• Напечатать
• Спросить
• Отправить другу
• Поделиться
  • Facebook
  • Twitter
• Подписаться на новости

Проникнення товарних відносин в поміщицьке господарство

Поміщицьке господарство було оплотом кріпосницьких відносин в Україні. Разом з тим саме серед поміщиків було багато таких, які особливо активно прагнули перебудувати свої маєтки для роботи на ринок.

По всій Україні, і особливо на Півдні, в першій половині XIX ст. зростало виробництво хліба на продаж. Розширювалися посіви технічних культур. У Полтавській і Чернігівській губерніях збільшилися площі під коноплями й тютюном, Катеринославській і Херсонській - під льоном. З 20-х рр. з'являються й швидко розширюються на всьому Правобережжі, Лівобережжі і Слобожанщині плантації цукрових буряків.

Найенергійніше втягувалися в товарно-грошові відносини великі землевласники. Розширюючи виробництво, вони проявляли інтерес і до технічного вдосконалення (раціоналізації) господарств, зверталися до практики передових вітчизняних та іноземних сільських виробників, знайомилися з досягненнями агрономії й агротехніки, намагалися використовувати сільгоспмашини. Застосовували косилки, віялки, молотарки (спочатку кінні, а потім парові).

Але в більшості своїй раціоналізаторські експерименти закінчувалися невдачею.

Причинами цього були:

• опір селян, для яких раціоналізація означала лише одне - посилення визиску;
• нестача у поміщиків грошей, необхідних для придбання нової техніки й найму робітників;
• нестача вільної кваліфікованої робочої сили. Інакше кажучи, на перешкоді раціоналізації стояла кріпосницька система.

Зазначивши невдачі в спробах налагодити сучасне господарство, поміщики найчастіше зверталися до старих, звичних методів господарювання, посилювали панщину, скорочували селянські наділи, що приводило до крайнього зубожіння селян. Неминучим наслідком цього було подальше збідніння і розорення самих поміщиків.

Селянські промисли

Розклад кріпосницької системи супроводжувався обезземеленням селян. На середину ХІХ ст. близько 25% селянських родин України були безземельними.

Безземельні селяни шукали заробітку насамперед вдома: йшли на різні місцеві підприємства - цукроварні, цегельні, займалися дрібними промислами - виробляли взуття, посуд, полотно, сукно, колеса для возів, та й самі вози, бочки, мішки тощо.

Велику роль в цей час відігравало чумацтво. Ще наприкінці XVIII ст. воно переросло в торговельно-візницький промисел. Зубожілі селяни шукали заробітку в візницькому промислі й ставали чумаками-візниками, а заможні перетворювались на чумаків-підприємців, господарів власних чумацьких валок і одночасно великих торговців.

У середині ХІХ ст. чумаки доставляли в південні порти до 640 тис. тонн хліба щорічно.

Частина бідноти, не знайшовши роботи вдома, змушена була шукати заняття в далеких відходах. Навесні, перед початком с/г робіт, тисячі селян з паспортами від місцевого начальства і просто з відпускними "білетами" від поміщиків тяглися, часто з косами на плечах, на заробітки в Степову Україну. Значна частина заробітчан залишалася на с/г роботи на все літо. Найбільшу частину таких робітників давали Полтавщина й Харківщина.

На іншому полюсі села виділялися заможні селяни. Всупереч державній політиці, сваволі поміщиків найенергійніші селяни нагромаджували гроші, вкладали їх у промислові підприємства, торгівлю, купували землю або орендували її в поміщиків.

Оплативши свою волю, вони ще з більшою енергією зміцнювали своє господарство. Із селян-кріпаків вийшли купці й промисловці-мільйонери Яхненки, Симиренки. Козаком за походженням був Артем Терещенко, хліботорговець і чумак, родоначальник династії відомих цукрозаводчиків.

Початок промислового перевороту

У своєму розвитку промисловість проходить декілька стадій. Почалося все з дрібного товарного виробництва і капіталістичної мануфактури. На зміну мануфактурі, де використовується ручна праця, приходить фабрика (завод), в якій виробництво побудоване на застосуванні машин, спочатку парових. Перехід до машинного виробництва й називають промисловим переворотом.

Перші машини в Україні почали використовувати вже наприкінці XVIII ст. Від 30-х рр. кількість фабрик стала збільшуватися такими темпами, що можна було вже говорити про початок промислового перевороту.

Перша половина XIX ст. характеризувалася досить швидкими темпами розвитку промисловості. Якщо у кінці XVIII ст. налічувалося 200 промислових підприємств, то в 1860 р. - 2150. Візитною карткою тогочасної української промисловості стало перш за все цукроваріння. Видатними організаторами цукрової промисловості України були сім'ї Яхненків і Симиренків. Ці дві родини колишніх кріпаків заснували в 1815 р. торговий дім, котрий згодом став відомим не тільки в імперії, а й у Європі.

Нагромадивши кошти на торгових операціях, вони у 40-х рр. першими в Російській імперії заснували парове цукрове виробництво, обладнали машинобудівний завод, утримували ціле робітниче містечко з технічним училищем, бібліотекою, театром, лікарнею та церквою. На середину ХІХ ст. в Україні діяло майже 70% цукрових заводів імперії, вони забезпечували понад 80% загальноросійського виробництва цукру.

Група підприємств України виробляла полотно. Але полотняна промисловість в 40-50-ті рр. зникла зовсім, не витримавши конкуренції з боку бавовняної промисловості центральних губерній Росії, яку щедро підтримував російський уряд.

В першій половині XIX ст. виникла і почала швидко розвиватися кам'яновугільна промисловість (Донбас). На середину XIX ст. за кількістю видобутого вугілля Донбас вийшов на друге місце в імперії, поступаючись лише Сілезії (Польща).

Промисловість, яка розвивалася в Україні в першій половиш XIX ст., мала багатогалузевий характер. Але вже тоді виявилося, що ряд важливих виробництв, зокрема, текстильне й металообробне, при активній підтримці царського уряду зосереджуються, головним чином, в Центральній Росії - Московській, Володимирській. Ярославській і в деяких інших губерніях. В Україні створювалися штучні перепони для інтенсивного розвитку цих галузей.

Зворотною стороною кризи кріпосницької системи в Україні було зародження ринкових відносин. У сільському господарстві це проявлялося у швидкому рості товарності (тобто збільшенні частки продукції, призначеної на продаж), впровадженні технічних культур, раціоналізації (технічному вдосконаленні, використанні машин, досягнень агрохімії і т. д.), використанні найманої праці. Але більшість поміщиків вела господарство традиційним способом, посилюючи експлуатацію кріпаків.

Одним з наслідків кризи кріпосницьких відносин і зародження ринкових було поширення селянських промислів. Деякі селяни перетворювалися у великих підприємців.

В 30-ті рр. починаються якісні зміни в промисловості України, пов'язані з переходом від ручного виробництва до машинного - промисловий переворот.

30.09.2011