Історія відкриття горючих корисних копалин. Реферат

Ще з давніх-давен були відомі горючі корисні копалини. Свідченням цього є те, що в Китаї вже в 1000 році до н. е. використовувалося вугілля для виплавки міді

Паливні корисні копалини – це природні та мінеральні речовини, які з достатнім економічним ефектом використовуються в техніці та народному господарстві для давання тепла та інших корисних речовин.

Як відомо, в процесі господарської діяльності людина використовує багато корисних копалин і різних речовин, серед яких одне з провідних місць займають паливні корисні копалини. А саме: нафта, природний газ, вугілля, торф та горючі сланці.

Мільйони років тому основним джерелом енергії була м’язова сила людей. Всього близько 500000 років назад, як думають археологи, в час наступання льодовиків для добування енергії використовували деревину: людина навчилась користуватись вогнем і підтримувати вогнище на місці стоянки. І лише десь 7 – 5 тисяч років тому назад, приручивши коней, ослів, буйволів, верблюдів та інших, вона почала використовувати тяглову силу цих тварин і приблизно тоді ж – силу річкових потоків та вітру.

Всього 150 – 200 років назад металургійні заводи працювали на дровах, ними вантажили печі паровозів. В середині ХVІІІ століття розпочалося широке використання вугілля, а з кінця ХІХ століття – нафти і газу, як більш калорійного, економічного та транспортабельного палива.

 Ці копалини займають сьогодні визначне місце в паливно-енергетичному балансі переважної більшості країн світу та відіграють надзвичайно важливу роль в їх економіці та політиці, а також широко використовуються у всіх промислових процесах і житті людини.

Але ці ресурси є невідновлюючими. Тому потрібно освоювати нові альтернативні джерела енергії, які належать до практично невичерпних, а саме: гідроенергія, енергія Сонця, вітру, морських припливів та відпливів, хвиль, течій, геотермальна енергія. Кожна з них зможе зменшити вживання органічного палива, воно буде менше викидати в атмосферу різних шкідливих газів, які можуть спричиняти парниковий ефект, кислотні дощі та інші різні проблеми. Крім того сучасна наука ставить перед собою завдання – мета, якого є глибинна переробка горючих корисних копалин, а також підвищення ефективності використання та зменшення на навантаження на природу Землі.

Історія відкриття горючих корисних копалин

Ще з давніх-давен були відомі горючі корисні копалини. Свідченням цього є те, що в Китаї вже в 1000 році до н. е. використовувалося вугілля для виплавки міді. Пізніше його почали спалювати для виробництва фарфорових виробів, кольорових металів, паперу, пороху і в побуті. В Європі першими почали добувати вугілля жителі Британії, ще до того, як їх захопили римляни. І вже в XIV – XIX ст. саме Англія видобувала найбільше вугілля в світі. Тут також варто згадати і про Україну.

     

Багатьма археологічними розкопками виявлено сліди гірничих розробок на території теперішньої Дніпропетровської області X – XI ст. Там було знайдено шлаки, куски мідної руди, а також деревне і кам’яне вугілля. Але, перша письмова згадка про відкриття великого родовища вугілля на Україні датована 1721 р., коли Петро І, приїхавши на Донбас і побачивши цю копалину, видав указ про початок видобування її в державних цілях. Це поклало початок промисловому видобутку в Україні вугілля.

Головним чином його використовували в ковальській справі, солеварінні тощо. Добували вугілля спершу в невеликих кількостях відкритим способом. Перша шахта була збудована в 1795 р. на правому березі р. Сіверський Донець, глибиною 75 метрів. Але вона була малоефективною. Тому, в 1842 р. в Лисичанську побудували найкращу на той час шахту, що призвело до того, що Донбас видобував до Першої світової війни найбільше вугілля в Російській імперії. Іншим кам’яновугільним басейном є

Львівсько-Волинський. Першим про наявність тут цих покладів повідомив геолог М. М. Тетяєв у 1912 р. Ґрунтовне дослідження їх проводилось лише за радянської влади. Будівництво шахт і допоміжних промислових підприємств почалося 1949 р., а 1957 р. перша шахта введена в дію. Тепер їх кількість досягла 20. Вони зосереджені в районі Червоногруда, Белза, Соколя.

Що ж до нафти, то перші згадки про неї відносяться до 400 – 300 рр. до н. е. Наприклад в 330 р. до н. е., Олександр Македонський завоював територію нинішнього Азербайджану і закріпився на узбережжі Каспійського моря. Тут місцеві жителі показали йому світильники, які горіли яскравим білим полум’ям. Жир, який використовувався в них був рідким і жовтого кольору. Його називали "нафата", що означало "той, що просочується", бо він просочувався крізь гірські породи. Звідси і пішло слово нафта. Іншим доказом того, що нафта була відомою в античні часи є те, що в 1937 – 1939 рр. внаслідок розкопок біля теперішнього міста Керч, знайшли глиняну амфору наповнену нафтою, датована 400 р. до н. е. Висота амфори була 58 см, а ширина в найширшому місці – 18 см. Її горловина була закрита солом’яним корком.

Нафта наситила корок і вона, окислившись, перетворилась на асфальт, який міцно закупорив амфору. Коли її відкрили, в ній містилося 2,5 кг рідкої нафти і 0,5 кг смолоподібного осаду. Крім того, багато римських і грецьких істориків згадували про неї в своїх працях. Вони писали, що багато племен варварів, змішуючи нафту, сірку і селітру, наливали в порожній посуд, підпалювали і кидали в натовп воїнів, або використовували для освітлення та в медицині для лікування шкірних хвороб людей і худоби, а пізніше цими надбаннями збагатились Римська та Візантійська імперії.

Також багато пам’яток матеріальної культури засвідчують про те, що місцеве населення нафтових районів Галичини з дуже давнього часу користувалися в домашньому побуті нафтою і озокеритом в якості лікувальних, освітлювальних і мастильних засобів. Крім того і архівні документи показують, що Західна Україна є одним з найстаріших нафтових районів світу.

Перші свідчення про видобування нафти у Західній Україні відносяться до сер. ХVII ст. Один з місцевих дослідників знайшов в старих архівах Кракова дані про те, що дистильована домашнім способом світла нафта (з Борислава) продавалась на ринках Галичини. Інший місцевий дослідник, Гаквет в 1794 р. писав, що початок добування нафти в Нагуєвичах ведеться з 1772 р. А взагалі промислова її переробка почалася у 1810 р. в Бориславі, коли українець Іван Мітис та чех Йосиф Гекве побудували в Модричах (поблизу Борислава) перший найпростіший завод і вивозили перегнану нафту в Прагу для освітлення Старого ринку. В1830 р. селянин із с. Нагуєвичі Байтал вперше отримав із сирої нафти найбільш чистий світлий продукт – "безколірну рідину з сильним запахом, котра швидко спалахувала".

В 50-их роках промислове добування і переробку нафти здійснювали місцеві мешканці Ігнат Лукасевич і Ян Зег, а також бориславські підприємці Шрейнер та Герц. Пізніше, коли видобування нафти почало давати великі прибутки, багато людей захотіли вкласти гроші у її виробництво, це призвело до збільшення кількості нафтовидобувних фірм та об’єму добування нафти, що дозволило Галичині на початку ХХ ст. давати 2% її світового виробництва. Але умови праці були надзвичайно важкими і видобування збільшувалося тільки за рахунок великої кількості свердловин, а не за раціональним використанням цих родовищ.

Сьогодні на Галичині ще й досі добувають нафту, в інших районах України її почали розробляли нові поклади тільки після ІІ світової війни.

Природний газ і його використання не було поширене в древньому світі. Місця де він виходив на поверхню та самозапалювався люди вважали священними і поклонялися цьому вогню. Його почали добувати тільки на початку ХХ століття. В Україні відомі такі газові родовища: Дашавське, Шебелинське, Джанкойське та інші, а також ті, які знаходяться на шельфі Чорного моря.

Єдина згадка про торф в античній літературі міститься в Плінія Старшого. Описуючи германське хавків, він пише, що вони збирали руками мул, сушать і спалюють його для обігріву та приготування їжі.

Про горючі сланці в історії дуже мало згадок, вони використовувались в місцях, де були їх поклади і в малих кількостях. Лише в кінці ХVІІ ст. британський уряд дав патент Мартіну Ілу і його колегам, які знайшли спосіб добувати велику кількість дьогтю, смоли з своєрідних каменів. Річ йшла про відкриття горючих сланців. Вже тоді люди навчились робити них сланцеву смолу – рідину, близьку за властивостями до нафти, коли ще її навіть не видобували.

Література

  1. Велика енциклопедія школяра.
  2. Енциклопедія – Геологія.
  3. Братичак М. М., Гринишин О. Б. Технологія нафти і газу.
  4. Рудько Г. І. Техногенно-екологічна безпека геологічного середовища.
  5. Енциклопедія Захоплююча подорож навколо світу.


29.11.2011