• Напечатать
• Спросить
• Отправить другу
• Поделиться
  • Facebook
  • Twitter
• Подписаться на новости

На відміну від залоз зовнішньої секреції ендокринні залози не мають вивідних проток, у них формуються активні хімічні речовини — гормони (hormao — збуджую), які з міжклітинних щілин надходять у кров, лімфу або спинномозкову рідину.

До ендокринних залоз належать: гіпофіз, шишкоподібне тіло, щитоподібна залоза, при щитоподібні залози, загруднинна залоза, надниркові залози, ендокринна частина підшлункової залози, внугрішньосекреторна частина статевих залоз.

Підшлункова та статеві залози — це змішані залози: у них утворюються як секрети, так і інкрети — гормони.

Всі ендокринні залози функціонально пов'язані між собою і становлять єдину систему. У цій системі провідна роль належить гіпофізу.

Гормони мають специфічні особливості та високу фізіологічну активність. Дія їх проявляється за найменших доз (у концентраціях від 10-8 до 10-12), на великих відстанях від місця утворення (дистантна дія).

Кожний гормон впливає на відповідну функцію організму. У процесі обміну гормони змінюються функціонально та структурно (швидко руйнуються тканинами, частково утилізуються клітинами організму, виводяться із сечею). Гормони є переносниками інформації між клітинами організму.

На організм людини гормони діють по-різному: змінюють інтенсивність обмінних процесів, активність ферментних систем, впливають на гомеостаз, будову та функції окремих органів тощо. Гормони справляють регулювальну дію не лише на ті чи ті органи, а й на самі ендокринні залози, тобто здійснюють хімічну регуляцію.

Крім того, існує тісний взаємозв'язок гормонів і нервової системи, який має двобічний характер. По-перше, залози добре іннервовані (мають безліч нервових закінчень) автономною нервовою системою, по-друге, секрет залоз діє через кров на нервову систему, тобто здійснює нейрогуморальну регуляцію.

Інтенсивність інкреторного процесу в тій чи тій ендокринній залозі може бути підвищеною, при цьому утворюється і виділяється в кров збільшена кількість гормону (гіперфункція), або зниженою — продукція гормону зменшена (гіпофункція).

Порушення функціонального стану та діяльності ендокринних залоз призводить до розвитку ендокринних захворювань. Велике значення при цьому мають стресові ситуації, процеси, що відбуваються в період росту та розвитку організму, особливо в період статевого дозрівання.

Ті чи ті функціональні зміни в стані ендокринних органів виявляють за допомогою суб'єктивних (оцінка нервово-психічного статусу), об'єктивних (визначення стану шкіри і волосяного покриву, розмірів і форми кінцівок, скелета, обличчя і шиї, структури кісток, особливо черепа, основного обміну, рівня глюкози в крові тощо) та спеціальних методів дослідження.

Сучасні методи безпосереднього визначення найменшої концентрації гормонів у рідинах організму дають змогу з більшою ймовірністю діагностувати хвороби органів ендокринної системи (метод визначення імунореактивного інсуліну; імуноферментативний метод виявлення гормонів за допомогою ферменту-маркера, який свідчить про наявність комплексу антиген — антитіло; метод гістохімічного дослідження на ґрунті імунофлюоресценції мембрани клітин, які продукують гормон).

За хімічними властивостями гормони розподіляють так:

• стероїди (альдостерон, кортизол, прогестерон, естрадіол, тестостерон);
• деривати амінокислот (тироксин, адреналін, мелатонін);
• пептиди (окситоцин, вазопресин, активуючі рилізинг-гормони травного каналу);
• поліпептиди (інсулін, глюкагон, паратгормон, пролактин);
• глікопротеїди (фо-лікулостимулювальний гормон — фолітропін, лютеїнізу-вальний — лютропін, лактотропний гормон — пролактин);
• 6) похідні жирних кислот (простагландини).

Назва більшості гормонів визначається за їх дією (наприклад, тиреотропний гормон, що стимулює щитоподібну залозу, — ТТГ), за місцем утворення (наприклад, гастрин), за хімічною будовою (наприклад, трийодтиронін).

Для кожного гормону прийнято міжнародне визнане скорочення: гіпоталамічні активуючі рилізинг-гормони (RH) або активуючі фактори (RF), які мають закінчення "-ліберин" (наприклад, кортиколіберин — кортикотропний активуючий фактор — CRF), гіпоталамічний інгібітор (НЕММ), гормон ІН із закінченням "-статин" (ІН соматотропного гормону — соматостатин — СН або SIF), а також гормони передньої частки гіпофіза, що мають закінчення "-тропін" (гормон росту — соматотропін).

Список використаної літератури

1. Анатомія та фізіологія людини – Л. І. Старушенко (Київ "Здоров`я", 2003р.).

2. Физиология – С. А. Георгиева (Москва "Медицина", 1986р.).

30.11.2011