• Напечатать
• Спросить
• Отправить другу
• Поделиться
  • Facebook
  • Twitter
• Подписаться на новости

Біографія в поетичних збірниках

Верлен народився в родині капітана саперних військ. Дитинство поета було щасливим: обожнюючи свого єдиного і довгоочікуваного сина батьки (особливо мати) в усьому йому потурали і балували його. Верлен учився в ліцеї Бонапарта (нині Кондорсе), де почав писати вірші. Завершивши університет, він влаштувався на роботу в страхове суспільство, а потім у ратушу. У 1863 опублікував свій перший вірш.

У 1866 уже вісім його віршів з'явилися в збірці "Сучасний Парнас". У тому ж році Верлен видав власну збірнику "Сатурнічі поезії", значну частину яких склали поезії, написані під помітним впливом Шарля Бодлера, Теофиля Готьє і парнасцев. У 1868 з'явилася брошурка за назвою "Подруги": ці кілька віршів були присвячені темі лесбійської любові, і незначний тираж був негайно конфіскований поліцією (пізніше "Подруги" ввійшли в збірнику "Паралельно").

У 1869 вийшла друга книга Верлена "Галантні свята", головною темою яких стали мотиви мистецтва. У тому ж році поет познайомився з Матильдой Мот’є де Флервиль і після зарученя у червні 1869 почав працювати над збірникою "Добра пісня", цілком присвяченій нареченій. Книга, що вийшла у світло 12 червня 1870, за два місяці до вінчання, стала весільним подарунком Матильді. Четвертий збірник "Романси без слів" (1874) являв собою ліричний щоденник, у якому описувалися враження від подорожі по Бельгії й Англії.

Зустріч з Рембо

Вірші збірника створювалися з весни 1872 по весну 1873 і були самим безпосереднім образом зв'язані з драматичними відносинами Верлена і Рембо. Фатальна для обох поетів зустріч відбулася у вересні 1871, коли шістнадцятирічний Рембо приїхав за запрошенням Верлена в Париж. Дуже незабаром сімейне життя Верлена дало тріщину: навіть народження сина не могло врятувати цей шлюб.

7 липня Верлен пішов з будинку на настійну вимогу Рембо. Обоє поета відправилися в Англію, де вели розгульне й одночасно напівзлидарське існування. Двічі Рембо залишав свого друга, але повертався, відгукуючись на його запеклі заклики.

Розв'язка наступила 10 липня 1873 у Брюсселеві: коли Рембо знову заговорив про своє бажання повернутися в Париж, смертельно п'яний Верлен двічі вистрілив у нього, легко ранивши в руку. По вироку суду Верлен був засуджений на два роки в'язниці, де пережив духовну кризу і звернувся до католицької віри. Звільнившись, Верлен у лютому 1875 приїжджає в Штутгарт для зустрічі з Рембо. Побачення закінчилося сваркою, і колишні друзі розсталися назавжди.

1880-1890-і роки

У 1881 Верлен видав збірник "Мудрість", назвавши його "книгою перетвореного": основна частина віршів була написана в бельгійській в'язниці і під час перебування в Англії в 1875-1879. Широка публіка довідалася про існування таких поетів, як Верлен і Малларме, зі знаменитого роману Гюисмана "Навпаки" (1884), головний герой якого мав самі витончені літературні смаки.

Збірник "Колись і недавно" (1885) був виданий, коли Верлен почав ставати знаменитим: саме сюди ввійшло прославлене "Поетичне мистецтво", написане в квітні 1874 з нагоди двохсотліття "Поетичного мистецтва" Буало.

У 1888 з'явився збірник "Любов" — книга "католицьких" віршів Верлена. Більш третини віршів цього збірника об'єднані в цикл, присвячений пам'яті улюбленого учня Верлена — Люсьена Летинуа. Через рік вийшла книга з характерною назвою "Паралельно", у якій Верлен, по його власних словах, "як би прикидався прихильником диявола". Книгу "Щастя" (1891) звичайно називають заключною частиною трилогії (куди входять також "Мудрість" і "Любов").

Книга "Пісні до неї" (1891) присвячена танцівниці Ежени Кранц, що стала супутницею останніх років і днів Верлена. Книга "Таємні обідні" (1892) — ще одні збори католицьких віршів – була присвячена пам'яті Бодлера. Останній прижиттєвий збірник Верлена "Епіграми" вийшов у 1894.

Прозаїчні твори Верлена звичайно поділяють на "прозу уяви" і автобіографічну. До першого відносяться "Записки вдівця" (1886). Її різнорідні мініатюри, що були написані в основному в 1883-1884. Автобіографію Верлена складають такі твори як: "Мої лікарні" (1891), "Мої в'язниці" (1893) і почата незадовго "Сповідь", що поет не встиг завершити. У1896р. поета не стало.

Імпресіонізм і символізм

Верленові належить більше тисячі віршів. Він починав як соратник парнасцев Леконта де Лиля і Теофиля Готьє, але вже в "Романсах без слів" його стиль стає "імпресіоністичним": це світ неясних, трудноуловимых настроїв, відчуттів, асоціацій, у яких розмита лінія переважає над контуром, відтінок – над однотонним кольором, світлотінь – над світлом і тінню. Поезія Верлена насичена меланхолією і безвихідністю, багато в чому обумовленої обставинами його життя.

Підхопивши ідею Бодлера про розрив між дійсністю і мрією, він довів її до логічного кінця: мрії є єдиним притулком поета. Свято віруючи в абсолютну реальність мрій, Верлен фактично стирає грань між суб'єктивним і об'єктивним: його вірші впливають не своїм прямим предметним значенням, а навіяним і "підказаним" настроєм. Саме тому символісти вважали Верлена одним зі своїх попередників.

13.09.2011