Українські Карпати: загальна характеристика. Реферат

У рефераті подано відомості про область Українських Карпат

Область Українських Карпат розташована на південному заході країни. Вона простягаються завдовжки 280 км, завширшки – на 100-110 км. Площа гірської системи – понад 24 тис. км2, а разом з Передкарпаттям і Закарпаттям – 37 тис. км2.

Абсолютні висоти гірської системи коливаються від 120 м біля підніжжя до 800 м у міжгірних улоговинах та 1500-2000 м вздовж основних хребтів. Усі найвищі вершини – Говерла, Петрос, Бребенескул, Піп-Іван, Ребра, Гутин-Томнатик – зосереджені на масиві Чорногора.

Клімат Карпат визначається географічним положенням гір та значною висотою над рівнем моря. На їх територію має вплив континентальне й морське повітря помірних широт, а інколи сюди проникають арктичні повітряні маси. Клімат Карпат дуже вологий з порівняно низькими річними температурами повітря. Температура січня у Передкарпатті становить - 4°... -3°С, у Закарпатті – -2°С, а в горах – -6°... -12°С. Зима м'яка і багатосніжна. Зрідка бувають дуже холодні зими.

Середні температури липня в Передкарпатті становлять +18°С... +19°С, Закарпатті - +20°С, у горах - +7°... +13°С. Опадів у передгір'ях - 900 мм, у верхів'ях гір - до 2000 мм (с. Руська-Мокра, Тячівський район, Закарпатської області).

Із підняттям на кожні 100 м у Карпатах літо запізнюється на 8-10 днів і на 5-6 днів закінчується раніше. У замкнутих котловинах часто застоюється важке холодне повітря і температура може бути на 100 м нижча, ніж у навколишніх горах. Це явище називається інверсією температур.

У Карпатах бере початок багато річок:

  • Прут,
  • Дністер,
  • Тиса,
  • Лімниця,
  • Черемош,
  • Латориця,
  • Уж,
  • Теребля,
  • Бистриці Надвірнянська і Солотвинська.

Течія їхня стрімка, вони несуть велику кількість уламкового матеріалу, який відкладають у своїй нижчій течії. Живлення річок мішане.

Ґрунти у Карпатах різноманітні і відповідно до кліматичних умов розміщуються вертикальними поясами. В Передкарпатті сформувалися дерново-підзолисті ґрунти, вище 1200-1400 м – бурі гірсько-лісові ґрунти, на висоті 1500-1600 м – сіро-бурі, вище 1600 м (під субальпійськими луками) – гірсько-лучні.

     

На Закарпатській низовині переважають дерново-підзолисті ґрунти. На схилах гір росте 1950 видів квіткових рослин і 10 видів представників хвойних. Рослинність Карпат змінюється з висотою. У передгір'ях ростуть мішані ліси, що складаються з дуба, граба, ялини. На висоті від 600 до 1200 м розкинулися букові і буково-ялинові ліси. Вище 1200 м переважають смереково-ялинові, які в підверховинній смузі змінюються смерековими лісами. Вершини гір (вище 1500 м) вкриті альпійськими луками з низькорослими травами (полонини).

У Карпатах охороняються неогенові релікти:

  • тис ягідний,
  • водяний горіх плаваючий,
  • сосна кедрова європейська,
  • сосна звичайна,
  • ялівець козачий,
  • ясенець білий,
  • ковила найкрасивіша.

Самобутність природи Карпат зумовлює багатство і своєрідність фауни. Типовим представниками лісів є дикий кабан, козулі й благородні олені, заєць-русак, лисиця, лісова куниця, горностай. Рідкісними в Карпатах стали борсуки. Зменшилася і чисельність таких хижих звірів, як вовк, рись та дикий кіт.

У Карпатах багато птахів – ластівки, лелеки, шпаки, снігурі, омелюхи, пуночки, синиці, корольки, повзики, шишкарі, чижі, дятли, яструби, сови, сірі куріпки, тетереви і глухарі.

В Українських Карпатах є понад 1500 природозаповідних об'єктів. Найбільший серед них – Карпатський природний національний парк. Серед важливих природоохоронних територій відомі природо-заповідні території:

  • "Синевир",
  • Вижницький,
  • Міжнародний біосферний заповідник "Східні Карпати",
  • Карпатський та Горганський заповідники та ін.

Література

1. Андрєєв А. Г., Гук В. И. Новые данные о морфологии и неотектонике Подольской рифогенной зоны // Мат-лы по геологии, гидрогеологии и геохимии Украины, Казахстана, Алтая и Забайкалья. – 1970. – № 6. – С. 27-35.

2. Выржиковский Р. Р. Новая гряда сарматских рифовых известняков на Подолии (геол. исследования в долине р. Каменки в 1926 г.) // Вісник Укр. геол. комітету, 1928. – Вип. ІІ.

3. Геренчук К. И. Подольские толтры (геоморфологический очерк) // Изв. ВГО, 1949. – Т. 81. – Вып. 5. – С. 530-536.

4. Геренчук К. И. Геоморфология Подолии // Учён. зап. Черновицкого ун-та, сер. геол. -геогр. Наук. – 1950. – Т. 8. – Вып. 2. – С. 89-111.


26.11.2011