• Напечатать
• Спросить
• Отправить другу
• Поделиться
  • Facebook
  • Twitter
• Подписаться на новости

Політика Великобританії суперечила об'єктивному ходу розвитку колоній і складанню нової нації. Метрополія планомірно придушувала розвиток в колоніях промисловості і торгівлі, прагнула зберегти їх як джерело дешевої сировини і ринок збуту промислових товарів. Наростаючий опір викликали дії Великобританії по оподаткуванню колоній: Акт про гербовий збір 1765, Акти Таумшенда 1767 р.

Економічне пригнічення сусідствувати з політичними. Так, Акт про верховенство 1766 р. затверджував практично необмежену владу британського парламенту над колоніями. Підйом визвольного рушення сприяв політизації колоністів, створенню патріотичних організацій, найбільшу популярність серед яких отримали "Сини свободи". Конфлікт загострювався, кроком на шляху до більш активного опору стала "бостонська бійня" 1770 р.

Згуртуванню сил в колоніях сприяли "комітети зв'язку", що очолили перехід від бойкоту британських товарів до актів активного опору. Одним з таких актів стало "бостонське чаювання" 1773, на яке британський парламент відповів прийняттям серії "Репресивних актів" 1774. Усвідомлення необхідності спільних дій призвело до скликання I-го Континентального конгресу, що засідав з 5 вересня по 26 жовтня 1774 в Філадельфії і що прийняв "Декларацію прав і скарг", а також "Асоціацію", що санкціонувала припинення торгових відносин з Великобританією.

Критична ситуація, що склалася в колоніях, спонукала Великобританію до рішучих дій проти бунтівників. 19 квітня 1775 при Лексингтоне і Конкорде пролилася перша кров - почався новий, озброєний етап визвольного рушення.

У цій обстановці Континентальний конгрес, що поновив свою роботу 10 травня 1775, прийняв на себе функції центрального уряду колоній, об'єднавши в одній особі законодавчу і виконавчу владу. Одним з перших його рішень було створення регулярної армії і обрання її головнокомандуючим Дж. Вашингтона. Вже 17 червня 1775 р. американці продемонстрували можливість протидії британської регулярної армії, завдавши їй чутливу утрату при Банкер-Хіллє.

Розрив з метрополією здавався неминучим, але пройшов рік, перш ніж конгрес зважився на остаточний крок. Рішучий перелом в настроях на користь незалежності зробив памфлет Т. Пейна "Здоровий глузд" (1776). Спираючись на ідеї французьких просвітників (Ж. -А. Кондорсе, Ш. Монтеськье, Ж. -Же. Руссо) і англійських філософів (Ф. Бекон, Д. Локк, Д. Мільтон), лідери американських патріотів виробили ідейні установки, сприйняті більшістю їх співгромадян.

На цій основі в колоніях приймалися нові демократичні конституції, створювалися власні органи влади. 15 травня 1776 р. конгрес постановив перетворити колонії в незалежні від метрополії республіки-штати. 7 червня Р. Г. Лі вніс "резолюцію незалежності", на основі якій була складена Декларація незалежності, прийнята 4 липня 1776 р. Дві інші резолюції Р. Г. Лі призвели до складання "Плану договорів" з іноземними державами і проекту першої американської конституції "Статей Конфедерації і вічного союзу".

Воєнні дії в 1775-76 рр. проходили із змінним успіхом. Вашингтон, що прийняв 3 липня 1775 р. командування армією, очолив облогу Бостона, що завершилася перемогою в березні 1776. Зроблене американцями вторгнення в Канаду ознаменувалося взяттям 13 листопада 1775 р. Монреаля. Однак оволодіти Квебеком не вдалося і до кінця 1776 р. експедиція провалилася. Командуючий британськими силами генерал У. Хау (Гоу) вирішив використати стратегічне положення Нью-Йорка. Підтриманий кораблями ескадри під прапором свого брата адмірала Р. Хау, він в серпні 1776 висадив на Лонг-Айленді більше за 20 тис. солдат і, завдавши поразки американцям важку поразку біля Брукліну, 5 вересня зайняв місто.

На рубежі 1776-77 рр. Вашингтон зазнав ряд поразок, але взяв реванш при Трентоні і Прінстоні. Його успіх підвищив моральний дух американської армії. Армія, створена на основі загонів міліції різних штатів, постійно випробовувала складності з комплектуванням, навчанням і постачанням.

Її козирем стала тактика розсипного ладу, що успішно застосовувалася проти класичної лінійної побудови англійської армії. Практично таку ж тактику раптових нападів на британські судна демонстрували і капітани американських кораблів, що виходили в Атлантику і що крейсували навіть у берегів Британії.

У кампанії 1777 основний удар британське командування планувало нанести по Новій Англії. Війська генерала Дж. Бургойна, виступивши в середині червня з Канади, захопили стратегічно важливий форт Тайкондерога і, завдавши удару по американському ар’єргарду у Хаббартону, примусили його до відступу. Американці, зібравшись з силами, нанесли противнику 13 серпня поразку при Беннігтоні. Генерал Хау в порушення усього стратегічного задуму рушив не на північ, а на південь.

У серпні флот доставив його загони в Чесапікський затоку і висадив в 54 милях від американської столиці. Розбивши американців 11 вересня у Брендивайн-Крік, англійські війська 26 вересня вступили в Філадельфію. 4 жовтня Вашингтон зазнав важкої поразки біля Джермантауну і в грудні 1777 відвів армію на зимові квартири в Веллі-Форд, мужність, що стала символом і витримки американського солдата.

Інакше складалася ситуація на півночі країни. Тут частини американської армії під командуванням генерала Г. Гейтса оточили у Саратоги і 17 жовтня 1777 р. примусили капітулювати війська генерала Бургойна. Кампанія 1777 р. завершилася катастрофою планів британських стратегів, майже всі центральні штати були звільнені, а англійці втримували тільки міста Філадельфію, Нью-Йорк і Ньюпорт.

Перемога при Саратозі зміцнила позиції США на міжнародній арені. Американські дипломати на чолі з Б. Франкліном змогли 6 лютого 1778 р. підписати з Францією договору про дружбу і оборонний союз. Сприяла США і позиція Росії, що проголосила в 1780 р. принципи озброєного нейтралітету. Внутрішнє положення США протягом всьому Війни за незалежність залишалося надто напруженим. Тягар фінансового положення посилювався інфляцією, штати були наповнені знеціненими паперовими грошима, конгрес повністю залежав від зовнішніх позик.

Демократичні перетворення на місцях просувалися насилу. Спільно з британськими військами билися лоялісти, що зберегли вірність британській короні. "Статті Конфедерації", прийняті в 1777 р. і ратифіковані штатами до 1781 р., зберегли суверенітет штатів, обмежуючи прерогативи центральної влади.

У 1778 р. новий англійський командуючий генерал Г. Клінтон був вимушений залишити Філадельфію і зосередити сили в Нью-Йорку. У кінці 1778 р. англійці зупинилися на "південному" варіанті, вирішивши завдати удару по Джорджії і Південній Кароліні. Зайнявши 29 грудня Савану, а через місяць Огасту англійці незабаром окупували всю Джорджію. Деякою утіхою для американців послужили їх перемоги в липні і серпні у Пойнт і у Паулюс-Хук, що перешкодили англійцям встановити контроль над рікою Ґудзон.

У самому кінці 1779 з Нью-Йорка в Південну Кароліну відплила 8-тисячна армія Клінтона. Разом з підкріпленням вона становила 14 тис. чоловік і після місячної облоги 12 травня зайняла Чарлстон, захопивши в полон 5,4 тис. американських солдат і 300 знарядь. Клінтон повернувся в Нью-Йорк, а в серпні англійці під командуванням генерала Ч. Корнуолліса завдали нищівну поразку військам генерала Гейтса в битві біля Камдену, встановивши контроль і над Північною Кароліною.

Подальше просування англійців було припинене перемогою, отриманою американцями 7 листопада у Кінгз-Маунтін, однак кампанія 1780 р. була така, що програлася безповоротно. Гейтс був замінений генералом Н. Гріном і вже 17 січня 1781 р. англійці зазнали важку поразку в битві при Каупенсе. Битва при Гілфорд-Корт-Хауз 15 березня закінчилося перемогою Корноуолліса, але ціною значних втрат, що знекровили його армію.

Тактика Гріна дозволила йому заманити Корноуолліса в Віргинію, де британська армія залишилася без надійних баз постачання. Англійці втрачали контроль над півднем, зберігаючи в своїх руках до кінця 1782 р. тільки Чарлстон. Корнуолліс, об'єднавшись з англійськими частинами, що знаходилися в Віргинії, розташовував більш ніж 7,5 тис. солдат і до серпня закріпився біля Йорктауну.

Саме сюди рухав Вашингтон об'єднану франко-американську армію, що оточила Йорктаун. Ще раніше місто було блоковане з моря французькою ескадрою адмірала де Грасса. Битва біля Йорктауну завершилася 19 листопада 1781 р., після чого воєнні дії на території США практично припинилися.

У Парижі почалися мирні переговори, в ході яких американська дипломатична місія в складі Б. Франкліна, Дж. Адамса і Дж. Джея, використавши англо-французькі протиріччя, уклала 30 листопада 1782 р. попередню мирну угоду з Великобританією. Цей документ, 1-я стаття якого визнавала незалежність США і запропоновані американською стороною кордони, був укладений на вигідних для американців умовах і 3 вересня 1783 р. увійшов складовою частиною в Паризький мирний договір.

Війна за незалежність була революцією, яка скинула колоніальне панування Великобританії і призвела до створення нової незалежної держави, заснованої на республіканських початках. Американська демократія, що перемогла, заклала передумови для успішного розвитку США, вплинула на Велику французьку революцію і визвольне рушення в Латинській Америці.

Використана література

1. Всесвітня історія. Посібник. – К., 2001.
2. Економічна історія України і, світу: Підручник/ За ред. Б. Д. Лановика. — К.: Вікар, 1999. — 737 с.

19.10.2011