• Напечатать
• Спросить
• Отправить другу
• Поделиться
  • Facebook
  • Twitter
• Подписаться на новости

Писемні джерела Київської Русі називають п’ять елементів давньоруської грошової системи: гривню, куну, ногату, резану, веверицю (векшу). Аналіз грошових співвідношень у зводі основних законів давньої Русі -" Руській Правді "- дозволив дослідникам реконструювати систему грошової лічби в ХІ столітті: гривна =20 ногатам=25 кунам=50 резанам. Пізніше, у ХІІ-ХІІІ століттях, у зв’язку зі змінами обігових монет це співвідношення змінюється.

Дослідники й досі не дійшли згоди з приводу того, які конкретні засоби обігу відповідають всім кунам, ногатам, резанам, векшам. Так, одні дослідники пов’язують ці елементи грошової лічби з конкретними нумізматичними пам’ятками, іноземними та власними монетами з грошового обігу давньої Русі. Так, куну ототожнюють з основними срібними монетами грошового обігу: арабським дирхемом, візантійським міліарісієм, давньоруським срібляником та західноєвропейським денарієм.

Ногату найчастіше виводять від арабського "нагд" -дзвінка, повноцінна, відбірна монета і пов’язують з окремою групою якісних повноцінних арабських дирхемів. Резану поєднують з обрізками кун, фрагментами арабських дирхемів, які часто знаходять у давньоруських скарбах.

Інші дослідники, аналізуючи писемні джерела, бачать у розмінних номіналах лічбу хутра куниць і білок (куна, вевериця). З фінським "ногать" (нохат), що означало шкіра, хутро, пов’язують і ногату.

У багатьох регіонах світу хутро було однією з найрозповсюдженіших форм товаро-грошей. Будучи одним із основних елементів товарообміну, мірою вартості ще в домонетному обігу, хутро, поруч з монетами, залишилося товаро - грошима і в пізніші часи. Усталені назви "розмінних одиниць"-товаро-грошей надовго залишилися в пам’яті й перейшли на металеві гроші.

Відомо декілька різновидів податків під назвою "куниця", що, певно, фіксує ще одну функцію товаро-грошей-платежу. Наприклад, у Англії з її розвинутим монетним карбуванням в ХІ столітті м. Честер сплачувало річний податок хутром куниці. А у Києві в 1499 році за право торгівлі харчовими продуктами треба було заплатити податок-куницю, що в монеті дорівнювало 12 грошам: "тот маєт дати осьмнику (уряднику воєводи у торгових і торгово-судових справах) куницу дванацять грошей".

Існує припущення про зв’язок терміну "куна" з римською монетою. Причому відзначається, що сам термін був відомий не тільки слов’янам, але й іншим народам, де перебували в обігу римські денарії.

Подібне явище фіксується і для терміну "скот". У давнього населення Італії гроші позначалися словом "pecunіa" (лат. худоба). У давньофризькій мові слово "sket" означало і худобу, і гроші. З цим же словом пов’язується і назва ранньосередньовічної англосаксонської монети "skeatt" і німецьке "shatz" -скарб, давньоскандинавської "skattr" - казна, гроші.

У давній Русі слово "скот" також означало гроші, а слово "скотниця" - казну. Дослідники припускають, що всі ці терміни походять від давнього індоєвропейського терміну, який був узагальнюючим для позначення різних видів майна і багатства, а в пізніших східно-слов’янських мовах-зберігся лише для домашньої худоби. Або ж пов’язують безпосередньо зі скотарством та його продуктами, як мірою багатства та вартості.

Але вже в давньоруські часи термін "скот", напевно, вважався архаїчним. Давньоруські джерела віддають перевагу терміну "куни"- в узагальнюючому розумінні- гроші. А в більш пізніх редакціях давніх текстів "куни" замінюють окремі випадки вживання терміну "скот". В давньоруських джерелах фіксується чітке словосполучення "гривня кун".

Таким чином, для давньоруських часів найбільш вживаною і стійкою назвою розмінних грошових одиниць була куна. Але для ХХ століття цей термін для грошової одиниці звучить архаїчно, адже його етимологія ховається ще в домонетному товарообігу. Хоча прецедент цого використання відомий і в ХХ столітті. Під час другої світової війни урядом Хорватії було введено нову грошову одиницю - куну (1 куна = 100 банікам) в прокламативних цілях. На середньовічних хорватських монетах зображалася куниця, а з хорватської мови "куна" перекладається як куниця.

Увагу привертають і умовні назви давньоруських монет - "срібляників" і " златників", які почали використовуватися нумізматами ХІХ століття. Напевно, саме з назвою монетарного металу пов’язувалися ці монети в очах сучасників, про що свідчать легенди на монетах: "... а се його сребро ", "... а се його злато ". Але в умовах карбування кредитних монет з недорогоцінних металів ці назви лунали б некоректно.

07.06.2011