• Напечатать
• Спросить
• Отправить другу
• Поделиться
  • Facebook
  • Twitter
• Подписаться на новости

У "безмонетний період" XІІ - XІV століть засобами розмінного платежу та обміну часто є різноманітні товаро-гроші. Гривні - зливки срібла - обслуговують найбільші сфери грошових операцій, стають основним засобом виплати данини - "татарського виходу". Не випадково вже в другій половині XІІІ століття ще кочова монголо-татарська держава стала спроможною карбувати власні монети-срібні дирхеми. Це, на думку дослідників, стало можливим завдяки величезній кількості срібла-данини, яке потрапляло з різних регіонів Східної Європи у зливках.

В "безмонетний період" відбуваються зміни гривень-зликів: вони зменшуються у вазі, приймають дещо інші форми.

На межі ХІІІ - ХІV століть у Східній Європі для зликів срібла починає застосовуватися термін "рубль". Існує кілька версій про походження цього терміну. Але абсолютна більшість дослідників пов’язує його з дієсловом "рубить", зі зменшенням, поділом гривні-зливка. Тривалий час існувало паралельне вживання обох термінів.

Протягом ХІV - ХV століть українські землі входили до кількох державних утворень зі своїми сформованими і такими, що формуються, монетно-грошовими системами.

В результаті походу короля Казиміра ІІІ у 1349 році Галицька Русь увійшла до складу Польщі, але як окреме автономне утворення з правом карбування власної монети. Галицькі срібні монети, карбовані з початку 50-х років XІV століття і до 1414-1415 років, дослідники пов’язують зі згадуваними в тогочасних писемних джерелах "загальновживаними грошами" ("grossі usualі"), "грошами руської лічби ("grossі numerі Ruthelіalіs"), "монетами, що курсують у Руській землі "("moneta іn terra Russіe").

Оскільки за метрологічними показниками галицькі срібні монети відповідають напівгрошеві, а не грошеві, в історіографії вони називаються квартниками, або напівгрошами. Остаточно не з’ясовано, від якої метричної одиниці карбувалися галицькі напівгроші, але більшість дослідників пов’язує їх карбування з краківською гривною (лат. маркою). Не виключено також, що галицькі монети карбувалися згідно зі своєю лічильною галицько-руською гривнею, яка через економічні та політичні фактори не знайшла свого продовження в наступних грошово-монетних системах. Галицькі документи другої половини XІV століття називають "гривні руської лічби" ("marca Ruthenіalіs pagament")," гривні львівської лічби" (" marca lemburgensіs pagament"), "польські гривні" (marca polonіcalіs").

Краківська гривня ділилася на 4 лічильні вярдунка (1 вярдунок дорівнював 12грошам) і 24 лічильних шкойца (шкойц дорівнював 2 грошам). Але протягом значного часу Польща карбувала лише 2 основні номінали - квартники-напівгроші (" quarteness" дорівнював 1/4 шкойця, дорівнював 1/2 гроша) та денарії (1/8 гроша). З денарієвим номіналом пов'язуються і мідні, кредитні галицькі монети XІV століття, хоча їх назва не зафіксована у джерелах (або не виділена).

За винятком дуже обмеженої емісії за Казиміра ІІІ (1333-1370 роки), до 1526 року у Польщі не карбувалися монети номіналом у гріш - основної монетно-грошової одиниці європейських країн XІІІ - XV століть. Натомість у Польщі, як і на інших землях Центральної та Східної Європи широкого розповсюдження набув чесько-празький гріш, карбований згідно з празькою гривнею. У Польщі на лічильну гривню йшло 48 грошів, у Чехії - 60.

Високоякісні празькі гроші користувалися значним попитом і в Україні. Вже в першій половині XІV століття вони розповсюджуються у Західній Україні, а з кінця XІV - початку XV століття празькі гроші - найбільш вживані монети на абсолютній більшості українських земель. У писемних джерелах празькі гроші відомі як широкі гроші (" gross latі").

Утвердження терміну" гріш" на українських землях часто пов'язується з Польщею та її засобами. Але сама назва" гріш" мала загальноєвропейське походження, а в Україні первинно пов'язувалася, напевно, з празькими (чеськими), а не польськими грошами. Назва "гріш" (латинське "grossus" - великий) використовувалася в загальноєвропейському масштабі, дала назву цілому періоду - "періоду гроша" в європейському монетному карбуванні. Нові, більші срібні монети-гроші прийшли на зміну знеціненим дрібним денаріям XІ - XІІІ століть, поступово перейняли на себе основне навантаження, як лічильні одиниці. З появою талярів на початку XVІ століття гріш та його фракції перетворилися на розмінні монети, стали синонімами дрібних номіналів з появою грошів.

Але на початку свого існування, в XІV - XV століттях усі "нові-великі" монети пов’язувалися з грошами. Щоб розрізняти різні позначення до основного номіналу: "широкі гроші" (празькі-реальні гроші), "загальновживані гроші", "гроші руської лічби" (галицькі, руські напівгроші), "малі гроші" ("grossі panvі") польські напівгроші (?).

Першими реальними "грошовими монетами", з якими познайомилося населення західноукраїнських земель у першій половині XІV століття, були празькі гроші Вацлава ІІ (1300-1305роки) та Яна Люксембурзького (1310-1346роки). Карбовані згідно з празькою гривнею ці повноцінні монети швидко пристосовувалися і до місцевої лічби. Ще задовго до реального находження польських монет чи карбування галицьких, у 1320 році володимирський князь Андрій знижує норму сплати для краківських купців з 3 до 1 гроша. Напевно, вже в цей час на Правобережній Україні гріш починає використовуватися як лічильна одиниця та реальна монета-празький грош.

Входження значної частини українських земель до складу Великого князівства Литовського і Руського мало своїм наслідком визволення від ординського іга, сприяло пожвавленню економічного та політичного життя. В наймогутніших князівствах Південної Русі-України-Київському та Новгород-Сіверському - карбуються власні монети за Володимира Ольгердовича (1362-1394 роки) та Дмитра-Корибута Ольгердовича (1380-1392 роки). Писемні джерела не зберегли назви цих монет, але, напевно, вони карбувалися відповідно до місцевих гривневих систем. Враховуючи їх дуже малі розміри та вагу по аналогії з тогочасними європейськими стандартами, такі монети, мабуть, відповідали денарію-монеті грошового порядку. Разом з тим, значна кількість ординських монет, знайдених у одних скарбових комплексах разом з місцевими, метрологічні підрахунки, характер карбування вказують на зв’язок київських та сіверських монет з золотоординським дирхемом.

Заходи литовської великокнязівської адміністрації в подальшій централізації Литовсько-Руської держави, здійснювані за великого князя Вітовта (1392-1430 роки) та наступних володарів, сприяють утвердженню загальнодержавної литовсько-руської грошової системи на українських землях. Розповсюдження набувають лічильні литовський рубль та копа, а розмінними номіналами виступають гріш і денарій (в джерелах згадуваний як пенязь - від німецької назви денарієвої монети "pfennіg").

Вже з кінця XІV століття литовський рубль згадується на українських землях у джерелах. Так, у 1399 році кияни відкупилися від татарської облоги 3000 "рублевú литовських", або у іншому літописі:" Кияни, видячи, же зле, трьома тисячами рублей сребних грошей окупилися татаром". З другого десятиліття XV століття литовський рубль відповідав 100 грошам та 1000 пенязям (денаріям). З другої половини XV століття литовські рублі регулярно згадуються в джерелах у грошовій лічбі в Україні.

Широкого вжитку на українських землях набула грошово-лічильна одиниця копа (лат." sexagena"), що дорівнювала 60 грошам (для Чехії була еквівалентом гривні). Відома, як обрахункова одиниця до празьких грошів у Європі, зокрема у Польщі, копа стала основним елементом грошової лічби Великого князівства Литовського і Руського в XV - XVІ століттях. В українських джерелах XV століття рахунки грошів на копи переважають усі інші.

Термін "копа" як пам’ятка грошової лічби в Україні дожив і до XІX століття. Наприклад, у документі Полтавського губернського правління від 4 серпня 1825 року згадується, що: "копа в сельськомъ значении есть мъра хлъбная, заключавшая в себъ два полукопа по 30, всего 60 сноповъ, а в деньгахъ узаконенімъ порядкомъ должна составлять два гульдена или 60 грошей... и следственно равняется 1 руб. 20 коп. серебром". У зв’язку тривалим вживанням українським населенням старих метричних норм, царська влада повинна була прирівняти до цих норм обігові карбованці.

Таким чином, абсолютна більшість монет з грошового обігу України XІV -XV століть відносилися до номіналів грошового порядку: гріш, напівгріш та денарій. Всі вони спиралися на відповідні гривні (краківську, галицьку (?), празьку, литовську, київську (?). Отже, найбільш прийнятним терміном з розмінних обігових монет, відповідно до цього періоду, може бути гріш. У Польщі та Австрії гріш як розмінний номінал дожив до XX століття. З точки зору ретроспекції цієї історичної назви для сучасної національної валюти певним запереченням може бути однакова форма скорочень найбільшого та найменшого номіналів: гривня - "гр.", гріш - "гр.".

08.06.2011