Регіональна економічна політика. Регіональна економічна політика - це така система заходів, яка спрямована на реалізацію інтересів держави стосовно всіх регіонів і внутрішніх інтересів кожного з них.
З огляду на це регіональна політика не повинна повторювати загальнодержавну, бути похідною від неї і не повинна бути первинною по відношенню до неї. Це має бути цілісна, самодостатня ланка політичної основи держави, без якої не може нормально існувати суспільство, кожна людина, природа.
Значення регіональної політики полягає в тому, що вона виконує роль зв'язуючої ланки між макро- і мікроекономікою.
Регіональна політика охоплює частину території країни, але розв'язує широкий комплекс цілей, які мають забезпечити нормальні умови життя людей даного регіону. Цілі регіональної політики більш консервативні і сталі - це пояснюється тим, що регіон має функціонувати стабільно, незалежно від того, які зміни відбуваються "наверху".
Регіональна політика виступає, як альтернатива до загальнодержавної, разом з тим доповнює, конкретизує її, з'єднує загальні і конкретні цілі, сприяє комплексному підходу до розв'язання соціально-економічних проблем. Регіональна політика на сучасному етапі набирає все більшого значення, тому що державі з центру стає важче розв'язувати різного роду локальних проблем, доходити до кожної людини.
Тому в розвинутих країнах центр передає все більше повноважень на місця, сприяє розвитку самоврядування, самостійному розв'язанню економічних і соціальних проблем мікрорівня. Досвід цих країн засвідчує позитивні результати такого поділу влади, бо місцеві органи управління швидше розв'язують визначені цілі, повніше враховують особливості регіону, ефективніше використовують природні ресурси.
В Україні до цього часу немає виваженої регіональної політики. В одних областях скупчена промисловість (схід, південь), а в інших - сільське господарство (захід, північ). В областях, де слабше розвинута промисловість, слід організувати виробництво кінцевої продукції.
Регіональне планування
Особливої уваги заслугової еволюція регіонального планування. Починаючи з 70-х років, традиційною формою регіонального планування у вітчизняній практиці були комплексні плани економічного і соціального розвитку регіонів (областей, міст, сіл). За своїм змістом вони були системою показників економічного і соціального розвитку території з охопленням усіх суб'єктів господарювання, розміщених на ній, незалежно від підпорядкування.
Сучасні індикативні плани областей (районів) теж є набором показників (прогнозних, директивних, розрахункових) розвитку галузей, підприємств, видів діяльності з охопленням усіх форм власності.
Хаотичний характер інвестиційної діяльності в умовах розвитку різних форм власності вимагає впровадження бізнес-планування як на рівні підприємств, так і на рівні регіонів (стратегічного планування економічного розвитку регіонів). Якщо перший уже зароджується в практиці виробничого менеджменту, відпрацьовані рекомендації щодо складання бізнес-планів підприємств, то методологія і організація стратегічного планування економічного розвитку регіонів, незважаючи на їх актуальність, в Україні невідпрацьовані.
Разом з тим стратегічне планування економічного розвитку регіонів, міст, широко застосовується в практиці регулювання розвитку і розміщення бізнесів в США і Канаді.
Вперше в Україні така робота почалась в 1995році за ініціативою та методикою спеціалістів з економічного розвитку з США в трьох містах України: Львові, Тернополі, Дніпропетровську.
Велика роль в аналізі і прогнозній оцінці економічного зростання відводиться аналізові робочої сили. Аналіз акцентується на таких аспектах: зайнятість, дисбаланс робочих місць, основні місця зайнятості і прогноз зайнятості у виробничій та невиробничій сферах, стан безробіття і його динаміка.
Для вироблення стратегії економічного розвитку до уваги береться інформація про освоєння нових мікрорайонів, яке є складовою місцевої та регіональної економіки. При цьому враховується житлове будівництво і нежитлове будівництво і його темпи в різні роки досліджувального періоду.
Під час розробки стратегій економічного розвитку слід враховувати, що різні економічні умови породжують різні потреби. В зв'язку з цим місто поділяється на сектори і кожен з них аналізується за такими показниками: кількість членів сімей, середній доход сім" ї, процент безробітних, процент з середньою освітою, кількість сімей з доходом нижче прожиткового мінімуму, відсутність власного транспорту, питома вага інвалідів, відсутність домашнього телефону, кількість випускників середніх шкіл.
Прийняття стратегії економічного розвитку є загальним керівництвом у діяльності новообраних працівників адміністрації міста по забезпеченню постійної і скоординованої політики з питань економічного розвитку. Оскільки її реалізація вимагає значних фінансових ресурсів і адміністративних практичних дій від міських служб, було передбачено такі заходи, як створення фонду оборотного кредиту (за відсутності початкового капіталу).
За роки перехідного періоду в Україні відбулась суттєва трансформація як в самому змісті, так і в принципах, логіці, і методології прогнозування і планування регіонів. Все це вимагає оволодівання працівниками апарату державного управління новими методами і прийомами розрахунків. Роботи в рамках суцільного використання комп'ютерної техніки, нового мислення щодо ролі і свого впливу на суб'єктів ринкових відносин.
Державне регулювання торговельної діяльності
Ефективна діяльність підприємств торгівлі у регіоні може бути забезпечена перш за все за умов взаємодії всіх елементів регіонального споживчого ринку. Особливості розвитку окремих регіонів України створюють різні умови здійснення інвестування в торгівлі, зумовлюють різну ефективність вкладень капіталу у однотипні підприємства, розташовані на території різних регіонів.
У системі основних напрямків державного регулювання споживчого ринку важлива роль належить розробці та здійсненню загальної і регіональної програм роздержавлення і приватизації.
В умовах переходу до ринкової економіки одним з головних важелів, регулюючих економічні відносини торговельних підприємств з державою, стає податкова система. Реалізація фіскальної податкової системи, тобто забезпечення формування за допомогою такої системи доходної частини бюджету регіону, у достатньому розмірі залежить від двох основних факторів - рівня ставок податкових платежів та розподілу цих платежів між загальнодержавними та місцевими бюджетами.
Література
- А. Ф. Мельник "Державне регулювання економіки перехідного періоду".
- Тернопіль "Збруч" 1995р.
- І. В. Буян П. Д. Гуменюк "Економічна політика" Тернопіль ТАНГ 1997р.
- А. А. Мазаракі "Сучасні проблеми регіонального розвитку торгівлі". Київ 1994р.