• Напечатать
• Спросить
• Отправить другу
• Поделиться
  • Facebook
  • Twitter
• Подписаться на новости

Аналіз вегетативного розмноження тварин

а) Поняття вегетативного розмноження та його значення

Всім живим організмам в більшій або меншій мірі властиві певні розміри і форма, обмін речовин, рухливість, ріст, розмноження і пристосованість. Хоча цей перелік здається цілком чітким і визначеним, межа між живим і неживим досить умовна, і чи називатимемо, наприклад, віруси живими або неживими, залежить від того визначення життя, яке ми приймемо. Неживі об'єкти можуть володіти одним або декількома з перерахованих властивостей, але ніколи не проявляють всю сукупність цих властивостей одночасно.

Якщо є яка-небудь властивість, яку можна вважати абсолютно обов'язковим атрибутом життя, так це здібність до відтворення. Найпростіші віруси позбавлені обміну речовин, не рухаються і не ростуть, і все-таки, оскільки вони здатні відтворювати себе (а також мутувати), більшість біологів вважає їх живими організмами. Одне з основних положень біології свідчить, що "все живе походить тільки від живого".

Класичні досліди, що спростовують теорію зародження життя, провів італієць Франчесько Реді близько 1680г. [12, с. 35]. Реді дуже простим способом довів, що "черв'яки" (личинки мух) не утворюються з м'яса, що гниє. Він поклав по шматку м'яса в три банки, одну з яких залишив відкритою, другою обв'язав тонкою марлею, а третю - пергаментом. Всі три шматки м'яса почали гнити, але "черв'яки" з'явилися тільки в м'ясі, що знаходилося у відкритій банці.

Декілька черв'яків з'явилося на марлі, що покривала другу банку, але в м'ясі їх не було, як не було і в м'ясі, закритому пергаментом. Таким чином Реді довів, що "черв'яки" не виникли з м'яса, що гниє, а вивелися з яєць, відкладеними мухами. Подальші спостереження показали, що з личинок розвиваються дорослі мухи, які знову відкладають яйця. Приблизно через два сторіччя Луї Пастер встановив, що і бактерії виникають не шляхом самозародження, а тільки від попередніх бактерій. Субмікроскопічні віруси не утворюються з невірусного матеріалу, а походить тільки від існуючих раніше вірусів.

Процес розмноження може зводитися до простого розділення одного індивідуума на два. Проте у більшої частини тварин і рослин він пов'язаний з утворенням спеціалізованих яєчних і насінних клітин, які, з'єднуючись між собою, утворюють запліднене яйце, що розвивається в новий організм. У деяких паразитичних черв'яків процес розмноження скорочується шляхом утворення декількох абсолютно різних форм, кожна з яких породжує подальшу, поки цикл не завершиться вторинною появою дорослої форми.

Тварини, як і рослини, можуть розмножуватись нестатевим, вегетативним або статевим способами.

Нестатеве розмноження спостерігається в одноклітинних тварин і відбувається внаслідок поділу клітини або, рідше, її брунькування. У першому випадку утворюються дві (чи більше) однакові за розмірами дочірні клітини, у другому - від великої (материнської) клітини відбруньковується маленька (брунька).

Вегетативне розмноження спостерігають у багатоклітинних тварин. Воно відбувається внаслідок відокремлення від материнського організму багатоклітинних частин.

Життєвий цикл - це сукупність усіх фаз розвитку, що забезпечують безперервність існування виду. В одних тварин він простий (наприклад, у амеби протея триває від одного поділу клітини до іншого), в інших - складний. Складний життєвий цикл характеризується чергуванням поколінь, що розмножуються різними способами: нестатевим і статевим, статевим способом і вегетативно тощо.

Кожен організм тварин послідовно проходить певні стадії індивідуального розвитку. Індивідуальний розвиток починається з моменту зародження і триває до природної смерті. Вегетативне розмноження – це безстатеве розмноження шляхом регенерації у рослин, тканин і організмів. Особини, які виникають від одного материнського організму мають однаковий генотип, а їх сукупність називається клоном. Розрізняють природне і штучне вегетативне розмноження.

Генерації (латин. generatio) - покоління, всі члени одного роду або одного виду тварин, рослин і мінералів, однакового походження. Генерація - сукупність особин одного біологічного вигляду, одночасно що з'явилися на світ; покоління. Вегетативне розмноження доповнює, або навіть замінює статеве розмноження.

Вегетативне розмноження в тваринному світі - утворення нового багатоклітинного організму з частини материнського шляхом ділення у простих тварин. Іноді вегетативне розмноження відносять до безстатевого розмноження.

б) Нестатеве розмноження

До найпростіше побудованих організмів, які можна бачити лише за великого збільшення під мікроскопом, належать бактерії.

Бактерії розмножуються, як правило, безстатевим шляхом — поділом материнської клітини на дві дочірні. Поділ відбувається дуже швидко і йому передує реплікація ДНК. За сприятливих умов деякі бактерії діляться кожні 20—30 хв. [7, с. 86].

Іноді дві бактерії зливаються одна з одною. Під час такого злиття між ними утворюється цитоплазматичний місток, по якому речовини однієї клітини переходять в іншу. Такий процес нагадує статеве розмноження.

За несприятливих умов (нестача їжі, погодні умови, отруєння середовища продуктами життєдіяльності бактерій) багато бактерій здатні стискатися, втрачати воду і переходити в стан спокою до настання сприятливих умов. Деякі види бактерій за несприятливих умов формують спори, які характеризуються значною стійкістю. Ці форми бактерій витримують тривале кип'ятіння, висушування, заморожування, дію різних хімічних речовин.

Поширення бактерій у повітрі, ґрунті, воді, живих організмах. Як аеробні, так і анаеробні бактерії надзвичайно поширені в природі. Вони трапляються в ґрунті, Опі живих і мертвих організмах. Число бактерій у навколишньому середовищі змінюється під впливом різних факторів (інсоляція, обробіток ґрунту тощо).

Кількість бактерій в 1 г ґрунту може досягати сотень мільйонів і навіть кількох мільярдів і залежить від типу ґрунту. Найменше їх міститься в підзолистих цілинних ґрунтах, найбільше — в окультуреному чорноземі. Бактерії проникають у ґрунт на глибину до 5 метрів. [7, с. 86]

Мікрофлора є одним з факторів, що сприяють утворенню ґрунту.

У воді різних водойм кількість бактерій буває дещо меншою, ніж у ґрунті. Так, в 1 мл води міститься від 5 до 100 тис. бактеріальних клітин [7, с. 86]. Найменше бактерій у воді артезіанських свердловин і джерел, багато — у відкритих водоймах і річках. Найбільше бактерій спостерігається поблизу берега у верхніх шарах води.

Особливо забруднена вода відкритих водойм у тих місцях, куди потрапляють стічні води. Саме тут часто зустрічаються хвороботворні бактерії (збудники дизентерії, черевного тифу, паратифів, холери, бруцельозу тощо).

У повітрі бактерій міститься ще менше, ніж у воді. Забруднення повітря бактеріями залежить від багатьох причин (пори року, географічної зони, характеру рослинності, забрудненості пилом тощо). Найбільше бактерій налічують у закритих приміщеннях, де їх може скупчуватись до 300 тис. в 1 мм³.

У сільській місцевості повітря чистіше, ніж у міській. Практично немає бактерій у соснових і кедрових лісах, оскільки виділювані хвойними деревами фітонциди вбивають або пригнічують ріст і розмноження всіх видів бактерій.

На тілі здорових людей і тварин, а також у їхніх органах завжди зустрічається багато видів бактерій. Підраховано, що на шкірі людини може бути величезна кількість бактерій (від 85 * 106 до 1212 * 106 екземплярів) [7, с. 86].

Особливо багато бактерій, у тому числі й хвороботворних, на шкірі людини, якщо вона не дотримується правил гігієни. Відкриті частини тіла людини забруднюються різними видами сапрофітних і патогенних (хвороботворних) бактерій значно частіше, ніж закриті. Багато бактерій виявляється на руках, у ротовій порожнині й кишках людини.

З організму однієї дорослої людини щодня з фекаліями виділяється близько 18 млрд бактерій [7, с. 86]. Практично вільні від бактерій ті органи здорових людей і тварин, які не мають зв'язку із зовнішнім середовищем (м'язи, головний і спинний мозок, кров тощо).

Роль бактерій у природі і народному господарстві. Вище уже зазначалася важлива роль багатьох видів бактерій у процесах гниття та різних типів бродіння, тобто у виконанні санітарної ролі на Землі.

Бактерії також мають велике значення у колообігу вуглецю, кисню, водню, азоту, фосфору, сірки, кальцію та інших елементів. Багато видів. бактерій сприяють активній фіксації атмосферного азоту і переводять його в органічну форму, що підвищує родючість ґрунтів. Особливо велике значення мають бактерії, що розкладають целюлозу й пектинові речовини, які є основним джерелом вуглецю для життєдіяльності мікроорганізмів ґрунту.

Сульфатредукуючі бактерії беруть участь в утворенні нафти і сірководню в лікувальних грязях, ґрунтах і морях. Так, насичений сірководнем шар води в Чорному морі є результатом життєдіяльності сульфатредукуючих бактерій. Діяльність цих бактерій у ґрунтах призводить до утворення соди і содового засолювання ґрунтів.

Сульфатредукуючі бактерії переводять поживні речовини в ґрунтах рисових плантацій у форму, доступну для коренів цієї культури. Ці бактерії можуть спричинювати корозію металевих підземних і підводних споруд.

Завдяки життєдіяльності бактерій ґрунт звільняється від багатьох шкідливих продуктів і насичується цінними поживними речовинами. Бактерійні препарати успішно використовують для боротьби з багатьма видами комахшкідників (кукурудзяним метеликом та ін.).

Багато видів бактерій використовують у різних галузях промисловості для добування ацетону, етилового й бутилового спиртів, оцтової кислоти, ферментів, гормонів, вітамінів, антибіотиків, білкововітамінних препаратів тощо.

Завдяки успіхам генної інженерії нині з'явилась можливість широко використовувати кишкову паличку для вироблення інсуліну, інтерферону, а водневі бактерії — для одержання кормового й харчового білків. Без бактерій неможливі процеси дублення шкіри, сушіння листків тютюну, виготовлення шовку, каучуку, оброблення какао, кави, мочіння конопель, льону та інших лубоволокнистих рослин, квашення капусти, очищення води, вилужування металів тощо.

Ріст прокаріотів залежить насамперед від того, чи є в середовищі вода, поживні речовини, фізіологічне активні речовини тощо. Ріст паличкоподібних прокаріотних клітин відрізняється від кулястих.

Перші ростуть переважно в напрямку довгої вісі, а другі — рівномірно в усіх напрямках. У зв'язку з цим співвідношення між поверхнею і об'ємом у паличкоподібних клітин під час їхнього росту істотно не змінюється. У кулястих — відносна величина поверхні клітини зменшується, оскільки їхня поверхня росте пропорційно квадрату радіусу, а об'єм — пропорційно кубу.

Ріст бактерій завершується їхнім розмноженням, яке виявляється у збільшенні кількості особин мікробної популяції на одиницю об'єму. Найчастіше бактерії розмножуються нестатевим, бінарним, поділом. Відомо два типи поділу бактеріальної клітини: за допомогою перегородки і перешнуровуванням.

У разі першого типу поділу посередині бактеріальної клітини починає формуватися поперечна перегородка, яка спочатку складається з цитоплазматичної мембрани і розмежовує цитоплазму материнської клітини на дві дочірні. Далі синтезується оболонка і утворюються дві нові клітини.

Грамнегативні бактерії поділяються переважно перешнуровуванням, тобто звужуванням клітини в місцях поділу, аж доки вона не поділиться на дві. Різновидом бінарного поділу бактерій є брунькування. При цьому розмноженні на одному із полюсів материнської клітини утворюється брунька, яка в процесі росту збільшується до розмірів материнської клітини, а потім відділяється від неї. Під час брунькування оболонка бруньки повністю синтезується заново.

У деяких одноклітинних ціанобактерій виявлено множинний поділ. Йому передує реплікація хромосоми і збільшення розмірів материнської клітини, в якій далі відбувається кілька послідовних бінарних поділів, що приводить до утворення величезної кількості дрібненьких клітин. Ці клітини дістали назву беоцитів. Після розриву оболонки материнської клітини вони виходять назовні.

Період від поділу до поділу клітини називається онтогенезом, або клітинним циклом бактерій. Розрізняють кілька типів вегетативного клітинного циклу у бактерій: мономорфний, при якому утворюється лише один морфологічний тип клітини і поліморфний, при якому утворюються кілька моофологічно різних типів клітин. На рис. 1 зображено поділ клітини за допомогою поперечної перегородки.

Рис. 1. Поділ клітини за допомогою поперечної перегородкм [11, с. 217]

КС — клітинна стінка;

ЦМ — цитоплазматична мембрана;

Н — нуклеоїд;

ПП — поперечна перегородка

Серед актиноміцетів поширене роз.множення фрагментами гіф, а деякі бактерії можуть розмножуватися за допомогою спор, але не ендоспор. Бактеріям притаманний високий темп розмноження, що характеризується часом генерації, тобто часом, упродовж якого відбувається поділ бактеріальної клітини. Час генерації визначається видом бактерій, їхнім віком і умовами довкілля. За сприятливих умов час генерації для багатьох видів бактерій коливається в межах від 15 до 30 хв.

Уявити швидкість розмноження і утворення бактеріальної маси допоможуть такі приклади. Якщо бактерія ділитиметься через кожні 20 хв. то з однієї бактерії за 24 год може утворитися 72 генерації. Це становить 472 • 1019 особин. Холерний вібріон за 30 год спроможний дати таке потомство, яке могло б покрити суцільним шаром усю поверхню земної кулі. Академік В. І. Вернадський наводить приклад, що "за сприятливих умов одна бактерія за 4—5 днів може утворити 1036 особин, об'єм яких... дорівнює океанові" [7, с. 86].

Насправді ж у природі немає таких ідеальних умов, за яких бактерії могли б безперешкодно розмножуватися. Брак поживних речовин, несприятливі температурні умови, згубний вплив продуктів обміну, поїдання бактерій іншими організмами та багато інших чинників — усе це негативно позначається на розмноженні бактерій. Велика швидкість розмноження прокаріотів — еволюційне пристосування до збереження виду.

Надзвичайно важливою умовою процесу поділу бактерій є реплікація ДНК. Поділ клітини починається лише через деякий час по тому, як закінчиться реплікація ДНК. Є дані про те, що сигналом для поділу клітини є початок реплікації молекули ДНК й що подвоєння ДНК і поділ клітин відбуваються зі швидкістю, властивою для кожного виду бактерій.

в) Вегетативне розмноження найпростіше побудованих організмів

Загальною властивістю всіх живих систем є самовідтворювання їх, завдяки чому можливий ріст організму, а також заміщення його відмерлих та пошкоджених тканин.

У багатоклітинних організмах клитини розмножуються поділом. Розрізняють прямий поділ клітини та ядра — амітоз (ami-tosis cellularis) і непрямий — мітоз (mitosis cellularis). Розмноження статевих клітин називають мейозом (meiosis).

Амітоз — найпростіший спосіб поділу, при якому спочатку ділиться ядро, а потім — цитоплазма. Проте поділ ядра не завжди супроводиться поділом цитоплазми, і тому утворюються дво- та багатоядерні клітини. Амітоз характерний для клітин епідермісу, моноцитів, нейроцитів автономної нервової системи тощо.

Найпоширеніший спосіб поділу клітин — мітоз, під час якого протягом кількох фаз відбувається повна перебудова ядра (Рис. 2).

Мітоз починається з профази, в процесі якої формується мітотичний апарат. При цьому збільшується ядро, з'являються, а потім скорочуються та ущільнюються хромосоми (chromosomae). У кінці фази руйнується каріотека, зникає ядерце і виникає веретеноподібний пучок трубчастих ниток — центральне веретено, що розміщується між двома полюсами, утвореними з центросоми.

У метафазі центральне веретено досягає повного розвитку. Максимально укорочені хромосоми поступово пересуваються до його екватора і розміщуються в одній площині. Метафаза завершується появою на кожній хромосомі поздовжньої щілини, яка розщеплює її на дві ідентичні половини (сестринські хромосоми).

Рис. 2. Схема мітозу: [11, с. 216]

а—в — профаза; г—д — метафаза; е — анафаза; е—ж — телофаза; 1 — ядро; 2 — ядерце; 3 — центріола; 4 — хромосоми; 5 — діастер; 6 — центральне веретено.

За метафазою йде анафаза, під час якої сестринські хромосоми роз'єднуються та розходяться до протилежних полюсів.

Завершує мітоз телофаза, яка починається утворенням двох ядер, їхніх каріотеки та ядерець, появою перетяжки в екваторіальній зоні клітини і завершується відокремленням дочірніх клітин.

Після поділу клітина переходить у стан відносного спокою, або в інтерфозу, під час якої нагромаджуються ДНК, білок, енергія, відбуваються подвоєння хромосом та інші процеси, характерні для даного виду клітин.

За допомогою мітозу розмножується більшість клітин тіла (соми) багатоклітинного організму, завдяки чому зберігається певна кількість хромосом у ядрі, постійна для кожного виду.

У тісному зв'язку з розмноженням клітин перебуває здатність їх до утворення (синтезу) білка. Про це свідчать досліди з уведенням у багатоклітинний організм мічених атомів; виявлено, що синтез білка найактивніший у щойно поділених клітинах.

У синтезі білка беруть участь багато дуже складних механізмів, єдиних або подібних для найрізноманітніших клітин.

Молекула білка утворюється дезоксирибонуклеїновою (ДНК) та рибонуклеїновою (РНК) кислотами, а також 20 амінокислотами різних видів. При цьому використовується енергія, накопичена у вигляді аденозинтрифосфорної кислоти (АТФ).

Процес починається з приєднання до рибосомальної РНК ядерної РНК, яка проникає в цитоплазму крізь ядерну пору. Ця молекула утворюється на молекулі ДНК, яка має форму нитки і містить інформацію про специфічну будову того або іншого білка. Молекули ДНК знаходяться в основному в хроматині ядра (іноді — в мітохондріях).

РНК, яка сформувалась на молекулі ДНК, "копіює" з неї інформацію та передає її в рибосому, де і утворюється молекула білка даного різновиду. Процес цей значно складніший, ніж викладена нами схема, і до кінця ще не вивчений. Доскональне з'ясування механізму біологічного синтезу білка має велике теоретичне та практичне значення, оскільки дає змогу впливати на нього при профілактиці та лікуванні захворювань, пов'язаних із порушенням утворення та обміну білка.

Використання вегетативного розмноження мікроорганізмів у людській діяльності

Чимало галузей харчової промисловості пов'язано з діяльністю розмноженням мікроорганізмів (випікання хліба, виноробство, пивоваріння, отримання спирту, кисломолочних продуктів тощо). Лікарські засоби — антибіотики — також отримують у результаті діяльності мікроорганізмів.

Для вдосконалення їхньої продуктивності використовують методи селекції. За допомогою рентгенівського випромінювання і хімічних речовин прискорюють мутагенний процес і добором створюють кращі раси (штами) мікроорганізмів. Цим способом у селекційних рас у тисячі разів вдалося підвищити вихід низки антибіотиків, зокрема пеніциліну, порівняно з вихідними штамами мікроорганізмів, взятими для селекції з природи.

Отримано дріжджові гриби, які синтезують кормовий білок із парафінів нафти, природного газу, відходів рослинництва (соломи зернових культур, стебел соняшнику, відходів лісового господарства). У кондитерській промисловості широко використовують лимонну кислоту, яку отримують в результаті життєдіяльності спеціально виведених мікроорганізмів.

У світі нині виробляють близько 400 тис. т цього продукту [3, с. 16]. Таку кількість його не змогли б забезпечити жодні цитрусові плантації.

Створюються штами мікроорганізмів, які здатні вилучати цінні метали із руд, промислових відходів для виробництва бактеріальних добрив, стимуляторів росту і мікробіологічних засобів захисту рослин від шкідників і хвороб.

Для виробництва цих та інших речовин за допомогою вегетативного розмноження мікроорганізмів створено спеціальний напрям народного господарства — мікробіологічну промисловість. У промислових масштабах нині виробляють багато амінокислот, які використовують як кормові добавки, вітамінів тощо.

Біотехнологією називають свідоме виробництво потрібних людині продуктів і матеріалів за допомогою біологічних об'єктів і процесів. Біотехнологія виникла на зорі цивілізації, коли первісна людина навчилася не просто збирати корисні для себе рослини, а й вирощувати їх на оброблюваних полях, не тільки полювати на диких звірів, а й розводити приручених тварин.

Ця первісна біотехнологія значно полегшила життя людини, бо вона почала отримувати значно більше їжі і сировини для виготовлення одягу, а затрачала на це менше праці. Поступово біотехнологія вдосконалювалася, людина почала створювати нові сорти культурних рослин і породи свійських тварин, учитись ефективніше їх використовувати.

На початку XX ст., коли, здавалося б, людина навчилася отримувати від природи все, що можна, виникла нова наука — генетика. Проте минуло майже 50 років, доки її результати почали приносити користь. Свідомим поєднанням випадкових спадкових змін (мутацій) людина навчилася створювати все досконаліші сорти і породи, а також різновиди (штами) корисних мікроорганізмів, на основі яких виникла мікробіологічна промисловість (див. вище).

У 50-х роках нашого століття виникла нова наука — молекулярна біологія, а ще через 20 років на її основі — генна інженерія [3, с. 21]. Всього 10 років знадобилось їй, щоб дати біотехнології нову зброю: принципову можливість свідомо створювати організми, які б продукували сполуки і здійснювали процеси, необхідні людині. Тобто можна стверджувати, що виникла нова біотехнологія, яка обіцяє людині небувалий прогрес.

Використовуючи процес регенерації для досягнення мети в генній інженерії використовують такі способи: злиття соматичних клітин або протопластів різних клітин одного виду чи навіть різних видів організмів (соматична гібридизація), перенесення ядер із клітини в клітину, хромосом або їхніх фрагментів (клітинна Інженерія) чи окремих генів (генна інженерія).

Суть генної інженерії полягає у штучному створенні (хімічний синтез, перекомбінації відомих структур) генів з конкретними потрібними людині властивостями і введення його у відповідну клітину (нині це найчастіше бактеріальні клітини, наприклад кишкова паличка) — створення "штучної" бактерії лабораторії для вироблення необхідного для людини продукту.

Широко вегетативне розмноження використовує генетика. Це – наука, що об’єднує навколо своєї проблематики багато біологічних дисциплін. Біохімічна генетика включає біохімію нуклеїнових кислот, білків і ферментів. Тут застосовуються методи, що використовуються біохіміками і молекулярними біологами (хроматографія, аналіз ферментів).

Цитогенетика займається вивченням хромосом тварин і рослин в нормі і при патології. Класична генетика розглядає також нестатеве розмноження, успадкування менделевських ознак і з допомогою статистичних методів досліджує більш складні типи успадкування. Клінічна генетика вирішує питання діагностики, прогнозування і лікування різних спадкових хвороб.

При вегетативному розмноженні генетика вивчає поведінку генів в популяціях і дію таких факторів, як дрейф генів, міграції, мутації і добір. Генетика поведінки – наука, предметом вивчення якої являються спадкові фактори, що визначають поведінку людей. Соціальна біологія пояснює поведінку людини в суспільстві на основі біологічних і еволюційних уявлень. Одне з головних завдань сучасної біології – збільшення ресурсів для населення Землі, що постійно зростає.

Аналізуючи процес регенерації генетика розробляє ефективні шляхи і методи одержання нових порід тварин і сортів рослин. Найважливішим інструментом селекції став закон гомологічних рядів, відкритий М. І. Вавіловим.

Селекціонери використовують такий природний процес, як регенерація, вегетативне розмноження, мутагенез, примушуючи його служити людині. Головна задача селекції майбутнього – одержати спрямовані мутації тобто навчитися стріляти по потрібному гену.

При цьому використовують радіоактивне випромінювання і хімічні мутагени. Генетика людини більшістю своїх досягнень зобов’язана тому, що опиралась на закони Менделя, і використовувала методи, що розроблялися в різних областях біології (регуляція активності генів, регуляція діяльності імунної системи і роботи мозку, причини спадкових хвороб і т. д.).

Пізнання молекулярних основ регенерації організмів призвело до використання біологічних процесів і речовин в промисловості. Народилася нова галузь виробництва – біотехнологія, що являє собою комплект біологічних знань і технічних засобів, які необхідні для одержання продуктів життєдіяльності клітини. Основні напрямки сучасної біотехнології – біотехнологічний синтез, культивація і використання рослин і клітинних тварин, генна інженерія, наука про білкові речовини клітин (ензімологія).

Методи генної інженерії, які основані на дослідженні вегетативного розмноження, дали змогу синтезувати деякі білки у промислових масштабах. Поки що це виявилось можливим і економічно доцільним лише для кількох білків людини, які використовуються у медичній практиці і є специфічними, тобто не можуть бути замінені на аналогічні білки тварин. Йдеться насамперед про інсулін, інтерферон і гормон росту — соматотропін. Список цей розширюється.

Інсулін необхідний для лікування діабету, соматотропний гормон — природний стимулятор росту, інтерферон — білкова речовина, яка сприяє активній боротьбі клітин організму з вірусами.

Список використаної літератури

1. Бабаева А. Г. Иммунологические механизмы регуляции восстановительных процессов, М., 1972. -314с.
2. Бердишев Г. Д., І. Ф. Криворучко,, Медична генетика" Київ 1993,, Вища школа". - 173 с.
3. Біологія. За редакцією Мотузного, 2-ге видання, виправлене. Київ,, Вища школа" 1995 р. -136 с.
4. Біологія. І. В. Барна, М. М. Барна Тернопіль 2000 р. - 205с.
5. Біологія: Навч. посіб. / А. О. Слюсарєв, О. В. Самсонов, В. М. Мухін та ін.; За ред. та пер. з рос. В. О. Мотузного. — 3тє вид., випр. і допов. — К.: Вища шк., 2002. — 622 с.
6. Векірчик К. М. Мікробіологія з основами вірусології: Підручник. – К.: Либідь, 2001. -176с.
7. Вернадський В. І. "Очерки геохимии" М., 1977. -311с.
8. Гудзь С. П. та ін. Основи мікробіології. – К., 1991. -171 с.
9. Загальна біологія. Підручник. – К., 2002-214с.
10. Мікробіологія з основами вірусології / За ред. Вікерчук. – К., 2003. 212с.
11. Ноздрачов А. Д., Чумасов Е. И. Умови вегетативного розмноження. - СПб.: Наука, 2002. - 280 с.
12. Регуляторні механізми регенерації, під ред. А. Н. Студитского і Л. Д. Ліознера, М., 1973. -180с.
13. Саркисов Д. С. Регенерация и ее клиническое значение, М., 1970. -207с
14. Саркисов Д. С. Очерки по структурным основам гомеостаза, М., 1977. -311с.
15. Сидорова В. Ф. Возраст и восстановительная способность органов у млекопитающих, М., 1976. -265 с
16. Уголев А. М. Энтерииовая (кишечная гормональная) система, Л., 1978. -148с.
17. Условия регенерации органов у млекопитающих, под ред. Л. Д. Лиознера, М., 1972. -167с.

27.11.2011