• Напечатать
• Спросить
• Отправить другу
• Поделиться
  • Facebook
  • Twitter
• Подписаться на новости

Західному типові світовідношення, основаному на іудеє-християнській традиції, все частіше протиставляють визначення місця людини релігіями сходу. В своїй праці "історичне коріння нашої екологічної кризи" Л. Уайт дорікає християнство в тому, що воно, зокрема, витіснило язичницькі "бар'єри" захисту природи від активності людини, позбавивши природні "об'єкти духів-охоронців". Звинувачуючи в цьому християнство, не слід забувати і про те, що в "дохристиянські часи" існували не лише анімізм, фетишизм, тотемізм і землеробський культ.

Серед ранніх форм релігії, що "відображали" обмеженість людського буття, існували й такі, які виникли із небажання миритись із цією обмеженістю, відступати перед лицем природних стихій. Духів не лише боялись і вшанували, а й прагнули використати їх з метою впливу на навколишній світ. До таких форм належать магія і шаманство. Саме магії ми зобов'язані історично першими ідеалами активного відношення до світу: вона "моделювала" творчу діяльність і давала соціоморфний проект вирішення природної проблеми, генеруючи нову форму спілкування.

Магія була першою своєрідною спробою підкорити реальний світ волі людини за допомогою закликань, жертвоприношень, обрядів, тощо. Мабуть чи не тому християнська теологія середньовіччя і витіснила магію із сфери розумного світопорядку в область демонічних сил. Отже, християнство витіснило не лише язичницький анімізм, а й магію.

Що ж стосується іудеє-християнської традиції, то вона дійсно закріпила в певній мірі володарювання людини над природою. Такою владою наділив людей християнський бог: "… й да владычествуют они над рыбами морскими, и над птицами небесными, и над всею землею…", – читаємо в книзі буття (быт., 1, 26). Наділивши владою, благословив: " плодитесь и размножайтесь, и наполняйте землю и обладайте ею " (быт., 1, 28). Але так звана християнська санкція на володарювання означає не лише санкцію підкорення людині землі, але і санкцію її збереження.

Настанови щодо дбайливого використання людиною природи, її відновлення зустрічаються в багатьох книгах. Старого завіту. Хіба не про це, наприклад, одна із заповідей, що входить до складу моісеєва законодавства: "шесть лет засевай землю твою и собирай произведения ее, а в седьмой оставляй ее в покое, чтобы питались убогие из твоего народа, а остатками после них питались звери полевые…" (исх., 23, 10-11).

Трудова діяльність, спрямована на задоволення людських потреб і пов'язана з експлуатацією природи, не скасовується і новим завітом: " хлеб наш насущный дай нам на сей день", – молиться спаситель. (мф., 6, 11). Але поведінка людини, що загрожує природі, знову ж таки не схвалюється: "не собирай себе сокровищ на земле", – попереджує господь (мф., 6, 19), " какая польза человеку, если он приобретет весь мир, а душе своей повредит?" (мф., 16, 26). Iз євангельських притч також видно, наскільки безрадісне майбутнє божевільних, що турбуються лише про розширення своїх житниць. (лк., 12, 16-21).

Таким чином, санкціоноване християнством володарювання є одночасно і санкціонованою відповідальністю людини перед творцем за створене. Не слід також забувати і про те, що історично християнство розкололось на три напрямки: православ'я, католицизм і протестантизм. I хоч для всіх них святим письмом залишається біблія, відмінностей стосовно визначення місця людини в світі та її призначення існує немало. Звідси і те, що відношення християн до природи на грецькому сході і латинському заході було неоднаковим.

Візантійці сприймали природу як систему символів, за допомогою яких бог напіввідкрив людям свою всемогутність. Тому відношення людини до природи було спроектоване на осягнення божественної істини шляхом розшифровки цих символів.

В речах зовнішнього світу істина існує одвічно, будучи проголошеною "божественним одкровенням". Але в силу свого божественного (надприродного) характеру, вона не може адекватно сприйматись на чуттєвому рівні, оскільки почуття теж природні. Тому на природному, " речовинному" рівні явлення істини можливе лише як знак, який потребує тлумачення, розшифровки.

Оволодіння істиною в знаках є божественним задумом їх творення. Таке знання спрямоване не на зовнішній світ як кінцеву мету пізнання, а на оволодіння через цей світ божественною істиною, яка є таємницею людського буття. Воно іменується Софією-мудрістю і вступає в такому плані як своєрідне розгадування таємниці власного "я".

Таким чином, православ'я проторує свій шлях під "знаком" Софії, формуючи Софійно-плюралістичний підхід до світу, екзистенціальне (орієнтоване на " внутрішній світ" людини) його бачення. На споглядання "внутрішньої" людини і неосяжних глибин духу були зорієнтовані вже грекомовні апологети, діяльність яких знайшла відображення в екзегезі і апофатичній теології.

Що ж стосується заходу, то тут уже до XIII ст. Богословський погляд на природу сформувався в вигляді "натуральної теології". Замкнута на природу тріада як відображення божественної трійці з'являється вже в Августина: до речей – в речах – після речей.

В XI ст. Ансельм кентерберійський своїм онтологічним доказом буття бога проторував новий для теології шлях – через природу до бога, тобто "пройшов" по вказаній тріаді в зворотному напрямку. З XII ст. Цей хід – основа для виникнення нових систем, в тому числі і для системи доказів буття бога Фомою Аквінським.

Натуральна теологія і забезпечила санкцію церкви на розвиток наук, що пізніше дозволило ф. Бекону обґрунтувати ідею підкорення природи. Протестантизм, який виникає в XVI ст. Як реакція на негативні явища в католицькій церкві, "коректує" і християнські догмати. Протестантський догмат про "абсолютне приречення людей" поділив їх на "обраних" та "засуджених".

Головні показники обраності – сила віри, продуктивність праці і успіх у справах. Кмітливість у справах і багатство стали богоугодні. Отримати нижчий прибуток при можливості отримати виший означає грішити перед богом. Така "протестантська етика" не могла не сприяти організації суспільства і виробництва, науки і техніки, націлених на підкорення природи.

Таким чином, однозначне твердження про те, що причини експлуататорського ставлення людини до природи, а отже і екологічних проблем сучасності, вкорінені в християнському світогляді не зовсім виправдане. Як бачимо, в межах християнської традиції існує багатоваріантність вирішення питання відношення людини до природи. То можливо, в пошуку духовних основ виходу із ситуації, що склалась, слід орієнтуватись не лише на релігії сходу?

Література

1. Панфилов Е. И. Проблемы комплексного освоения недр. Н-п серия «Науки о Земле», 3’90, Москва, «Знание», 1990.
2. Світ у долонях. Щоквартальний громадський ілюстрований екологічний журнал, 1 (3) / 1997.
3. Інформаційний бюллетень про стан екологічного середовища України за 1992 – 1993 роки. Київ – 1994 р., випуск 13.
4. Монин А. С., Шишков Ю. А. Глобальные экологические проблемы. Н-п серия «Науки о Земле», 7’90, Москва, «Знание», 1990.

06.07.2011