Людина, держава, суспільства, колективи як суб'єкти соціальної політики. Реферат

Суперечливий процес розвитку соціального буття засвідчує відсутність автоматизму в його функціонуванні, у реалізації об'єктивних закономірностей розвитку суспільства. Соціальне буття, соціальні відносини функціонують на основі органічної єдності об'єктивного та суб'єктивного, свідомої цілеспрямованої управлінської діяльності

Перед людьми як суб'єктами соціального регулювання і свідомого саморегулювання завжди стоятимуть завдання, що полягають у розкритті змісту соціального буття, соціуму взагалі, пошуку шляхів формування соціальної безпеки людини і суспільства. Це значно підвищує роль суб'єктів соціальної політики, їх вміння повною мірою використовувати ефективні засоби і форми для розвитку й збагачення соціального потенціалу людини і суспільства.

До суб'єктів соціальної політики належать:

  • людина,
  • держава,
  • суспільство,
  • соціальні спільності та інститути,
  • політичні партії,
  • громадські організації,
  • асоціації громадян,
  • колективи,
  • фонди,
  • принципово нові для українського суспільства суб'єкти, зокрема соціального захисту (підприємці, роботодавці),
  • і суб'єкти, що здійснюють діяльність у різноманітних формах як у межах інституціональних структур, так і на громадських самодіяльних засадах.

Перелічені суб'єкти мають різний суспільний характер, здійснюють соціальну діяльність у багатьох галузях суспільного виробництва, мають різні можливості, масштаби, глибину, способи та засоби впливу на розвиток соціального буття, формування соціальної безпеки людини й суспільства.

Розширення кількості суб'єктів соціальної політики, багатосуб'єктність її здійснення, розмаїття застосовуваних ними способів досягнення поставленої мети — істотні чинники, що створюють умови для різноманітних форм розвитку й збагачення соціального буття. Об'єктивною умовою багатосуб'єктності у здійсненні соціальної політики є розмаїття суспільних, соціальних відносин у суспільстві, що створюють об'єктивні умови для різноманітності способів реалізації соціального потенціалу людини та інших суб'єктів соціальної політики.

Людина як суб’єкт соціальної політики

У складній структурі суб'єктів соціального розвитку і здійснення соціальної політики безпосереднім і основним суб'єктом є людина, особистість, індивідуальність. Ще Аристотель зазначав, що головним суб'єктом політики має бути не держава, а людина. Будь-яке, навіть просте завдання соціального розвитку і соціальної політики неможливо розв'язати, якщо в його центр не буде поставлено людину, якщо не буде створено умов для самореалізації особистішого потенціалу людини. Тривалий час людина була не суб'єктом, а об'єктом соціальної політики. Не було створено умов для самореалізації сутнісних соціальних сил людини.

Мільйони людей пішли з життя, не реалізувавши повноцінно власного соціального потенціалу. Деформуючий вплив колишньої тоталітарної системи виявився насамперед у гальмуванні процесів соціальної мобільності, неадекватній вартості, ціни робочої сили, оплати праці, неефективному соціальному захисті, відсутності стабільної системи соціальної безпеки людини. Особливо яскраво це виявилося в соціальному становищі селянства, значною мірою робітничого класу, інтелігенції.

Неодмінною умовою оптимізації процесів соціального розвитку, здійснення ефективної соціальної політики є формування умов для утвердження самостійності людини, свободи вибору нею напрямків і форм самореалізації у сфері як соціального буття, так і суспільного взагалі. Збагачення процесу соціального розвитку, виявлення нових концептуальних засад соціальної політики можливі лише за умови, що особистість, індивідуальність перетвориться з об'єкта соціального розвитку, соціальної політики, соціальної безпеки на активний, творчий суб'єкт цього процесу, який самореалізує власний багатий соціальний потенціал на багатогранних самодіяльних засадах.

     

Збагаченню змісту діяльності особистості у сфері соціального розвитку сприятиме створення умов для розширення економічного, соціально-політичного та духовного простору як основи становлення зрілих форм соціального буття і посилення соціальної безпеки, розширення можливостей для вільного вибору особистістю як політичних, так і ціннісно-нормативних пріоритетів, духовно-моральних засад у самореалізації власної соціальності.

Істотним у цьому процесі є формування умов для розширення альтернативності діяльності та поведінки людини, засобів особистішої самореалізації, різноманітних форм самоутвердження і самовираження, насамперед тих рис індивідуальної соціальності та духовності, що розкріпачують розум, ініціативу, активність, підприємливість, які найповніше збагачують і реалізують особистісний потенціал основного суб'єкта соціального буття й потенціал суспільства загалом.

Розширення соціальних основ для самореалізації особистісного буття, зокрема самозахисту, посилення соціальної безпеки людини зумовлюються й тим, що в суспільстві немає чіткої орієнтації державних інститутів у здійсненні соціальної політики, спостерігається нестабільність їх функціонування.

Однак соціодинаміка суспільного розвитку неминуче диктує необхідність їх пробудження й концептуальної переорієнтації інституціональної діяльності в напрямку зміни моделей і регуляторів розвитку соціальних процесів, а також створення об'єктивних і суб'єктивних умов для смисложиттєвої самореалізації, багатогранного соціального багатства індивідуальності, її духовності, адже основний зміст цінностей соціального буття полягає в їх самовираженні й відтворенні.

Стабілізація і гармонізація соціального розвитку, відтворення соціокомунікації різних соціальних верств населення, які нині багато в чому розрізнені, розвиток соціальної культури неможливі без утвердження їх цінностей на особистісному рівні, що уможливлює реалізацію потенціалу унікальності, неповторності соціальності людини, її духовності, значення яких у розвитку соціального буття безмірно збільшується.

Це пов'язано з подоланням поширеної в минулому й існуючої соціальної деіндивідуалізації, десоціологізації, сурогатів колективності, що утверджують дух одноманітності, однаковості, загальної маси, нав'язування індивіду стандартизованої соціальної позиції і передбачає відмову від обмежень у реалізації творчого соціального потенціалу людини.

Реалізація незатребуваного на практиці соціального потенціалу особистості органічно пов'язана зі створенням у суспільстві різнобічних умов для забезпечення свободи різним соціальним верствам і групам населення, зокрема свободи їхнього соціального вибору як необхідної умови реалізації творчих можливостей кожного, соціальної конкуренції, зміцнення втраченої самоцінності особистості, індивідуальності, що є основою динамічного саморозвитку, саморегулювання цінностей соціального буття.

Література

  1. Лібанова Е. Ринок в умовах перехідної економіки // Економічний розвиток і державна політика. — 2001. — Вип. 10.
  2. Лібанова Е. М. Вплив зовнішньої міграції на соціально-економічний розвиток України // Економіка України. — 1993. — № 8.
  3. Лібанова Е. М. Ринок праці (соціально-демографічні аспекти). — К., 1996.
  4. Лібанова Е., Баланда А. Незареєстрована зайнятість в Україні: формування й можливості державного регулювання // Україна: аспекти праці. — 2000. — № 4.
  5. Лібанова Е., Баланда А. Проблеми формування і розвитку неформального ринку праці в Україні // Україна: аспекти праці. — 1998. — № 3.
  6. Лісогор Л. Головні тенденції розвитку праці України // Україна: аспекти праці. — 2001. — № 7.
  7. Лукашевич М. П., Туленков М. В. Спеціальні та галузеві соціологічні теорії. — К, 1999.
  8. Лукашевич Н. П., Туленков Н. В. Социология: Учеб. пособие. — К., 2002.
  9. Мандибура В. Соціальна політика держави та її структурні складові // Україна: аспекти праці. — 2000. — № 7.
  10. Мандибура В. О. Рівень життя населення України та проблеми реформування механізмів його регулювання. — К., 1998.
  11. Манків Г. Макроекономіка: Пер. з англ. — К., 2000.


28.03.2011

Загрузка...