• Напечатать
• Спросить
• Отправить другу
• Поделиться
  • Facebook
  • Twitter
• Подписаться на новости

Розглянемо основні види кредитів, що надаються вітчизняними банками.

Положенням Національного банку України "Про кредитування" передбачено класифікацію кредитів, що надаються комерційними банками, за такими ознаками:

• за строками користування;
• за забезпеченням;
• за ступенем ризику;
• за методами надання;
• за строками погашення.

За строками користування кредити поділяються на:

• строкові, тобто кредити, надані на визначений у договорі строк. В свою чергу вони поділяються на короткострокові (до 1 року включно), середньострокові (до 3 років) та довгострокові (понад 3 роки). Строк кредиту, а також відсотки за його користування (якщо інше не передбачено умовами кредитного договору) розраховуються з моменту отримання (зарахування на рахунок позичальника або сплати платіжних документів з позичкового рахунку позичальника) до повного погашення кредиту та відсотків за його користування. Короткострокові кредити можуть надаватися банками у разі тимчасових фінансових труднощів, що виникають у зв’язку із витратами виробництва та обігу, не забезпечених надходженнями коштів у відповідному періоді. Середньострокові кредити можуть надаватись на оплату обладнання, поточні витрати, на фінансування капітальних вкладень. Довгострокові кредити можуть надаватись для формування основних фондів. Об’єктами кредитування можуть бути капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію та розширення вже діючих основних фондів, на нове будівництво, на приватизацію та інше.
• кредити до запитання – кредити, що видаються на невизначений строк і які на вимогу кредитодавця повинні бути повернені у визначений ним час. Якщо кредитодавець не вимагає повернення, то кредит погашається позичальником у строк, визначений ним самостійно.
• прострочені – це кредити, щодо яких строк погашення, встановлений кредитним договором, минув.
• відстрочені – кредити, стосовно яких на основі клопотання позичальника строки погашення були перенесені на більш пізній строк.

Конкретні строки користування позичками визначаються в кредитному договорі, виходячи з строків проведення заходу, що кредитується, його окупності та інших умов.

У разі неможливості погашення позичальником заборгованості по позичці і процентів по ній у строки, встановлені кредитним договором, якщо вжиті заходи по своєчасному погашенню кредиту виявилися безрезультатними, банк може надати позичальнику в окремих випадках відстрочку погашення боргу за письмовим клопотанням позичальника. Одночасно з клопотанням позичальник подає до банку конкретні заходи щодо погашення кредиту із зазначенням сум і строків здійснення. Якщо відповідною установою банку прийняте рішення про відстрочку погашення кредиту, то укладається додаткова кредитна угода, переоформлюються строки дії гарантії, поручительства, переглядається реальність реалізації застави і т. і.

Процентна ставка по відстрочених кредитах збільшується відповідно до кредитного договору. Якщо клієнт звертається в банк з клопотанням про надання повторної пролонгації погашення кредиту, то установі банку слід здійснити поглиблений аналіз його господарсько-фінансової діяльності, за результатами якого визначити доцільність цього заходу (як правило, звертання позичальника за додатковою пролонгацією погашення кредиту свідчить про суттєві прорахунки у його фінансовій діяльності і може задовольнятися лише у виняткових випадках). При відмові банку в наданні відстрочки погашення кредиту банк реалізує своє право на стягнення кредиту і процентів по ньому з спрямуванням стягнення на забезпечення, прийняте при його видачі, в установленому законодавством порядку.

При цьому на незабезпечену поверненням позичкову заборгованість установлюється підвищений процент. У разі відмови у сплаті боргів по позичках банк стягує борги в претензійно-позивному порядку. Якщо розроблені при наданні відстрочки погашення кредиту заходи не забезпечили погашення боргу, то його відносять на рахунок прострочених. У разі виникнення простроченої заборгованості установа банку в цей же день здійснює погашення боргу за рахунок коштів гаранта або поручителя.

Якщо кредитною угодою не передбачалось надання гарантії чи поручительства, банк наступного дня пред’являє позичальнику претензію про погашення прострочених боргів і реалізацію застави. Одночасно банк повідомляє клієнта про щоденне стягнення пені за несвоєчасне повернення кредиту та відсотків в розмірі, передбаченому договором і діючим порядком, пропонує негайно (протягом п’яти днів) подати заходи щодо погашення прострочених боргів не пізніше ніж через 30 календарних днів і попереджає, що в разі непогашення боргу в цей строк матеріали буде передано в арбітражний суд.

Своєрідність сучасної ситуації в Україні полягає в тому, що багато які банки (навіть середні і великі) взагалі не надавали середньострокових (не кажучи вже про довгострокові) кредитів за весь період свого існування. Основні ресурси і найкваліфікованіші кадри були сконцентровані на розрахунково-касовому обслуговуванні клієнтів, операціях з купівлі-продажу валюти, на фондовій біржі– з облігаціями державної внутрішньої позики і короткостроковому кредитуванні. Досвід персоналу та інфраструктура, підпорядковані цим завданням, не зовсім відповідають роботі зі строковими депозитами і особливо по середньостроковому і довгостроковому інвестиційному кредитуванню.

Для більшості банків необхідним буде час і значні організаційні зусилля щодо розвитку інфраструктури, навчання персоналу, збору та обробки інформації, а також відпрацювання процедур підготовки, відбору інвестиційних проектів та їх контролю. На перших порах через брак необхідного досвіду й інфраструктури, а також загальної і структурної невизначеності в реальному підприємницькому секторі якість середньострокових кредитних портфелів у багатьох банках переважно буде досить низькою.

За українським законодавством кредит, наданий на строк більше трьох років, вважається довгостроковим і потребує наявності у банка залучених коштів в аналогічних обсягах і на аналогічний строк. Тенденція розвитку пасивів банку свідчить про те, що все більш менша кількість юридичних осіб розміщують в банках депозити навіть й на менш тривалий строк. Щодо власних коштів, то банки мають можливість вкласти їх в більш прибуткові й менш ризикові активи. У зв’язку з цим особливо важко отримати кредит для закупівлі обладнання зі строком окупності більше дев’яти місяців, під фінансування капітальних вкладень і формування основних фондів підприємства.

Розглянемо види кредитів, що надають комерційні банки України в залежності від забезпечення.

За забезпеченням розрізняють такі види кредитів:

• забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами);
• гарантовані (банками, фінансами чи майном третьої особи);
• з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової організації);
• незабезпечені (бланкові). Бланкові кредити надаються тільки під зобов’язання позичальника погасити позику із застосуванням підвищеної відсоткової ставки надійним позичальникам, які мають стабільні джерела погашення кредиту і перевірений авторитет у банківських колах.

Основними формами застави є застава майна, майнових прав, застава цінних паперів. Вся юридична сторона застави регулюється Законом України "Про заставу".

Банки при роботі із заставою намагаються перестрахуватися, тому у заставу приймається майно:

• вартість якого можна оцінити;
• яке може довго зберігатися і його зберігання відносно недороге;
• ціни на яке стабільні;
• реалізувати яке можна у якомога менший строк.

Застава визнається як спосіб забезпечення повернення кредиту, коли банк-кредитор в разі невиконання позичальником зобов’язань по поверненню кредиту і сплаті процентів по ньому має право задовольнити свої вимоги з вартості заставного майна переважно перед іншими кредиторами, згідно з чинним законодавством.

Угода про заставу повинна укладатися між банком-заставодержателем і заставодавцем у письмовій формі та передбачати: сутність забезпечення заставою вимоги, її розмір, строки виконання зобов’язання по поверненню кредиту і процентів по ньому, склад (опис) та вартість заставленого майна, вид застави (повинно бути передбачено, що заставлене майно залишається у заставодавця або передається у володіння заставодержателя, місце знаходження предмета застави, зобов’язання по страхуванню заставленого майна, а також інші умови).

В якості забезпечення кредиту банком може бути прийняте наступне:

1. Нерухоме майно, власником якого є заставодавець (не обов’язково позичальник), що вільне від інших зобов’язань і від заборони відчуження.

Договір про іпотеку (заставу підприємства, споруди, будівель, інших об’єктів, безпосередньо зв’язаних з землею, разом з відповідною земельною ділянкою або правом користування нею) повинен бути нотаріально посвідчений. У договорі необхідно передбачити, що нотаріальна контора одночасно з посвідченням договору накладає заборону на відчуження предмета іпотеки.

2. Транспортні засоби, як правило, нові чи майже нові (2-3 роки), при цьому транспортний засіб, а також документи на нього передаються до банку на відповідальне зберігання на строк дії договору застави.

У випадках, коли предметом застави є нерухоме майно, транспортні засоби, космічні об’єкти, товари в обороті або переробці, договір застави повинен бути нотаріально засвідчений на підставі відповідних правоустановчих документів.

Заставодавцем може бути не позичальник, а третя особа (майновий поручитель), якій предмет застави належить на правах власності або повного господарського відання.

При визначенні вартості майна, що передається у заставу, слід виходити з його балансової вартості (з урахуванням дооцінки й уцінення) та можливої ціни реалізації.

Вартість заставленого майна повинна бути достатньою для погашення позички, процентів за користування нею, неустойки, передбачених кредитним договором, витрат по зберіганню заставленого майна, а також передбачати податок на добавлену вартість, сплата якого проводиться з обороту по реалізації предмета застави, та інші витрати.

3. Цінні папери чи корпоративні права (акції, облігації, частки у статутному фонді третіх підприємств, сертифікати).

Найнадійнішими цінними паперами є акції самого банка-кредитора чи облігації державної внутрішньої позики.

Ліквідність інших цінних паперів і корпоративних прав далеко не завжди однозначна і потребує ретельного вивчення у кожному конкретному випадку. Якщо банк і погодиться надати кредит під таке забезпечення, то з великими фінансовими втратами для клієнта. Більш надійними є акції банків, що не є потенційними банкрутами, при наявності відповідної довідки про їх 100%-ву оплату.

Згідно вищеназваним рекомендаціям цінні папери можуть бути прийняті в заставу за умови передачі заставодавцем банку цінних паперів на зберігання, а також обов’язкової реєстрації цієї справи в організації, що надала цінні папери.

4. Товарно-матеріальні цінності: високоліквідні товари на складі, бажано на складі банка, встановлене обладнання, що залишається у користуванні заставодавця.

При заставі товарів в обороті й переробці допускається зміна складу і натуральної форми предмета застави (товарних залишків, сировини, матеріалів, напівфабрикатів, готової продукції і т. п.) за умови, що їх загальна вартість не стане меншою від зазаначеної в договорі застави. З 1996 року заставою може виступати державна власність. Дозвіл на її заставу надають регіональні управління Фонду державного майна.

Таким чином, об’єктом застави може бути будь-яке майно (основні засоби, виробничі запаси, готова продукція, товари, цінні папери – акції, облігації, сертифікати, інше майно), яке належить заставодавцю на правах власності і може бути відчужено ним згідно з законодавством і на яке може бути звернено стягнення.

При кредитуванні сільськогосподарських товаровиробників заставою з іншим майном одночасно може бути передбачена застава майбутнього врожаю сільськогосподарських культур. При прийнятті в заставу майбутнього врожаю слід мати на увазі, що посіви повинні бути обов’язково застраховані на випадок їх загибелі та інших несприятливих обставин. У договорі про заставу повинно бути передбачено, що в разі загибелі сільськогосподарської продукції (посівів) банку-заставодержателю надається в першу чергу право задоволення вимог по погашенню кредиту з страхового відшкодування в межах суми застави.

Інвестиційні кредити надаються в основному під заставу об’єктів незавершеного будівництва, обладнання, які належать позичальнику на правах власності. При прийнятті в заставу незавершеного будівництва позичальником повинна бути проведена його інвентарізація, а в окремих випадках – за участю банку-кредитора.

Крім застави в якості забезпечення кредиту банком може бути прийнята порука чи гарантія юридичної особи, при цьому ця гарантія надається чи у вигляді відповідної застави чи поручителем (гарантом) повинна бути особа з відомою банку платоспроможністю.

Договір поручительства складається обов’язково в письмовій формі і включає в себе відповідальність поручителя за виконання в повній сумі зобов’язань по поверненню позички, що надається банком-кредитором, та належних процентів за її використання в разі невиконання позичальником зобов’язань по поверненню боргу банку згідно з кредитним договором, а також зобов’язання солідарної відповідальності з позичальником перед банком-кредитором за виконання зобов’язань по поверненню позички.

Відносини по забезпеченню кредитного договору гарантією можуть бути оформлені у вигляді гарантійного листа, наданого організацією-гарантом. У цьому випадку банк-кредитор зобов’язаний письмово повідомити гаранта про прийняття гарантійного листа як забезпечення по кредитному договору.

Якщо по закінченні місячного строку з дня отримання поручителем (гарантом) претензії банк-кредитор не одержить від поручителя (гаранта) кошти в погашення заборгованості по кредиту і процентах у повній сумі, питання про стягнення з поручителя (гаранта) коштів необхідно вирішувати через суд або арбітражний суд в установленому законом порядку.

Найбільш припустимим варіантом гарантованого кредиту є гарантія уряду України чи гарантія акціонера банка (в межах вартості належних йому акцій). Потім іде гарантія банка з числа перших 10-20 за ступенем надійності, що працюють на протязі чотирьох-п’яти років без особливих проблем.

Врешті-решт може бути прийнята гарантія прибутково працюючого на протязі кількох років підприємства, що має реальні активи і обороти, арбітражні дії по відношенню до якого могли би бути успішними.

У світовій практиці як забезпечення кредиту застосовується страхування кредитних ризиків.

Страхування відповідальності позичальника за непогашення кредиту повинно проводитися у повній сумі виданого кредиту і процентів за користування ним. Одночасно з підписанням кредитного договору або в період дії договору страхування страхувальником (позичальником) може бути переуступлено банку право вимоги від страховика сплати страхового відшкодування шляхом укладення відповідного договору.

В Україні така форма забезпечення використовувалася в 1994–1995 роках, однак в теперішній час вона використовується рідко, оскільки більшість вітчизняних страхових компаній не є достатньо міцними, щоб компенсувати збитки банка при настанні страхового випадку, а послуги іноземних страхових компаній для вітчизняних позичальників доки недоступні.

Наступна ознака класифікації кредитів, що надаються комерційними банками, – за методами надання.

Відповідно до цієї ознаки розрізняють:

• кредити, надані у разовому порядку;
• кредити, надані відповідно до відкритої кредитної лінії;
• гарантійні кредити (із заздалегідь обумовленою датою надання, за потребою).

Різноманітність існуючих форм і видів кредитування – не тільки результат еволюції фінансової системи, але й намагання знизити тяжкість кредитного пресу і таким чином не створювати клієнтам додаткових труднощів, що можуть викликати ускладнення з поверненням кредитних коштів.

Найпростішою формою кредитування є єдиноразова проплата контракту позичальника за рахунок кредитних коштів банком чи перерахування всієї суми кредиту на розрахунковий рахунок позичальника. В цьому випадку позикова заборгованість позичальника виникає з моменту перерахування коштів банком. З цього ж моменту виникає заборгованість за процентами. Проценти нараховуються банком з моменту виникнення позикової заборгованості і до моменту надходження коштів від позичальника у погашення кредиту.

Кредитна лінія - це письмова угода між банком і потенційним позичальником, у якій вказано термін та умови надання кредиту на перспективу. Цей документ підтверджує, що банк дає згоду надавати кредити у заздалегідь визначених сумах протягом певного часу і на умовах передбачених угодою. Поки діє кредитна лінія, клієнт може у будь-який момент отримати позику без додаткового оформлення та спеціальних переговорів із банком. Водночас він може і не скористатися своїм правом на отримання кредиту або взяти лише частину суми.

У свою чергу, комерційний банк може відмовитися надавати кредит у рамках затвердженого ліміту, якщо зауважить значне погіршення фінансового стану клієнта або порушення ним умов договору. Як правило кредитні лінії відкриваються на певний час, найчастіше на рік. Більшість з них являють собою тривалі зв’язки з банком, які автоматично продовжуються на новий термін. За такої ситуації ставки відсотків, ліміти кредиту та інші умови змінюються залежно від фінансового стану, умов і потреб позичальника. На практиці це виливається в перманентну прологнацію кредиту, що дає можливість використовувати кредитну лінію як довгострокове джерело коштів.

Кредитна лінія - це гнучкий механізм короткострокового кредитування, завдяки якому задовольняється тимчасова потреба позичальника в обігових коштах. Здебільшого ці гроші йдуть на покриття поточних, часто сезонних витрат. Вигідність кредитної лінії в тому, що клієнт має до значних кредитних ресурсів, але виплачує відсоток лише за ту суму, яку фактично позичив на даний момент. Отже, головне призначення кредитної лінії для клієнта - забезпечити власну ліквідність, чи як кажуть, мати "ліквідну подушку".

Укладаючи угоду на кредитну лінію, слід враховувати, що вона передбачає низку умов, які обмежують діяльність позичальника. Ці обмеження можуть бути позитивними (коли, приміром, визначається сума робочого капіталу, яку слід утримувати, або встановлюється величина певних фінансових показників) і, навпаки, негативними (коли, скажімо, кредитор лімітує суму використання капіталу, вимагає, щоб позичальник задля підтримки лінії тримав на безстроковому, безпроцентному депозитному рахунку в банку відповідні кошти).

Щоб засвідчити, що лінія використовується за призначенням, комерційні банки європейських країн іноді вдаються до так званого "періоду очищення" - 30-60 денного терміну, протягом якого не видається жодного кредиту. У нас нині такі вимоги не практикуються, оскільки більшість позичальників (малих фірм) просто не мають змогу "очистити" лінію. Крім того, тиск банківської конкуренції і бажання зберегти зв’язки з клієнтами утримують від легковажних спроб вдаватися до таких обмежень.

Першим критерієм при оцінці вартості кредитної лінії є зобов’язання сплатити комісійні платежі. Фактично це ціна за банківське зобов’язання тримати лінію діючою. Відкриваючи кредитні лінії, у банк необхідно внести комісійні платежі. Розмір їх залежить від вартості всієї лінії або її невикористаної частини, а крім того, від репутації позичальника. Різних послуг, які надаються банком, тощо.

Другим критерієм вартості кредитної лінії є ставка відсотків, що сплачується на позичений капітал. Усі кредитні лінії мають змінні ставки відсотків, які базуються на ставках грошового ринку, плюс премія за ризик.

Розрізняють поновлювальну і не поновлювальну кредитну лінію. У разі поновлювальної кредитної лінії кредит надається і погашається у межах встановленого ліміту заборгованості автоматично. Відкриття не поновлювальної кредитної лінії означає, що після надання позики і її погашення відносини між банком і клієнтом припиняються. Також можна виділити цільову (рамкову) кредитну лінію, що відкривається банком клієнту для оплати постачань визначених товарів в рамках одного контракту, що реалізується на протязі року чи іншого періоду.

При здійсненні великих проектів, що включають кілька учасників і достатньо розтягнуті у часі, використовуються гарантійні кредити. Сутність даної форми кредитування – клієнт і банк заздалегідь обумовлюють дату надання кредиту. Банк гарантує оплату зобов’язань позичальника не пізніше обумовленого строку. Крім того, клієнт і банк можуть домовитися про надання банком кредиту на першу вимогу позичальника. В такому випадку клієнт до моменту отримання кредиту сплачує банку комісію за зобов’язання, сума якої повинна перекривати можливі втрати банка при необхідності термінового залучення кредитних ресурсів.

В практиці західних банків використовується класифікація кредитів в залежності від їх якісної характеристики. НБУ за цією ознакою поділяє кредити на:

• стандартні;
• нестандартні;
• сумнівні;
• небезпечні;
• безнадійні.

Стандартні кредити – це кредити незалежно від виду забезпечення, строк погашення яких не настав; кредити, за якими своєчасно і повному обсязі погашається основний борг, включаючи кредити, пролонговані у встановленому порядку, але не більше двох разів, із загальним строком пролонгації не більше 6 місяців.

Кредити нестандартні – кредити, пролонговані більш як два рази або із загальним строком пролонгації понад 6 місяців; прострочені до 60 днів забезпечені кредити, а також прострочені до 30 днів недостатньо забезпечені кредити.

Сумнівні кредити – це прострочені до 30 днів незабезпечені кредити; прострочені від 30 до 60 днів недостатньо забезпечені кредити, а також прострочені від 60 до 180 днів забезпечені кредити.

Кредити небезпечні – прострочені від 30 до 60 днів незабезпечені кредити; прострочені від 60 до 180 днів недостатньо забезпечені кредити; а також прострочені понад 180 днів забезпечені кредити.

Безнадійні кредити – прострочені від 60 до 180 днів незабезпечені кредити і недостатньо забезпечені кредити, прострочені понад 180 днів.

Безнадійна кредитна заборгованість списується за рахунок коштів резерву страхування активних операцій. У разі недостатності коштів резерву страхування активних операцій безнадійна кредитна заборгованість погашається за рахунок коштів резервного фонду, фондів економічного стимулювання, інших фондів банку, нерозподіленого прибутку минулого року.

Хоча в цілому комерційні банки України почали проводити більш зважену і обережну кредитну політику. Вони не нарощували активність шляхом використання будь-якої можливості отримати прибуток від залучених коштів.

Так, якщо станом на 1.01. 96 р. по всіх комерційних банках України кредити, безнадійні до повернення, складали 309 млн. грн., то станом на 1 січня 1998 року – 25 млн. грн., тобто відхилення (зменшення безнадійних кредитів) становить – 284 млн. грн.

В залежності від кількості кредиторів можна виділити кредити:

• надані одним банком;
• консорціумні кредити;
• паралельні кредити.

Консорціумні кредити – це кредити, що надаються консорціумом банків. Комерційні банки можуть об’єднуватися у консорціуми з метою акумуляції кредитних ресурсів, як в національній так і в іноземній валюті, для здійснення кредитування програм із значними обсягами, зменшення кредитних ризиків, дотримання нормативного показника максимальног розміру ризику на одного позичальника.

Банківські консорціуми – це тимчасові об’єднання банків, які створюються для координації дій при кредитуванні однієї, але великої угоди. Координує дії учасників консорціуму головний банк (лідер), який представляє інтереси консорціуму, але діє в межах повноважень, які отримує від інших учасників консорціуму. За організацію консорціуму головний банк отримує спеціальну винагороду, крім відсотків та комісійних, що покривають його безпосередні витрати.

Члени консорціуму несуть солідарну відповідальність позичальниками. Кожен член консорціуму автономно оцінює ефективність проекту і визначає умови участі в ньому або може пропонувати свій варіант проведення тієї чи іншої операції, для якої створюється консорціум. На підставі цих пропозицій визначаються загальні скоординовані дії.

У консорціумній угоді можуть брати участь не тільки кілька банків, але й кілька позичальників, які мають причетність до заходу, що кредитується.

Кредит може надаватися банківським консорціумом таким чином:

• за допомогою акумулювання кредитних ресурсів у визначеному банку;
• шляхом гарантування загальної суми кредиту головним банком або групою банків, а кредитування здійснювати у міру виникнення потреби у кредиті;
• шляхом зміни гарантованих банками-учасниками квот кредитних ресурсів за рахунок залучення інших банків для участі у консорціумній угоді.

Різновидом консорціумного кредиту є паралельний кредит. При паралельному кредитуванні в угоді беруть участь два або більше банків, які самостійно ведуть переговори з позичальником. Банки-кредитори узгоджують між собою умови кредитування, щоб у підсумку укласти кредитний договір із загальними для всіх учасників умовами.

При паралельному кредитуванні кожен банк може самостійно надавати позичальнику визначену частку кредиту, дотримуючись загальних, узгоджених з іншими банками-кредиторами, умов кредитування.

За строками погашення можна виділити кредити, що погашаються:

• водночас;
• у розстрочку;
• достроково (за вимогою кредитора, або за заявою позичальника);
• з регресією платежів (тобто сплата основного боргу і процентів по кредиту здійснюється щоквартально, щомісячно, але в перші періоди суми внесків будуть вище, а в наступних будуть прогресивно скорочуватися);
• після закінчення обумовленого періоду (місяця, кварталу).

Порядок, форма погашення кредиту передбачаються у кредитному договорі. Діючими правилами банку "Україна" передбачено, що погашення кредиту може здійснюватися одноразово і в розстрочку (частково). Одноразове погашення позички передбачає її повернення в повній сумі у встановлений у кредитному договорі строк.

При погашенні позички в розстрочку передбачається періодичне погашення суми боргу, пов’язане з надходженням виручки від реалізації продукції (проведення робіт, надання послуг) та інших прибутків. У цьому разі в кредитному договорі може бути передбачено умовний строк погашення кредиту, конкретні строки його погашення встановлюються виходячи з позичкової заборгованості, що фактично склалася, наприклад, на початок кожного кварталу, року з урахуванням специфіки роботи позичальника та ходу реалізації продукції.

За характером і способом сплати процентів виділяють кредити:

• з фіксованою процентною ставкою;
• з плаваючою процентною ставкою;
• зі сплатою процента одночасно з отриманням кредиту (дисконтний кредит).

Позики з фіксованою процентною ставкою характерні для стабільної економіки, однак можуть видаватися на короткий термін і в умовах інфляції.

Очевидно, що в сучасних нестабільних економічних умовах більшість кредитних угод будуть передбачати в своїх умовах плаваючу процентну ставку.

Якщо надання кредиту відбувається за рахунок коштів, запозичених у Національного банку, то процентна ставка за користування кредитом встановлюється як облікова ставка НБУ плюс маржа (5 – 20%), і зміна процентів за користування кредитом буде залежати від того, наскільки змінюється облікова ставка НБУ.

В залежності від цільового спрямування кредит може бути виробничим чи споживчим.

Переважна частина кредитів використовується у сфері виробництва та реалізації сукупного суспільного продукту і є важливим джерелом формування обігових коштів і основних фондів. Водночас населення теж одержує значну кредитну допомогу на свої споживчі цілі, насамперед це кредити на затрати, пов’язані з покращенням житлових умов і створенням підсобного домашнього господарства, а також на придбання товарів в кредит і невідкладні потреби.

Споживчий кредит надається тільки у національній грошовій одиниці фізичним особам-резидентам України, строк користування споживчим кредитом не повинен перевищувати 10 років.

Нерівномірність розвитку кредитних відносин комерційних банків з приватним сектором свідчить, з одного боку, про потенційну спрямованість банків на співробітництво з недержавними суб’єктами-підприємствами та домашніми господарствами, а з другого – про значні труднощі, які існують на шляху розвитку цього співробітництва. Глибока платіжна криза, що охопила в 1995 році всі сфери економіки, погіршення фінансового стану та кредитоспроможності приватних підприємств, посилення тиску на банки з боку державних структур внаслідок того, що держава є акціонером провідних комерційних банків ("Україна", Промінвестбанк, Укрсоцбанк тощо) істотно ускладнили розвиток кредитних відносин комерційних банків з приватним сектором економіки в 1995-1996 роках.

16.06.2011