За величиною ВВП на душу населення Україна посідала 8-е місце в колишньому Радянському Союзі - 5 200 дол. США в 1990 р. Це засвідчує, що Україна, маючи значний промисловий потенціал, поступалася іншим республікам у плані його використання.
Україна успадкувала від Радянського Союзу лише частину економічного комплексу з усіма відповідними наслідками. На практиці це означало, що розташування виробничих потужностей та схеми коопераційних зв’язків між ними не збігалися з існуючим адміністративним і територіальним поділом. До того ж радянська індустріальна стратегія виходила з ідеї економії на масштабах виробництва й не брала до уваги національних і територіальних меж.
Варто зауважити, що економіка СРСР вже в 70-ті роки зіткнулася зі значними труднощами, але їх вдавалося пом’якшувати завдяки масштабному експорту сировинних товарів (особливо нафти й газу). Відповідні надходження у вільноконвертованій валюті передовсім використовувались для збільшення імпорту споживчих товарів і проміжних виробів, що призводило до відкладання на майбутнє реалізації рішучих дій, спрямованих на подолання недоліків адміністративно-командної економічної системи.
Критичний стан економіки загострювався внаслідок того, що значна частина промислового потенціалу морально й фізично застаріла, а заміна або модернізація відповідних елементів виробничого капіталу відбувалася явно в недостатніх масштабах. Після Другої світової війни економічна політика Кремля не передбачала виділення достатніх обсягів капіталовкладень для удосконалення та розвитку виробничої інфраструктури України. Ось чому незалежна Україна успадкувала застарілу матеріально-технічну базу й енерго- та ресурсномісткі технології виробництва, які є основним чинником забруднення навколишнього середовища.
До того ж Україна має обмежені власні поклади нафти й газу, які не забезпечують її потреб в енергоносіях і сировині для хімічної промисловості. До того ж, як уже відзначалося раніше, економіка України традиційно спиралася на ресурсо- та енергомісткі технології.
Виходячи з цього, можна зробити висновок, що Україна, як і інші посткомуністичні країни, конче потребує суттєвої масштабної модернізації чи, може, навіть і реіндустріалізації. Сьогодні український індустріальний сектор (хоч і досить розвинений порівняно з іншими колишніми республіками) потребує також глибоких структурних змін, які б забезпечили його адаптацію до вимог світового ринку і, відповідно, сприяли посиленню його міжнародної конкурентоспроможності.
Посткомуністична модернізація, про яку йдеться, значною мірою відрізняється від того процесу, який проходив в інших країнах. У перехідних економіках ми маємо справу з необхідністю реструктуризації - в широкому значенні цього терміну - вже існуючої індустріальної бази (що створювалася та розвивалась на відмінних від стандартних концепцій підходах, які реалізовувались, скажімо, у нових індустріальних країнах).
Розвиток промислового виробництва в економіках соціалістичного типу відбувався на засадах якісно відмінних від ринкових (домінування політичних міркувань над економічними, спотворена система цінових пропорцій тощо), і був переважно спрямований на досягнення самозабезпечення та заміщення імпорту з країн Західного блоку. Звичайно, адміністративно-командна економіка не була повністю автаркійною в буквальному значенні цього слова, але в цій економічній системі не було достатніх стимулів до масштабного експорту промислових товарів за національні межі (за винятком, можливо, партнерів по соціалістичній системі).
Модернізація в посткомуністичних країнах суттєво відрізняється і від, сказати б, "первинного" процесу розвитку промисловості в країнах з ринковою економікою. У сучасних умовах реструктуризація об’єктивно повинна мати більш "зовнішньо орієнтований" характер, аніж це було в дев’ятнадцятому та на початку двадцятого століття, коли внутрішній ринок відігравав більш важливу роль. Це також стосується і України.
Отже, Україна стоїть перед необхідністю ефективно скомбінувати два надзвичайно складні процеси - технічну модернізацію та запровадження принципів ринкової економіки.
Таблиця 1. Основні макроекономічні показники за 1990-1996 рр. (зростання в% порівняно з попереднім роком)
| 1990 | 1991 | 1992 | 1993 | 1994 | 1995 | Січень-травень 1996 |
Офіційний ВВП | 2,4 | 13,5 | 16,8 | 14,2 | 23,0 | 11,8 | 9,7 |
Валове промислове виробництво | - 0,1 | - 4,8 | - 6,4 | - 7,6 | - 27,3 | - 11,5 | - 5,7 |
Валове сільсько- господарське виробництво | - 3,7 | - 13,2 | - 8,3 | 1 | - 16,5 | - 2,6 | — |
Виробництво споживчих товарів | - 5,8 | - 5,1 | - 9,4 | - 15,3 | - 25,0 | - 19,1 | - 16,2 |
Інвестиції у капітальні активи | - 1,9 | - 7,1 | - 36,9 | - 10,3 | - 23,0 | - 35,0 | - 38,0 * |