• Напечатать
• Спросить
• Отправить другу
• Поделиться
  • Facebook
  • Twitter
• Подписаться на новости

Степова зона витяглась із заходу на схід на 1 075 км, з півночі на південь - на 500 км. Степ займає 40% території України. На природних особливостях степової зони позначилось її положення на півдні Східноєвропейської рівнини, де степові ландшафти сформувались в умовах неоднакової поверхні: південних схилів Придніпровської та Подільської височин, Причорноморської низовини, Донецької і Приазовської височин, Північно-кримської рівнини.

Клімат степової зони помірно континентальний. Річний радіаційний баланс коливається від 4 100 (на півночі) до 5 320 МДж/м² (на півдні). Завдяки цьому степова зона має найбільші теплові ресурси. Безморозний період триває 160-220 днів. Середні річні температури повітря змінюються з північного сходу на південний захід від 7,5 до 11°С.

Середні липневі температури зростають у південному напрямі від +21,5 до +23°С. Річні суми опадів зменшуються від 450 (на півночі) до 350-300 мм (на півдні). Характерною особливістю степових ландшафтів є висока випаровуваність (від 700 до 1 000 мм). Через недостатнє атмосферне зволоження густота річкової сітки незначна. Стік формується за рахунок талих снігових вод.

Природна рослинність зони переважно трав'яниста, збереглася головним чином на схилах долин та балок, а також у заповідниках (Український степовий, Асканія-Нова, Луганський). Деревна рослинність поряд з трав'янистою збереглася у Чорноморському біосферному заповіднику та в заповіднику Дунайські Плавні. Пересічна залісеність зони становить 3%.

Степові ландшафти розвивались в умовах жаркого клімату з від'ємним балансом вологи. Зона належить до найосвоєніших - орні землі становлять понад 75% її земельного фонду. Несприятливими для господарства чинниками є посушливість клімату, зливовий характер опадів, ерозія, пилові бурі, засоленість ґрунтів.

За поширенням ландшафтів, умовами зволоження і тепловими ресурсами, характером ґрунтового покриву і природної рослинності, особливостями природокористування степова зона поділяється на три фізико-географічні підзони: північно-, середньо- та південно-степову, або сухо-степову. Північно-степова підзона лежить у межах Одеської, Миколаївської, Кіровоградської, Дніпропетровської, Донецької, Луганської і Запорізької областей. Підзона охоплює різнотравно-ковилові і лучні степи на чорноземах звичайних, що майже скрізь розорані.

Цілинні степи збереглися у філіалах Українського степового заповідника Кам'яні могили і Хомутівський степ (Донецька область). Підзона охоплює схили Центрально-молдавської, Подільської та Придніпровської височин, окремі частини Причорноморської і Придніпровської низовин, Донецьку і Приазовську височини. У північно-степовій підзоні виділяють чотири фізико-географічні провінції: Дністровсько-Дніпровську, Лівобережно-Дніпровсько-Приазовську, Донецьку, Донецько-Донську.

Дністровське-Дніпровська північно-степова провінція знаходиться у північно-західній частині підзони. В її межах виділяють Південно-молдавську, Південно-подільську і Південно-придніпровську області, відмінності в ландшафтній структурі яких пов'язані з ерозійним розчленуванням поверхні, розвитком зсувних процесів тощо. Лівобережно-Дніпровсько-Приазовська північно-степова провінція поділяється на три фізико-географічні області: Орельсько-Самарську, Кінсько-Клинську низовинні, Приазовську височинну і Приазовську низовинну, що відрізняються здебільшого своїми орографічними особливостями.

Для Донецької північно-степової провінції характерне переважання вододільних степових місцевостей з чорноземами щебенюватими і долинно-балковими місцевостями. Тут поєднуються риси лісостепових і степових ландшафтів. У межах цієї провінції виділяють Західно-донецьку схилово-височинну область з межирічними, долинно-балковими, терасовими і заплавними місцевостями, Донецьку височинну область з перехідними від північно-степових до лісостепових ландшафтами.

Донецько-Донська північно-степова провінція охоплює південні відроги Середньоросійської височини. Вона представлена в межах України Старобільською схилово-височинною областю, ландшафтну структуру якої утворюють місцевості розчленованих схилів, терасові мало-розчленовані яружно-балкові і заплавні.

Середньо-степова підзона займає частини Одеської, Миколаївської, Херсонської, Запорізької і Дніпропетровської областей. Вона знаходиться в межах західної і північної частин Причорноморської низовини. В умовах недостатнього зволоження тут розвивається природна типчаково-ковилова рослинність, посухостійке різнотрав'я, сформувалися південні чорноземи.

У цій підзоні виділяють Причорноморську середньо-степову провінцію, що займає частину однойменної низовини з абсолютними висотами від 150 (на півночі) до 45 м (на півдні).

Провінція простягається від Дунаю до Приазовської височини. В її межах виділяють:

• а) Задністровсько-Причорноморську низовинну область - приморську рівнину, що розчленована долинами і балками, з привододільно-рівнинними, терасовими, приморськими засоленими, заплавними і дельтово-плавневими дунайськими ландшафтними місцевостями;
• б) Дністровсько-Бузьку низовинну область, в ландшафтній структурі якої переважають місцевості хвилястих рівнин, ерозійно-балкові схилові та долинно-терасові місцевості з озерами-лиманами;
• в) Бузько-Дніпровську низовинну область з подовими ландшафтними місцевостями на південних чорноземах;
• г) Дніпровсько-Молочанську низовинну область, в якій рівнинно-подові місцевості поєднуються з долинно-схиловими, ерозійно-балковими, рівнинно-межирічними ПТК;
• д) Західно-приазовську схилово-височинну область з поширенням ландшафтних місцевостей хвилястих привододільних рівнин, а також яружно-балкових, ерозійно-схилових, надзаплавно-терасових, заплавних місцевостей, морських рівнин.

У межах середньо-степової підзони знаходяться заповідник Дунайські Плавні і Старо-бердянський заказник.

Південно-степова, або сухо-степова, підзона охоплює південь Причорноморської низовини, Присивашшя, Північно-кримську рівнину. Тут переважають сухо-степові ландшафти з типчаково-ковиловими і полиново-злаковими степами на темно-каштанових солонцюватих ґрунтах, є солонці і солончаки. У межах підзони виділяють Причорноморсько-Приазовську сухо-степову та Кримську степову провінції.

Причорноморсько-Приазовська сухо-степова провінція лежить на території Херсонської, Миколаївської і Запорізької областей. Це рівнина, висота якої не перевищує 50 м. Вона має найпосушливіший клімат (річна сума опадів 300-360 мм, випаровуваність досягає 900-1 000 мм).

У провінції виділяють Нижньобузько-Дніпровську низовинну, Нижньодніпровську терасово-дельтову низовинну та При-сивасько-Приазовську низовинну області.

Нижньобузько-Дніпровська низовинна область лежить в західній частині провінції. В її ландшафті трапляються місцевості лесових рівнин із западинами і подами, терасових рівнин, еродованих схилів, зсувних утворень. Нижньодніпровська терасово-дельтова низовинна область знаходиться в пониззі Дніпра в межах Херсонської і Миколаївської областей. Для цієї області характерні степові піщано-горбисті і рівнинно-подові місцевості з темно-капітановими і каштановими ґрунтами, солонцями і солончакуватими лучно-капітановими ґрунтами подів, степами, степовими борами, болотами, плавнями.

Присивасько-Приазовська низовинна область розташована на сході підзони. Ландшафтну структуру її складають переважно рівнинно-подові місцевості з чорноземами південними солонцюватими, темно-капітановими і каштановими ґрунтами в комплексі з солонцями, ерозійно-балкові, заплавні прибережно-морські місцевості.

Кримська степова провінція охоплює Північно-кримську рівнину. Для провінції характерні щебенюваті ґрунти, неоднорідна геологічна і морфологічна будова, різноманітні ландшафти. У межах Кримської степової провінції виділяють Присивасько-Кримську низовинну, Тарханкутську, Центрально-кримську височинні і Керченську горбисто-пасмову області.

Присивасько-Кримська низовинна область займає північну частину рівнинного Криму, прибережно-лагунні і напівпустельні полинові, лучні, солонцюваті і солонцеві місцевості з пересипами і косами, приморські рівнинні ландшафти з типчаково-ковиловими степами на каштанових ґрунтах; хвилясті місцевості з ковилово-типчаковими і ковилово-різнотравними степами на темно-каштанових солонцюватих ґрунтах.

Тарханкутська височинна область, що розташована на однойменному півострові, помітно виділяється в рельєфі. Для неї характерні своєрідна ярусність ландшафтів, поширення привододільних, останцевих, балкових, долинних і приморських місцевостей.

У ландшафтній структурі Центрально-кримської височинної області переважають місцевості привододільних рівнин з чорноземами мало-гумусними карбонатними, межирічних рівнин з чорноземами південними і темно-каштановими солонцюватими ґрунтами, приморсько-терасових рівнин, прибережних схилів, долин і балок.

У ландшафтній структурі Керченської горбисто-пасмової області поєднуються пасмово-платоподібні, грязьово-вулканічні, улоговинні, балкові, лучно-солянкові і напівпустельні, прибережні, піщано-степові і солонцеві місцевості.

28.11.2011