• Напечатать
• Спросить
• Отправить другу
• Поделиться
  • Facebook
  • Twitter
• Подписаться на новости

Наприкінці 40-х років минулого століття, завдяки працям М. А. Солнцева [22, 23], вітчизняне ландшафтознавство мало непогано розроблену морфологічну структуру свого основного об’єкта дослідження – географічного ландшафту. Разом з тим, щодо ландшафтної структури гірських територій, було лише зрозуміло, що вона має бути значно складнішою. Ця складність виникала внаслідок значної подрібненості ландшафтних виділів, їхнього динамізму в просторі та часі, експозиційної, літологічної, висотно-кліматичної відмінностей.

Відсутність наукових напрацювань з морфології гірських ландшафтів почала стримувати загальний розвиток ландшафтознавства в цілому. Значний доробок у розробку цих питань внесли представники Львівської наукової школи ландшафтознавства, яка почала формуватися з 50-х років ХХ ст., під керівництвом професора К. І. Геренчука.

Одна з перших праць, присвячена морфологічній структурі гірських ландшафтів, з’явилася у 1957 році [5]. Її автором був тоді ще молодий вчений Львівського державного університету Гаврило Петрович Міллер.

Із спогадів Гаврила Петровича. Каленик Іванович Геренчук був невтомним дослідником природи і беззастережним прихильником, ще молодого на той час наукового напрямку – ландшафтознавства. Якось під час подорожі в Чорногору, з висоти полонини, оглядаючи буйне різноманіття гірської природи, він промовив до студентів, серед яких був і я: "Чи зможе хтось коли-небудь по-справжньому розібратися у всьому цьому буйстві кольорів, компонентів і властивостей?" Ці слова чомусь глибоко мене вразили і я дав тоді собі слово зробити таку спробу.

Після першої статті Міллер починає інтенсивно досліджувати сліди давнього зледеніння в Українських Карпатах. Проблема ускладнювалась тим, що на той час багато з відомих дослідників зледеніння вважало, що якраз в Карпатах його не було взагалі. Гаврило Петрович здійснює декілька експедицій Карпатами (див. рис.) і переконливо доводить, що зледеніння тут таки було. Більш того, воно залишило численні наслідки. У 1960 році він друкує результати своїх досліджень з питань карово-долинного зледеніння в ландшафтах Українських Карпат [6].

А далі: про закономірності висотної структури ландшафтів Карпат [1]; морфологічну структуру гірських ландшафтів (на прикладі Українських Карпат) [2]; структуру, генезис і раціональне використання гірських ландшафтів [7]; про бланкову форму обліку гірських ландшафтів [8]; поширення і закономірності розвитку в них шкідливих стихійних явищ [9]; про методи і принципи ландшафтного картографування гірських територій [4, 10].

Підсумовуючою стала основна праця автора – "Ландшафтные исследования горных и предгорных территорий" (1974), яка разом із попередніми напрацюваннями стала основою його докторської дисертації.

На початок 70-х років Г. П. Міллером був створений фундамент не тільки для картографування ландшафтів гірських територій, але і для вивчення їхньої динаміки та господарського використання.

Фрагмент польового щоденника Г. П. Міллера за 1960 р.

Цікавий факт, який характеризує Гаврила Петровича як зрілого, вже на той час, науковця. Однією з проблем компонентної наповненості гірських природних територіальних комплексів була не зрозуміла, на той час, поява букових лісів серед смерекових фітоценозів у середньогірських ландшафтах північно-східного макросхилу Чорногори. Схиляючись до думки свого вчителя – К. І. Геренчука, – Міллер вважав, що це наслідок температурних інверсій в Карпатах. Про це він писав у збірнику "Географічні ландшафти України" (1966).

Та дальші дослідження змусили його кардинально змінити свою точку зору. Він переконливо довів, що це пов’язано з літологічними особливостями ландшафтних систем. Букові ліси чітко приурочені до виходу карбонатних порід (для Чорногори, як правило, карбонатних пісковиків). Отже, вже тоді для молодого науковця доведений факт беззаперечно переважав авторитетну думку.

У цей час зусилля дослідника були спрямовані і на поглиблене вивчення тенденцій поширення шкідливих стихійних явищ у гірських ландшафтах та можливості їхнього просторово-часового прогнозування [11, 12].

Під безпосереднім керівництвом Г. П. Міллера були розгорнуті потужні великомасштабні експедиційні дослідження Карпат, спрямовані на врахування шкідливих стихійних процесів і динамічної активності ландшафтних комплексів під час промислового (лісогосподарського) використання.

В складі експедиції перебували і науково зростали такі нині відомі дослідники, як: проф. О. Топчієв та проф. І. Волошин, доц. М. Кіт і багато інших яскравих вчених. За розмахом досліджень ці експедиції не мають аналогів і на сьогодні (для Карпатського регіону). Були опрацьовані території практично всіх лісокомбінатів карпатського регіону України. Складені ландшафтні карти і описи до них відрізнялися локальністю фіксації процесів та їхнього просторового поширення, що робило їх надзвичайно кондиційними у використанні.

Кінець 70-х–початок 80-х років у ландшафтознавстві характеризувався інтенсивним розвитком стаціонарних досліджень. Основні роботи проводились на стаціонарах АН Сибіру (А. А. Краукліс), інституті Географії СРСР в Курську та Московському університеті в Мещері (І. П. Герасимов, І. І. Мамай), Тбіліському університеті (Н. Л. Беручашвілі), Інституті геофізики ім. Суботіна АН України в Димірі (В. Т. Гриневецький).

Гаврило Петрович організовує стаціонарні ландшафтознавчі дослідження в Карпатах на базі Чорногірського географічного стаціонару [14]. Всі стаціонарні дослідження вивчали один об’єкт - ландшафтні системи - і водночас всі вони мали свої індивідуальні особливості. Так, на Чорногірському стаціонарі в Карпатах дослідження ландшафтних фацій (основний об’єкт вивчення) відбувалися на просторовому мікрорівні, тобто завданням було вивчення закономірностей формування внутрішньої їхньої структури, а вже через неї планувався вихід на механізми формування більш складних ландшафтних утворень [15, 16].

Наслідком цих робіт стало розкриття закономірностей структурної організації фацій [17]. Вже тоді стало зрозумілим, що архіважливе значення мають процеси, що відбуваються у контактних ділянках ландшафтних структур [18], що, до речі, в наші дні стало однією з основних проблем ландшафтознавства.

Набутий досвід і виявлені ландшафтні закономірності надавали можливість їхнього практичного використання. Під керівництвом Г. П. Міллера на кафедрі фізичної географії у Львівському університеті (яку він очолював протягом 20 років), наприкінці 80-х – початку 90-х років починаються роботи над розробленням серії ландшафтознавчих досліджень прикладного спрямування. Здатність Гаврила Петровича охоплювати проблему загалом у всій своїй яскравості проявилась і в цьому питанні. Він зумів виділити основні проблеми, що потребували нагального вивчення, і чергові – найбільш актуальні для Карпатського регіону.

До основних були віднесені проблеми теоретичного обґрунтування і методів здійснення ландшафтного моніторингу [3] та ландшафтно-екологічної експертизи [19]. Вирішення цих проблем надавало можливість із значним науковим доробком підійти до питань прикладного характеру. В полі зору дослідника в цей час перебував не тільки улюблений Карпатський регіон, а практично вся Західна Україна. Із значної кількості регіональних проблем були виділені дві, які він вважав найбільш актуальними: магістральні трубопроводи в Карпатах і проблема міст.

Дослідження природних територіальних комплексів у зонах прокладання карпатських магістральних трубопроводів спонукали Г. Міллера виступити на багатьох рівнях із закликом до негайної ландшафтно обґрунтованої їхньої оцінки, враховуючи реальну загрозу природі Карпат [20, 21].

Не менш важливими він вважав і проблеми міст. Здавалося б, значна відстань від слабозмінених ландшафтних систем гір до надзвичайно модифікованих урболандшафтів має спричинити певні труднощі у їхньому вивченні. Та Гаврило Петрович вважав, що закономірності просторово-часового функціонування ландшафтних систем, досліджені на будь-якій території, є адекватними і для рівнин, і для гір, і для техно-, і для урболандшафтів і, можливо, навіть для ландшафтів планети Марс, оскільки природа у нашому Всесвіті організована за одними законами.

Засновник гірського ландшафтознавства, вчений, що зробив значний внесок у розуміння загальних закономірностей динаміки і розвитку природних територіальних систем, прогнозування їхніх станів, експертизи сучасного стану і станів з різноваріантними антропогенними модифікаціями, активний прибічник застосування ландшафтної парадигми практично у всіх можливих напрямках життя сучасного суспільства – таким був Гаврило Петрович Міллер.

Один із фундаторів Львівської школи ландшафтознавства, школи своєрідної, справи якої продовжують його вихованці, – доктори і кандидати наук, і яка, можливо, є останнім "притулком" класичного ландшафтознавства, Гаврило Петрович був абсолютно переконаним у тому, що всі найсучасніші тенденції будь-якої науки, і ландшафтознавства в тому числі, мають бути основані на міцних класичних засадах, добре перевірених практикою. Тільки в такому разі вони чогось варті.

Буяють зеленню Карпати, чути як монотонно шумить водоспад Гук, ледь помітною стрічкою між сосновим стелюхом в’ється гірська стежина і так реально здається, що ось зараз розсунуться гілки і на полонину вийде чоловік із наплічником, польовою планшеткою і незмінним висотоміром у шкіряній торбинці – Гаврило Петрович Міллер – дослідник, ландшафтознавець, вчений, без праці і відданості якого наша наука не була б наукою.

Література

1. Геренчук К. І., Міллер Г. П. Про закономірності висотної структури ландшафтів в Радянських Карпатах // Ювілейна наукова серія присвяч. 300-літтю Львів. ун-ту. Секція геол. і геогр. Львів, 1961.
2. Геренчук К. И., Миллер Г. П., Трохимчук С. В. О морфологической структуре горных ландшафтов (на примере Украинских Карпат) // Вопр. Ландшафтов. Алма-Ата, 1963.
3. Мельник А. В., Міллер Г. П. Ландшафтний моніторинг. К., 1993.
4. Милкина Л. И., Миллер Г. П. К методике полевых ландшафтных съёмок горных территорий // Пробл. методики ландшафт. исследов.: Семинар в Ин-те геогр. АН СССР. М., 1968.
5. Миллер Г. П. Опыт анализа морфологической структуры ландшафта Хустско-Солотвинской котловины в Закарпатье // Доп. та повідомл. Львів. ун-ту, Ч. 3. Львів, 1957. Вип VI.
6. Миллер Г. П. Следы карово-долинного оледенения в Черногогорском ландшафте Украинских Карпат // Краевые образов. покровных и горных оледенений. Киев, 1960.
7. Миллер Г. П. Структура, генезис и вопросы рационального использования ландшафта Черногоры в Украинских Карпатах: Автореф. дисс… канд. геогр. наук. Львов, 1963.
8. Міллер Г. П. Про бланкову форму обліку гірських ландшафтів // Тези доп. Львів, 1965.
9. Міллер Г. П. Ландшафтні дослідження шкідливих стихійних процесів в Українських Карпатах // Географ. ландшафти України. К.; 1966.
10. Миллер Г. П. Полевая ландшафтная съёмка горных территорий. Львов, 1972.
11. Миллер Г. П., Птичкин Н. Н. Экспедиционные исследования терралогических (ландшафтных) комплексов гор для прогноза их развития, оценки и охраны // Третий Междунар. Симпоз. "Содержание и предмет комплексного исследования ландшафтов". 1973.
12. Миллер Г. П. Особенности прогнозирования динамики ландшафтных комплексов по данным экспедиционных исследований //VII совещ. по вопр. Ландшафтов. Пермь, 1974.
13. Миллер Г. П. Ландшафтные исследования горных и предгорных территорий. Львов, 1974.
14. Міллер Г. П., Петлін В. М. Розробка ландшафтних основ природокористування на Чорногірському стаціонарі // Вісн. Львів. ун-ту. Сер. геогр. 1982. Вип. 13.
15. Миллер Г. П., Петлин В. Н. Стационарные исследования динамики внутренней структуры фаций Черногоры // Физ. геогр. и геоморфол. Вып. 30. Киев, 1983.
16. Миллер Г. П., Петлин В. Н. Стационарные исследования динамики и развития ПТК. Львов, 1985.
17. Миллер Г. П., Петлин В. Н. Структурная организация ландшафтных фаций // Физ. географ. и геоморфол. Вып. 35. Киев, 1988.
18. Міллер Г. П., Петлін В. М., Федірко О. М. Контактні зони природних територіальних систем // Вісн. Львів. ун-ту. Сер. геогр. 1990. Вип. 17: Геогр. системи.
19. Міллер Г. П., Петлін В. М. Ландшафтно-екологічна експертиза // Суч. Геогр. пробл. Української РСР: Тези доп. VI з" їзду Геогр. Тов-ва УРСР. К: 1990.
20. Миллер Г. П., Петлин В. Н. Функционирование природных территориальных комплексов в зонах прокладки магистральных трубопроводов (на примере Карпат) // Изв. ВГО. Т. 123. Вып. 6. 1991.
21. Міллер Г. П., Петлін В. М. Карпати – зона потенційних екологічних катастроф // Карпати – український міст в Європу: проблеми і перспективи. Тези доп. Міжнар. наук. -практ. конф. Львів, 1993.
22. Солнцев Н. А. Природный географический ландшафт и некоторые его общие закономерности //Тр. Втор. Всесоюз. Геогр. съезда. Т. 1. М., 1948.
23. Солнцев Н. А. О морфологии природного географического ландшафта // Вопр. геогр. 1949. Вып. 16.

22.11.2011