• Напечатать
• Спросить
• Отправить другу
• Поделиться
  • Facebook
  • Twitter
• Подписаться на новости

Будь-яка перехідна економіка переживає період спаду виробництва, що підтверджується досвідом усіх європейських країн, котрі здійснюють ринкові реформи. Спочатку ці країни зіткнулися практично з тими ж проблемами, що й Україна: успадкована адміністративно-командна система, зношені виробничі фонди, ірраціональна галузева і виробнича структура. Як і Україні, їм довелося переборювати наслідки стрибкоподібного підвищення цін на імпортні енергоносії, розриву економічних відносин із сусідніми державами.

Країнам Центральної Європи - західним сусідам України - вдалося подолати спад протягом трьох-п'яти років, у нас же цей процес набрав затяжного характеру.

Чинники такого небувалого падіння обсягу виробництва в Україні можна поділити на дві групи:

• ті, що склалися внаслідок перебування України у складі Радянського Союзу;
• ті, що виникли вже після проголошення незалежності, або, інакше кажучи, суб'єктивні прорахунки.

Україна робила перші незалежні кроки за найнесприятливіших умов: дві світові війни, роки голодоморів забрали життя понад 20 мільйонів українців.

Вагомою причиною нинішнього стану економіки України стало багаторічне втілення в життя догми про випереджувальне зростання виробництва засобів виробництва порівняно з виробництвом предметів споживання. Внаслідок такої політики Україна успадкувала від СРСР украй нераціональну структуру промисловості, три чверті виробництва якої становила продукція важкої промисловості і лише чверть — продукція, призначена для задоволення потреб споживачів.

Ще однією причиною безпрецедентного спаду виробництва в Україні є незавершеність виробничого циклу в національній економіці. На момент здобуття незалежності в Україні вироблялося 15-20% кінцевої продукції промисловості, а в Росії - понад 70%. Тому розрив старих господарських зв'язків болюче відбився на вітчизняній економіці: численні чинники відтворення залишилися за межами країни. У господарській структурі переважають галузі, що мають потребу в державних дотаціях і тому важко піддаються перебудові.

На стані української економіки вкрай негативно позначається катастрофічна екологічна ситуація. Внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС радіонуклідного забруднення зазнали понад 12 млн. гектарів земель.

Падіння обсягів виробництва зумовлене також чинниками, що почали діяти вже в роки незалежності - суб'єктивними прорахунками. При цьому важливо зазначити, що сам курс на демонтаж командно-адміністративної системи й розбудову сучасної, заснованої на ринкових засадах відкритої національної економіки у стратегічному плані є правильним. Тому причини неадекватності економічної політики конкретним умовам українського сьогодення лежать передовсім у площині визначення шляхів та конкретних механізмів здійснення зазначеного курсу.

Непослідовність у проведенні економічних реформ призвела до того, що перехід від адміністративно-командної системи до ринкової супроводжується зростанням тіньової економіки. Адже тіньова економіка найбільше процвітає там, де реформи проходять мляво, а високі податки практично унеможливлюють розвиток нових приватних структур. Наявність гігантського тіньового сектора спотворює усі національні рахунки, не дає змоги державним органам точно визначити потреби економіки в різних ресурсах, давати обґрунтовані економічні прогнози. Водночас створюються сприятливі умови для корупції, хабарництва, криміналізації економіки.

Згадані чинники викликали те, що нині обсяг національного виробництва становить трохи більше як третину від рівня 1990 р. Щоправда, нарешті вдалося зупинити падіння виробництва.

Перебудова структурної політики передовсім ґрунтуватиметься на визнанні пріоритетності наукомістких і високотехнологічних галузей економіки, які ще до кінця не зруйновано і які в змозі зберегти здатність України ввійти у світовий економічний простір з високим технологічним потенціалом.

Особлива роль у відновленні економічного зростання належить земельній реформі, яка покликана підтримувати на селі найефективніші форми власності та господарювання.

Нині особливо важливою умовою переходу до економічного зростання є створення привабливого інвестиційного середовища для вітчизняних та іноземних інвесторів. Україна має великі можливості для активної діяльності інвесторів - значний споживчий ринок, вигідне геополітичне розташування, багаті природні ресурси, кваліфіковану й водночас дешеву робочу силу, потужну наукову базу. Однак макроекономічне середовище дуже несприятливе для інвестицій - високі реальні процентні ставки, високі податкові ставки, суперечливе і невідповідне сучасним реаліям господарське законодавство, тінізація економіки та ін.

У сфері зовнішньоекономічних зв'язків головним завданням є поступове входження України у світовий економічний простір. Для цього слід створити стабільну і сприятливу правову основу для залучення іноземних інвестицій і повернення українського капіталу у твердій валюті в Україну. Водночас необхідний захист молодого національного виробника від конкуренції іноземних фірм.

Суттєвим чинником стабілізації економіки України має стати активізація малого і середнього бізнесу. Світовий досвід показує, що саме малі підприємства можуть розв'язати такі завдання, як структурна перебудова економіки, насичення ринку найрізноманітніший ми товарами і послугами, створення додаткових робочих місць. Малий бізнес послаблює монополізм і забезпечує конкуренцію. Однак поки що він іще не став в Україні реальною базою для становлення ринкової економіки.

Розвиток малого бізнесу гальмують:

• недосконала державна політика щодо його підтримування,
• високі податки,
• обмеження на окремі види діяльності,
• адміністративні бар'єри,
• бюрократична тяганина в отриманні ліцензій,
• ще не сформована позитивна громадська думка стосовно підприємницької діяльності тощо.

Висновки. З усього, що написано в моїй роботі, можна зробити наступні висновки:

• Економічний зростання можна визначити як зростання реального ВНП або зростання реального ВНП на душу населення. Він забезпечує приріст виробництва, використовуваний для рішення внутрішніх і міжнародних соціально-економічних проблем.
• Економічне зростання визначається такими факторами пропозиції, як природні ресурси, трудові ресурси, капітал, технологія. Два інших фактори – достатній рівень сукупних витрат і ефективність розподілу ресурсів – істотні для реалізації здібностей економіки до зростання.
• При екстенсивному типі економічного зростання багато працівників не є висококваліфікованими. Екстенсивний шлях розвитку носить застійний характер, фактично немає технологічного прогресу, зношуються виробничі основні фонди.
• Інтенсивний тип економічного зростання є більш складним. Головна відмінність цього типу економічного зростання від екстенсивного в тім, що підвищення ефективності виробничих факторів здійснюється на базі технічного прогресу.
• Держава може відігравати значну роль в економічному зростання при правильній податковій політиці і політику інвестування.
• Нині в розвинутих країнах переважає інтенсивний шлях економічного розвитку. В Україні після тривалого спаду виробництва необхідно підготувати матеріальну базу для інтенсивного економічного зростання і підвищення його показників.

Література

1. Зубко Н. М., Экономічнаая теорія / К.: "НТЦ АПИ", 1998.

2. Лановик Б. Д. Економічна історія: Курс лекцій/ Б. Д. Лановик, М. В. Лазарович. -5-е вид., випр -К.: Вікар, 2005.

3. Політекономія: Підручник/ Ред. Ю. В. Ніколенко. -К.: Центр навчальної літератури, 2003.

4. Экономика: Учебник. /Под ред. доц. А. С. Булатова. 2-е изд., перераб. и доп. — М.: Издательство БЕК, 1997г.

5. Юхименко П. І. Економічна історія: Навч. посіб. / П. І. Юхименко. -К.: Вікар, 2004.

13.07.2011