи вільних зон: виробничі, експортно-виробничі, чисто торгові, офшорні і т. д. І відповідно до цього передбачалися різні величини податкових, митних і інших пільг;

Спочатку під зони приділялися обмежені території, що поступово розширювалися, рідко досягаючи великих розмірів (торгова зона "Колона" у Панамі з річним оборотом у 8 млрд. доларів США за 40 із зайвим років існування не досягла навіть площі в 300 га);

Кількість зон збільшувалося поступово.

Спочатку створювалися торгові зони. Пільги для компаній, що функціонують у них, стосуються насамперед митного обкладання. Товари, завезені на територію зони, не підлягають обкладанню митними пошлинами і податком на імпорт і звільнені від інших видів контролю над імпортом, що включаються в митне законодавство країни.

У зонах, розташованих, як правило, поблизу великих торгових портів, наприклад у Барранкілья в Колумбії, юридичні і фізичні особи, що займаються зовнішньоторговельною діяльністю, мають право безперешкодне ввозити і вивозити товари, перевантажувати і складувати їхній (на термін до одного року без сплати податків), розфасовувати, продавати оптом і вроздріб.

Можливість безмитного збереження продукції в чеканні сприятливих змін кон'юнктури на світових чи ринках на внутрішньому ринку країни, де розташована зона, надзвичайно вигідно постачальникам. Постачання з зони на внутрішній ринок обкладаються митом і податком на імпорт, як на аналогічні товари, безпосередньо завезені з-за кордону.

Діяльністю на території вільних торгових зон займаються, насамперед, місцеві підприємці. У 1995 році на територіях Аргентини, Бразилії, Парагваю, Уругваю діє зона вільної торгівлі "Меркосур".

Згодом у вільних торгових зонах стали виникати підприємства по обробці ввезених товарів. Тому вільні торгові зони поступово перейшли в ранг вільних виробничих зон.

Переважна більшість виробничих зон працює на експорт. По законодавству Бразилії підприємства ексортно-виробничих зон зобов'язані поставити за рубіж 100% продукції.

Деякі зони (наприклад, зона "Манаус" у Бразилії й острів Вогненна Земля в Аргентині) працюють тільки на внутрішній ринок.

Модель розвитку ВЕЗ у Китаї

Серед країн, що розвиваються, дуже помітний розвиток і резонанс одержали спеціальні економічні зони Китаю. Почавши з невеликих територій, об'єднаних спецзонами на самому початку 80-х років, китайське керівництво до середини 90-х років поширило їхній режим на сотні квадратних кілометрів.

Крім найбільш відомих у країні і за рубежем спеціальних економічних зон - "Шеньчжень", "Чжухай", "Сямень", "Шаньтоу", що мають багаторічну історію, а також спеціальної економічної зони "Хайнань" (існує з 1988 р.), у країні помітний розвиток одержали зони техніко-економічного розвитку (більш 2-х десятків) і зони розвитку нової і високої технології - технопарки. Особлива роль приділяється шанхайській зоні економічного розвитку "Пудун".

Значення проекту, розрахованого на кілька десятиліть, визначається не тільки тим, що зона "Пудун" повинна стати в перспективі великим центром промислового виробництва Китаю, але і покликана сприяти перетворенню Шанхая в найбільший торговий і фінансовий центр Азіатсько-Тихоокеанського регіону.

Створення спеціальних економічних зон стало важливою складовою частиною проведення відкритої зовнішньоекономічної політики, проголошеної китайським керівництвом наприкінці 70-х років. При виборі моделі розвитку ВЕЗ китайське керівництво виходило з поточних потреб країни і досвіду функціонування спеціальних зон в інших країнах.

Найбільше детально вивчався досвід Сінгапуру, Тайваню, США. У ході підготовки організації спеціальних економічних зон було запропоновано кілька варіантів режиму їхнього функціонування. У результаті був обраний шлях організації ВЕЗ зі створенням у їхніх рамках структури господарства, орієнтованого на експорт, усіляке залучення іноземного капіталу, а також істотне поліпшення технології виробництва. Спеціальні економічні зони стали грати сполучну (буферну) роль з іншими районами країни, реалізуючи політику "відкритих дверей".

З початку 90-х років у портових містах, спеціальних економічних зонах КНР починають виникати вільні митні території - вільні зони торгівлі (ВЗТ), що як указують китайські фахівці, будуть розвиватися по моделях, подібним з існуючими в інших країнах.

Практика функціонування китайських спеціальних економічних зон і інших районів з пільговим інвестиційним кліматом продемонструвала безсумнівні успіхи. До числа досягнень ВЕЗ як китайські, так і закордонні фахівці відносять насамперед високі, стійкі темпи економічного росту, великі обсяги притягнутих у зони іноземних інвестицій, значне підвищення продуктивності праці і, нарешті, істотний ріст рівня життя населення.

Вільні економічні зони в КНР (крім загальних з іншими країнами цілей спецзон) у цілому є експериментом по використанню ринкових відносин в умовах переваги державної власності. Перехід "усі разом" до ринкового господарства визнаний у Китаї неприйнятним, чреватої серйозними потрясіннями для народу й економіки в цілому.

Специфіка китайського досвіду регулювання вільних економічних зон полягає в тім, що вони для сучасного Китаю щось більше, ніж спеціальні райони по стимулюванню іноземного і вітчизняного підприємництва, залученню інвестицій, прискореному розвитку тих чи інших галузей і ін. У спеціальних економічних зонах Китаю відбувається становлення й обкатування, як відзначають китайські економісти, економічної моделі, по якій у 21 столітті буде жити практично весь Китай.

Висновки про загальні риси, досягнення й особливості розвитку ВЕЗ у світі

Світовий досвід функціонування вільних економічних зон дозволяє сформулювати основні висновки про їхні досягнення, загальні риси й особливості розвитку. Функціонування спеціальних економічних зон у промислово розвитих країнах свідчить, що в основі їхнього успіху лежить, з одного боку, гарне планування первісних стадій їхнього розвитку, а з іншого боку - гнучкість керування зонами. Ситуація, що змінюється, у світовому господарстві (НТР, конкуренція між транснаціональними корпораціями, зміни в курсах валют, зміна в системі міжнародного обміну й ін.) впливає на розвиток ВЕЗ і відповідно вимагає адекватного реагування на ці зміни.

Соціально-економічні вигоди від створення зон (зовні - торгових у США, "Шеннон" в Ірландії та ін.) досить вагомі. Ці зони створили значне число робочих місць, оживили міжнародний торговий обмін, підвищили зовнішньоторговельну результативність, науково - виробничий потенціал і ін. Важливим аспектом діяльності спеціальних економічних зон у промислово розвитих країнах є те, що вони працюють не тільки на світовий, але і на внутрішній ринок.

Вільні економічні зони, що функціонують у країнах, що розвиваються, мають ряд загальних рис розвитку:

По-перше, найбільше поширення в цих країнах одержали експортно-виробничі зони. Як було сказано вище, створення ЕВЗ визначається рядом економічних причин, і насамперед, потребою розвитку і виробництва промислових товарів на експорт, залучення в країну іноземного капіталу, передової науки і технології, сучасної технічної інформації.

По-друге, особливий режим господарювання у вільних економічних зонах стає більш ліберальним і пільговим для іноземних підприємців. Це зв'язано з посиленням міжнародної конкуренції між спеціальними економічними зонами і відповідно спробами довести свої порівняльні переваги перед подібними іншими ВЕЗ.

По-третє, у процесі функціонування вільних економічних зон відбувається торгово-промислова диверсифікованість їхньої діяльності, комплексний розвиток. Сучасна НТР на перший план висуває вільні економічні зони, у яких зосереджуються наукомісткі галузі виробництва, зв'язані з розробками нової і високої технології.

Помітна роль вільних економічних зон у соціально - економічному розвитку окремих відособлених районів різних країн, тієї чи іншої галузі виробництва, у залученні іноземного чи капіталу пожвавленні діяльності дрібного і середнього вітчизняного підприємництва, проте, не дає досить основ розглядати їх як універсальний спосіб модернізації економіки.

Ступінь впливу функціонування спеціальних економічних зон на іншу територію країн, що розвиваються, є досить обмежений. Для промислово розвитих країн, як правило, і не ставиться спеціальною задачею поширення такого впливу. Організація ВЕЗ грає строго визначену роль у пожвавленні підприємницької діяльності даного чи регіону в акцентуванні уваги на розвиток тієї чи іншої галузі економіки.

Крім того, утворення вільних економічних зон сполучено, як правило, зі значними капіталовкладеннями і наступними істотними зусиллями держави по їхньому розвитку. Без строго визначеної централізованої підтримки вони практично нежиттєздатні.


05.05.2011

Загрузка...

Чтобы получать первым
все новости от «Osvita.ua»
в Facebook — нажмите «Нравится»

Освіта.ua

Спасибо,
не показывайте мне это!