Osvita.ua Высшее образование Рефераты Государственное регулирование Корпоративний аналіз державного будівництва та державне управління. Реферат

Корпоративний аналіз державного будівництва та державне управління. Реферат

У функціонуванні будь-якої держави найважливішими є такі її елементи, як організаційна побудова, форми і методи реалізації мети, завдань і функцій держави, її органів, удосконалювання і розвиток організації їхньої діяльності, ефективна взаємодія різних структур державної влади. Цей фактор обумовлює виділення такої спеціальної сфери і виду державної діяльності, як державне будівництво

Взаємозв’язок таких елементів держави, як її організаційна структура, форми і методи державного управління, взаємини різних складових державного механізму в [1, c. 10] визначається як державність. Елементи державності можуть з’являтися тоді, коли держави як суверенній і незалежній ще не існує на карті: саме так – у рамках СРСР – проходив розвиток державності України.

Водночас у незалежній державі поняття державності не тільки зберігає самостійне значення, але і збільшує його, оскільки побудова нової держави здійснюється передусім через реформування державності – тобто, саме процес становлення, удосконалювання і розвитку державності визначається як державне будівництво.

Виходячи з цього, відправними віхами на шляху державного будівництва України треба вважати наступні три події:

  • "Декларацію про державний суверенітет України", прийняту Верховною Радою УРСР 16 липня 1990 р.;
  • "Акт проголошення незалежності України", прийнятий Верховною Радою України 24 серпня 1991 р.;
  • Конституцію України, прийняту на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р.

В Основному Законі України закріплені основні принципи побудови держави, такі як:

  • суверенітет і незалежність;
  • демократизм;
  • соціальний характер держави;
  • правова держава,

Також визначено, що головною метою держави і діяльності державних органів є людина, її честь, гідність, права і свободи.

Крім того, в Основному Законі держави визнане і гарантоване місцеве самоврядування в Україні, що, у свою чергу, послужило підставою для об’єднання понять державного будівництва і місцевого самоврядування в один термін – "державне будівництво і місцеве самоврядування в Україні", що у [2] уживається з метою позначення організації і діяльності держави, державних органів, органів місцевого самоврядування і їх організаційної структури, форм і методів їхньої діяльності щодо виконання своїх безпосередніх функцій.

Існує широке і вузьке розуміння державного будівництва. Перше містить у собі управлінську діяльність законодавчої, виконавчої, судової гілок влади, Президента України, прокуратури, а також інших конституційних органів держави. У вузькому значенні державне будівництво трактується як діяльність органів виконавчої влади. У першому значенні державне будівництво трактується як галузь соціального або державного управління в широкому розумінні, а в другому – як система правових норм, що регулюють організацію й діяльність державних органів і органів місцевого самоврядування.

Слід зазначити, що деякі вітчизняні дослідники виходять із другого, вузького значення, визначаючи державне будівництво як підгалузь конституційного процесуального права.

     

Певною мірою така характеристика бере свій початок у радянському періоді розвитку української державності, коли саме в юридичній науці була виділена спеціальна галузь державознавства, що мала назву "радянське будівництво". У той час також існувало два підходи: відповідно до першого радянське будівництво вважалося галуззю державного будівництва, відповідно до другого – галуззю соціального управління [3].

Радянське будівництво охоплювало всю державну систему, оскільки в радянській системі не існувало місцевого самоврядування і всі місцеві ради входили в загальну державну структуру. Сьогодні політична система України змінюється, модернізується, тому таке – "вузьке" – трактування цієї спеціальної сфери і виду державної діяльності вже не відповідає реальним умовам та потребам зростаючої Української держави, збіднює її сучасні можливості і звужує перспективи розвитку державного будівництва.

Крім того, змішання державного будівництва і місцевого самоврядування в Україні, по-перше, вносить невизначеність і плутає два функціонально різних по суті поняття, а, по-друге, як це не парадоксально, звужує обрій державного будівництва до його вузького розуміння.

Виходячи з цього, змішання понять (також колись ототожнював поняття "держава" і "суспільство" К. Маркс), саме нормативно-правовий фактор природно і логічно виступає як фактор що упорядковує, унаслідок чого державне будівництво і розглядається ледь не як регульоване не тільки Конституцією, але і Законом "Про місцеве самоврядування в Україні". Тим часом рівень охоплення державного будівництва значно перевищує рівень охоплення місцевого самоврядування, і змішувати два цих поняття означає не піднімати друге до масштабу першого, а опускати перше до рівня другого. Подібне змішання веде до приниження ролі державного будівництва і, у кінцевому рахунку, до ослаблення Української держави.

У такому (вузькому) розумінні державне будівництво в Україні є лише системою правових норм [4], що регулює порядок організації і діяльності:

  • Верховної Ради України;
  • Президента України;
  • Кабінету Міністрів України;
  • місцевого самоврядування в Україні.

Тоді як у широкому розумінні державне будівництво є системою, у структуру якої входять такі елементи, як:

  • Верховна Рада України;
  • Президент України;
  • Кабінет Міністрів України;
  • органи місцевого самоврядування в Україні, що діють на основі єдиних державних принципів і цілей.

Таким чином, широке розуміння державного будівництва зосереджено не тільки в складових його елементах, таких як Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, але і типі утвореної ними структури. Крім центральних і місцевих структур державної влади, до нього сьогодні відносять і структури місцевого самоврядування. Окреме місце в цій системі займають взаємовідносини всіх перерахованих вище структур між собою, а також канали зворотного зв’язку – їх взаємодія із суспільством. Тому зміст державного будівництва охоплює соціальну, політичну, економічну сфери життя державного соціуму і забезпечує за допомогою організації і регулювання суспільних процесів розвиток Української держави.

Таким чином, у своєму широкому значенні державне будівництво в Україні є цілісною системою, і як система має свою внутрішню структуру, у яку входять наступні елементи [1, c. 12–13]:

  • Президент України – глава держави;
  • Верховна Рада України – єдиний орган державної законодавчої влади;
  • Кабінет Міністрів України – вищий орган державної виконавчої влади;
  • центральні і місцеві органи виконавчої влади;
  • органи місцевого самоврядування в Україні;
  • взаємовідносини всіх перерахованих вище елементів між собою, їхня взаємодія із суспільством;
  • функції системних елементів як основні напрями їх діяльності щодо керування економічним, соціально-культурним, політичним розвитком українського суспільства;
  • внутрішньоорганізаційна структура органів державної влади й органів місцевого самоврядування, внутрішні взаємини структурних підрозділів;
  • форми і методи виконання структурами державної влади і структурами місцевого самоврядування своїх функцій і завдань;
  • форми і методи взаємин і взаємодії цих структур з українською громадськістю.

Надзвичайно важливо для України розвивати сьогодні наукову сферу державного будівництва саме в її широкому значенні, як дослідження, розробку і вирішення проблем загальнодержавних, а не тільки правових, тобто проблем, безпосередньо пов’язаних із розвитком держави і суспільства. Адже існуюча методологічна фрагментарність, системна мозаїчність, спроби займатися державним будівництвом на політичних принципах, підміна інтересів суспільства клановими інтересами, "провінціальність і дилетантизм українських політичних наук" [5, с. 189], непрофесіоналізм і аморальність еліти як відсутність її здатності відповідати на виклики сучасності, привели в підсумку до того, що державне будівництво в Україні:

  • не забезпечує формування держави як системної цілісності;
  • не є способом переходу України із становища об’єкта міжнародної політики в позицію суб’єкта (синдром "молодшої сестри");
  • не формує українське суспільство як цілісність, але лише як співдружність національностей, що проживають на одній території.

Такий стан державного будівництва в Україні є природним в умовах відсутності регулярних наукових досліджень щодо цього напряму. Тому сформована сьогодні практична ситуація життєдіяльності Української держави вимагає негайного проведення досліджень з цього питання. Слід зазначити, що кількість наукових праць, присвячених вивченню питань державного будівництва в Україні нечисленна, майже усі вони перебувають у правовій площині (за винятком [1]), і державне будівництво як система жива, практична, насущна в них не розглядається.

Сьогодні державне будівництво лише мимохіть (за винятком [6, 7]) згадується в роботах з державного управління [8, розд. 2, гл. 8; 9, с. 17], причому сам термін не розкривається, далі по тексту не вживається і більш у роботі не згадується, а в працях інших дослідників і того немає. У свою чергу, й у роботах з державного будівництва поняття державного управління і державної служби розглядається далеко не так докладно, як міг би розглядатися даний науковий напрям [1, с. 176–203; 3, с. 18–27].

У них державне управління розглядається вузько – або в контексті з’ясування сутності виконавчої влади, або як цілеспрямована організуюча підзаконна діяльність системи органів держави, що здійснюють завдання виконавчого і розпорядницького характеру у сфері господарського, соціально-культурного і державного будівництва.

А державна служба і зовсім "вирвана" із контексту державного управління, розглядається без всякого ув’язування з ним, у вузькому нормативно-правовому ключі, тим часом як державна служба, виключена із широкої панорами державного управління, значно збіднює своє значеннєве наповнення. Це є однією з причин того, що роботи з державного будівництва недооцінюють справжні можливості і масштаби державного управління, розглядаючи його як вузьку сферу діяльності виконавчої влади і як підгалузь права.

У [1, с. 13] "державне будівництво і місцеве самоврядування" визначене як організація і діяльність усієї системи органів державної влади й органів місцевого самоврядування, їхніх структурних підрозділів, що забезпечується за допомогою відповідних форм і методів реалізації їхніх функцій і завдань щодо керівництва соціально-економічними, політичними і культурними процесами в державі і суспільстві. Тим часом особливістю державного будівництва є те, що даний науковий напрям виникає як комплексна сфера, обумовлена, з одного боку об’єктом – державою, а з другого – процесом – будівництвом. Складність досліджень державного будівництва в тім, що методологія наукових досліджень подібних комплексних наук сьогодні тільки створюється [10].

Очевидний родовий зв’язок державного управління і державного будівництва, що мають загальний об’єктний корінь – державу. Однак процеси, що визначають предметний характер цих наукових сфер – різні. Водночас очевидно, що обидва процеси взаємозалежні, оскільки процес будівництва не видається можливим без його організації – управління. Тому обидва предмети є взаємозалежними і взаємодоповнюючими і повинні розглядатися в комплексі. При цьому державне будівництво виступає як стратегія державного управління. Таким чином, предметом досліджень державного будівництва є формування об’єкта – держави як цілого на основі процесу (будівництва).

На жаль, відсутність методології, категоріального апарату не сприяють розвиткові державного будівництва. Та й сам об’єкт досліджень чітко не сформульований і багато в чому перетинається з об’єктом науки державного управління. Так, об’єктом науки державного будівництва і місцевого самоврядування в [1, c. 14–15] визначені соціальні процеси, що пов’язані з організацією і діяльністю органів державних і місцевого самоврядування, розвитком та удосконалюванням організаційних форм і методів цієї діяльності, а також удосконалюванням організації і діяльності всієї публічної влади в державі.

Як предмет науки державного будівництва і місцевого самоврядування в Україні в [3, с. 15] розглядається дослідження організації і діяльності органів держави й органів місцевого самоврядування. Тим самим, по-перше, виробляється змішання предмета державного будівництва і державного управління, а по-друге, змішується місцеве самоврядування і державне будівництво, хоча завдання, що стоять перед місцевим самоврядуванням, принципово відрізняються від завдань, що стоять перед державним будівництвом.

У [6, с. 79] державне будівництво позначене терміном "державотворення (державне будівництво)", обумовленим як базовий напрям державного управління, діяльність якого забезпечує відповідні умови для формування і реалізації державної політики. У свою чергу, формування державної політики в [7, с. 22] полягає в розробці основних напрямів діяльності держави, коректування цілей і функцій органів державної влади, а реалізація державної політики передбачає виконання функцій державного управління для досягнення визначених цілей держави на визначеному етапі її історичного розвитку.

Виходячи з цього, державне будівництво визначає стратегію розвитку держави, її основні цілі і функції, їх пріоритетність, а також структуру органів влади відповідно до функцій і стратегічних цілей держави, тобто безумовно розуміється в широкому загальнодержавному, а не вузькоюридичному змісті. Відзначимо також, що в [6, 7] не відбувається змішання понять: терміни державне будівництво і місцеве самоврядування розкриваються окремо і не підмінюють один одного.

У свою чергу, державне управління в [11, с. 58] пропонується розглядати як діяльність органів і установ усіх гілок державної влади щодо здійснення регулюючих, організуючих і координуючих впливів на всі сфери суспільства з метою забезпечення суспільних потреб, що змінюються. Разом з тим об’єктом теорії державного управління поряд з удосконаленням регіонального і галузевого управління є і наукове обґрунтування системи місцевого самоврядування [6, с. 194], тобто місцеве самоврядування "приміряють" на себе і державне будівництво, і державне управління, що однаковою мірою говорить як про невизначений остаточно статус місцевого самоврядування, так і про його не окреслені до кінця повноваження.

При цьому предметом теорії державного управління згідно з [6, с. 193] є як загальносвітові, універсальні закономірності і форми державного управління, так і то національні, самобутні для тієї або іншої країни. Це, а також примарна тотожність кола обумовлених завдань, виступає причинами того, що роботи з державного управління не досліджують питання державного будівництва, припускаючи, очевидно, що на сьогодні державне управління в цих питаннях самодостатнє.

Дійсно, навіть неспеціалістові легко побачити подібність тематичних питань і проблем, якими покликані займатися державне будівництво і державне управління. Та й складності становлення в них ті самі: і ту, і іншу наукову практику намагаються "загнати" у вузькі рамки підгалузі права, позбавляючи тим самим можливості повноцінної повномасштабної діяльності, спрямованої на розвиток всього українського суспільства, а не на рішення локальної юридичної проблеми. Однак на практиці це призводить до того, що обидва напрями не стільки доповнюють одне одного, скільки діють розрізнено, штучно занижуючи тим самим ефективність діяльності державних структур і держави в цілому.

Виходячи з цього, треба, по-перше, співвіднести між собою державне управління і державне будівництво, щоб визначити можливості їхнього спільного взаємодоповнюючого розвитку, а не подальшого автономного існування, а, по-друге, зайнятися, нарешті, становленням державного будівництва в Україні в найширшому й одночасно найприроднішому змісті – у змісті об’єднання української нації. Коли питання ставиться подібним чином, тоді стає абсолютно зрозуміло, що стандартним шляхом, у рамках підгалузі права, розв’язати його неможливо.

Висновки. Сьогодні ми знаходимо в державному управлінні і державному будівництві дуже багато дублюючих функцій, цілей і завдань. Це свідчить про неповну розкритість поняття державного будівництва, що пов’язано в першу чергу з перевагою в Україні його вузького трактування, що не збігається з його функціональним призначенням і не відповідає масштабам його дійсного покликання. Сьогодні, коли тема національної ідеї зазвучала з новою силою, коли на порядку денному гостро постало питання консолідації українського суспільства на основі об’єднуючої весь український народ стратегії, тема державного будівництва як ніколи актуальна. Адже по суті державне будівництво в Україні ще не починалося – була підготовка. Про це свідчить хоча б те, що сам термін "державне будівництво" не визначений.

У результаті того, що в державному будівництві не приділяють належного значення державному управлінню, а державне управління недостатньо, у свою чергу, приділяє увагу питанням державного будівництва, відсутня необхідна єдність їхніх спільних зусиль і не скоординована спільна діяльність з питань розвитку держави.

Водночас і державне управління вже не може розвиватися в рамках колишніх підходів, якщо продовжувати розглядати його винятково як галузь правову або адміністративну, та й ще звівши до такого самого вузького розуміння і державне будівництво. Адже тільки інше, масштабне, відповідне викликам сучасності розуміння державного будівництва може змінити ситуацію, давши одночасно і новий творчий імпульс розвиткові державного управління в Україні. Тому треба мати сміливість сказати чітко і ясно: сьогодні науки державного будівництва в Україні немає. Те, що є, – "державне будівництво і місцеве самоврядування" – це не функціональне сполучення, тому воно і мало де значимо, крім вузькоспеціалізованих юридичних питань. У подібному вигляді наука державного будівництва, по суті, узята "зі стелі".

Поза національною ідеєю державне будівництво хиріє, воно не може підмінити собою національну ідею. У тому вигляді в якому існує сьогодні в Україні державне будівництво, воно ще може вийти за рамки самого себе як явища суто владного бюрократичного і піднятися до масштабів явища національного. Разом з тим очевидна необхідність функціональної конкретизації державної діяльності, визначеної в передвиборній програмі Президента України В. А. Ющенка.

Тому необхідність негайного формування спеціалізованої наукової діяльності предмета державного будівництва визначається реальними потребами розвитку Української держави, що забезпечують зміцнення її системної цілісності і формують стратегію державної діяльності. Якщо не почати розвиток самостійного державного будівництва як об’єднуючої усіх національної ідеї, що має конкретні періоди й етапи свого здійснення, Україна знову повернеться до того невизначеного, аморфного стану.

Джерела

1. Гнилорибов В. В., Тихонов В. М. Державне будівництво и місцеве самоврядування в Україні: Навч. посіб. – Луганськ: Вид–во СНУ ім. В. Даля, 2004. – 376 с.

2. Чукаева В. А., Юзикова Н. С. Государственное строительство и местное самоуправление в Украине – Д.: Наука и образование, 2003. – С. 5–6; Свирский Б. М. Государственное строительство и местное самоуправление в Украине. – Х.: Эспада, 2001. – С. 3–5.

3. Барабашев Г. В., Шеремет К. Ф. Советское строительство: Учебник. – М.: Юрид. лит., 1988; Советское строительство: Учеб. пособие / Под ред. проф. А. О. Безуглова. – М.: Юрид. лит., 1989.

4. Колодій А. М., Олійник А. Ю. Державне будівництво і місцеве самоврядування: Навч. посіб. – К.: Юрінком – Інтер, 2001. – 304 с.

5. Ребкало В. А. Політичні науки і суспільні процеси / Концептуальні засади реформування політичної системи в Україні: Матеріали "круглого столу", Київ, 13 квіт. 2001 р. / За заг. ред. В. І. Лугового, В. М. Князєва. – К.: Вид–во УАДУ, 2001. – 264 с.

6. Державне управління: Словн. –довід. / Уклад.: В. Д. Бакуменко (кер. творчого кол.); За заг. ред. В. М. Князєва, В. Д. Бакуменка. – К.: Вид–во УАДУ, 2002. – 228 с.

7. Бакуменко В. Д. Формування державно–управлінських рішень: Проблеми теорії, методології і практики: Моногр. – К.: Вид–во УАДУ, 2000. – 328 с.

8. Атаманчук Г. В. Теория государственного управления: Курс лекций. – М.: Юрид. лит., 1997. – 400 с.

9. Бакуменко В., Князєв В., Сурмін Ю. Методологія державного управління: проблеми становлення та подальшого розвитку // Вісн. УАДУ. – 2003. – № 2. – С. 11–27.

10. Бутирська Т. О. Державне управління як спеціальна сфера діяльності: розвиток методології // Акт. пробл. внутр. політики. – К.: Вид–во НАДУ, 2004. – Вип. 2.

11. Нижник Н. Р., Мосов С. П. Про державне управління, об’єкт і предмет його теорії // Вісн. УАДУ. – 2000. – № 3. – С. 56–62.


06.04.2011

Загрузка...

Чтобы получать первым
все новости от «Osvita.ua»
в Facebook — нажмите «Нравится»

Освіта.ua

Спасибо,
не показывайте мне это!