• Напечатать
• Спросить
• Отправить другу
• Поделиться
  • Facebook
  • Twitter
• Подписаться на новости

Пропозиції до розв'язання проблеми

Для розв'язання наведених проблем необхідно здійснити такі заходи:

• розширити мережу комерційних банків в інших регіонах країни;
• звузити процентну маржу комерційних банків;
• розробити механізм розмежування банківських фінансів і урядових фінансів;
• позбавити уряд можливості брати у Національного банку України та комерційних банків гроші в кредит чи то у прямій, чи то у завуальованій формах, під виглядом первинної емісії облігацій внутрішньої державної позики; уряд повинен функціонувати на основі самозабезпечення, а не паразитувати на примусово здешевлених кредитних ресурсах Нацбанку і комерційних банків;
• Кабінет Міністрів повинен здійснювати фінансово-економічну політику, спрямовану на підвищення ефективності державних підприємств;
• удосконалити податкову систему країни;
• ввести єдині загальнодержавні реєстри рухомого і нерухомого майна;
• ввести спрощену процедуру банкрутства підприємств;
• розвивати та стимулювати приватну власність;
• оптимізувати ризик-менеджмент;
• розвивати спеціалізований сегмент у структурі банківських установ країни шляхом створення належного правового поля діяльності. відповідних банків, нормативного диференціювання їхніх функцій та створення у разі потреби належних стимулів для розвитку з метою забезпечення ефективного функціонування різних сфер фінансового ринку;
• швидкими темпами проводити реорганізацію, об'єднання або ліквідацію проблемних банків;
• налагодити роботу Фонду гарантування вкладів населення та зробити її ефективною;
• розвинути мережу різноманітних навчальних закладів, центрів підготовки та перепідготовки фахівців для роботи у банківських установах;
• створити сприятливий інвестиційний клімат, атмосферу масового інвестування в українську економіку;
• збільшити кількість та підвищити якість банківських послуг на основі використання сучасних технологій і обладнання;
• впроваджувати нові банківські продукти;
• запровадити цілодобове надання банківських послуг у комерційних банках;
• розвивати кредитування малого бізнесу;
• розвивати взаємовідносини банків з клієнтами;
• сформувати та підтримувати режим справедливої конкуренції як у банківському, так і в реальному секторах економіки;
• зміцнювати фінансовий потенціал шляхом залучення нових акціонерів та збільшувати капітал за рахунок розширення клієнтської бази;
• розвивати методологію прогнозування попиту на кредити, ризиків інвестиційно-кредитної діяльності в умовах невизначеності;
• розробити довгострокові стратегії із застосуванням міжнародного досвіду та національних особливостей і специфічних характеристик кожного банку;
• розвивати Інтернет-банкінг, залучати для цього відповідних висококваліфікованих спеціалістів, використовувати новітні інформаційні технології;
• розвивати і надалі удосконалювати законодавство і нормативну базу;
• підвищити рівень інформаційного забезпечення у діяльності комерційних банків;
• удосконалити державний контроль і нагляд, зокрема за проблемними банками;
• сформувати нову, ринкову психологію людей та довіри в них до банківської системи.

Обґрунтування пропозицій та вибір альтернатив

Наведені пропозиції спрямовані на подолання тих проблем, які існують сьогодні у банківському секторі України та впливають на його глобальну та регіональну конкурентоздатність.

Зокрема, розширення мережі комерційних банків в інших регіонах вирішить проблему концентрації банків та їх активів переважно в Київській області та відповідно низького рівня конкурентоздатності банків інших областей.

Дуже важливим для підвищення конкурентоздатності банківських установ є розвиток реального сектору економіки шляхом підвищення ефективності підприємств, застосування інституту банкрутства, стимулювання інвестицій, сприяння конкуренції.

Останнє, зокрема, вимагає від держави постійної підтримки рівноваги або балансу між конкуруючими організаціями (будь-які обмеження іноземних, асоційованих конкурентів на внутрішньому ринку повинні супроводжуватися посиленням конкуренції між вітчизняними банками) та протидії будь-яким проявам монополізму та недобросовісної конкуренції, зокрема спробам територіального поділу ринків.

Особливо гострим у банківській системі є питання неплатежів державних підприємств, які сьогодні функціонують переважно на основі натурального обміну. Якщо державні підприємства не спроможні сприйняти ринкові умови і стати ефективно діючими, то від них слід звільнятися, застосовуючи механізм банкрутства та санації. Урядові необхідно самому вживати заходів і вишукувати внутрішні резерви для реструктурування державного сектора економіки, трансформації його у приватний.

Сьогодні державна економіка України утримується за рахунок посиленої експлуатації приватної банківської системи, приватних підприємств і фізичних осіб. Розвиток та стимулювання приватної власності і її носіїв не стали пріоритетними, хоча така мета повинна стати основою, наріжним каменем економічних реформ в Україні.

Реституція приватної власності, поглиблення земельної реформи, введення інституту іпотеки, формування інвестиційних банків мають оздоровити економічну ситуацію, полегшити тягар банківської системи, яка вирішує, окрім власних проблем, ще й урядові, виконуючи чимало непритаманних їй функцій. Розвиток приватної власності - це найважливіший об'єктивний чинник стабільності банківської системи ринкової економіки, основними клієнтами якої є приватні підприємці. В Україні ж сьогодні реально функціонує дуже незначна кількість малих підприємств. Зрозуміло, що така їх мізерна кількість не здатна забезпечити формування потужного ринкового середовища.

Підвищення ефективності роботи підприємств вимагає і зменшення податкового тиску, який часто лише поглиблює кризу неплатежів і, таким чином, сприяє збільшенню проблемних кредитів у банківському секторі (взяти хоча б той факт, що агрегований рівень оподаткування складає в Україні близько 36%). Отже, податкова система є також одним з найнегативніших чинників, що гальмують розвиток банківської системи.

Для підвищення конкурентоспроможності банківського сектору необхідно вирішити деякі інфраструктурні питання. Мова іде про те, що на сьогоднішній день в Україні відсутні єдині загальнодержавні реєстри рухомого і нерухомого майна, корпоративних прав та іншої власності, яка може бути прийняття банком в якості застави.

Нерозв’язаність цієї колосальної проблеми призводить до виникнення численних факторів шахрайства із заставами при отриманні банківського кредиту. Хоча за такі дії українське законодавство передбачає відповідальність, банкам це мало допомагає, оскільки повернути кредит у даній ситуації практично неможливо.

Таким чином, тільки створення на державному рівні єдиних реєстрів рухомого, нерухомого та іншого майна дозволить здійснювати централізовану реєстрацію застави, перевівши ці взаємовідносини у цивілізоване русло. Необхідно також змінити психологію людей, які мають зрозуміти, що якщо банк видав кредит, отже він уже apriori прав, бо нав'язати кредит практично неможливо. У свою чергу, позичальник, який підписав документи і отримав гроші, зобов'язаний їх повернути разом з процентами.

Спрощена процедура банкрутства підприємств також сприяє підвищенню ефективності підприємств, а отже і зменшує ризик неплатежів у банківському секторі. На жаль, чинна процедура, виписна в Законі про банкрутство, неефективна і розтягнута на роки. Керівництво підприємств-позичальників за цей час має достатньо можливостей і часу для виведення усіх закладених активів з-під реалізації

У зв'язку зі значним зростанням числа банків у країні за час від початку реалізації заходів із реформування економіки виникла потреба у відповідному кадровому забезпеченні діяльності новоутворених банківських установ, адже більшість працівників, що прийшла до них на роботу, не мала відповідної підготовки. Тому очевидною є необхідність створення системи перенавчання, підвищення кваліфікації працівників банку, а також удосконалення менеджменту банківських установ.

Для вирішення гострої проблеми недовіри населення до банків та гарантування його вкладів важливим є підвищення ефективності роботи Фонду гарантування вкладів населення, яка залежить насамперед від того, наскільки швидко він зможе виплатити гроші після настання факту недоступності внесків. Якщо ця можливість буде забезпечуватись лише цінними паперами уряду, терміни отримання готівки для здійснення виплат явно перевищать один місяць і можуть розтягнутись на півроку й більше. А найважливіше у діяльності Фонду є саме забезпечення населення відповідними гарантіями, а не голими деклараціями.

Щодо проблеми низького рівня капіталізації комерційних банків, то вирішити цю проблему адміністративним тиском на банки (збільшення мінімального розміру статутного фонду, посилення вимог щодо капіталізації прибутків тощо) неможливо. Вирішити її можливо лише на шляху прискорення ринкової трансформації економіки (наприклад, стимулювання конкуренції, прискорення приватизації, що призведе до пожвавлення банківської діяльності на ринку цінних паперів), зростання її ефективності, оздоровлення державних фінансів і підвищення прибутковості банків.

Безсумнівною є і необхідність впровадження нових банківських послуг та поліпшення якості і збільшення кількості уже існуючих. Зокрема слід розвивати найперспективніші послуги: трастові, послуги зі збереження цінностей, консультаційні та інформаційні послуги зі створенням певної міжбанківської бази даних, гарантійні та посередницькі послуги, факторингові та лізингові операції та ін. При цьому надзвичайно важливо розвивати їх у напрямі Інтернет-банкінгу, необхідність якого викликана науково-технічним прогресом та реаліями сучасного розвитку суспільства.

Що ж до удосконалення законодавства, то у нинішній його системі не врегульовано досить багато аспектів банківської діяльності. Сукупність чинних законодавчих актів має регулювати не лише загальні моменти діяльності кредитних установ (Закон України "Про банки і банківську діяльність"), а й окремі аспекти банківської справи в країні (наприклад, кредитної, депозитної, інвестиційної) та основ діяльності різних елементів банківської системи (зокрема центрального банку, спеціалізованих комерційних банків різних видів). Тільки за таких обставин може бути створено належний механізм регулювання діяльності банків з боку держави, а отже, відповідно, закладено підвалини ефективного обслуговування банківською системою усіх секторів економіки.

Здійснення пропозицій урядовими та неурядовими організаціями

Аналізуючи здійснення наведених вище пропозицій на практиці, слід зазначити, що, звісно, втілення значної частини їх просувається, проте більшість все ж залишається осторонь або здійснюється неактивно і безуспішно. Так, недостатньо для успішного розвитку підприємств реального сектору відбувається стимулювання інвестицій, формування сприятливого інвестиційного клімату; досить складною є процедура банкрутства, а конкуренція часто є практично відсутньою, хоча, з іншого боку, в країні створений і працює Антимонопольний комітет.

На сьогодні кількість банків та їхніх філій постійно зростає, як зростає і кількість їх послуг, що надаються клієнтам. Проте цей прогрес не є достатнім і вимагає більш активних дій. В аналогічному стані перебуває і Інтернет-банкінг, система електронних платежів, пластикових карток і т. п.

Складна ситуація склалася із розвитком малих форм підприємництва, для яких держава не лише не створює умов існування, але й всіляко погіршує уже наявні. Особливо це стосується податкової системи, яка, хоч і перебуває у постійних змінах, все ж не відповідає концепції розвитку малого та середнього бізнесу.

Що ж до ситуації саме у банківському секторі, то на досягнення високого рівня його розвитку спрямовано Указ Президента від 14 липня 2000 року "Про заходи щодо зміцнення банківської системи України та підвищення її ролі у процесах економічних перетворень" і положення Комплексної програми розвитку банківської системи України на 2001 - 2003 рр. У цих документах розвитку конкуренції на ринку банківських послуг приділено значну увагу.

Пріоритетними напрямами останнього документу було визначено: банкрутство неплатоспроможних банків, удосконалення реорганізації комерційних банків, створення умов для збільшення обсягів кредитування ними виробничої сфери, реорганізація системи нагляду за діяльністю банків в Україні, а також органу з питань реструктуризації боргових зобов’язань за угодами, укладеними комерційними банками, які були визнані неплатоспроможними.

Програма також передбачає заходи щодо стимулювання припливу іноземного капіталу до банківської сфери, розвитку спеціалізованих комерційних банків та конкуренції на ринку банківських послуг, урегулювання процедур банкрутства банків, завершення процесу узгодження норм бухгалтерського обліку та звітності комерційних банків з міжнародними стандартами.

Фінансова діяльність комерційних банків постійно контролюється і регулюється Національним банком України, що сприяє підвищенню їх фінансового стану, а отже, - і конкурентоздатності. У щоденному режимі НБУ здійснює моніторинг фінансових показників усіх банків і баланс системи загалом, що дає змогу застосувати запобіжні заходи на грошовому ринку. Введено систему жорсткого контролю за ліквідністю банків і виконанням ними нормативів, що дає змогу вчасно виявляти порушення і недоліки в діяльності банків.

Уже в 2000 р. діяльність уряду активізувалася, стала більш виваженою і продуманою, припинилася практика використання адміністративних важелів впливу для запозичення коштів у НБУ і комерційних банків, надання преференцій окремим галузям і окремим підприємствам. Такі заходи спричинили підвищення довіри до влади і банківського сектору та зростання вкладів населення у 2000 р. (більш ніж на 50%), особливо помітно зросли вклади у національній валюті.

Для вирішення проблеми недовіри населення до комерційних банків та гарантування вкладів фізичних осіб було створено у вересні 1998 року Фонд гарантування внесків населення. Статутний капітал його формувався за рахунок внесків держави т комерційних банків у розмірі 1% від статутного фонду. Але, на жаль, він поки що неефективно розв'язує питання, які накопичилися у даній сфері, у тому числі і основне питання – можливість здійснення виплат у випадку банкрутства.

Адже важливо, щоб люди були впевнені, що за будь-якої ситуації відповідні виплати будуть ним здійснені. Проте, хоча за три роки свого функціонування створений Фонд уже акумулював деякі кошти, їх буде явно недостатньо для вирішення "пікових" ситуацій (узяти хоча б той факт, що максимальний розмір гарантованого відшкодування становить 500 гривень).

У процесі перебуває і розв'язання кадрової проблеми - багато банків влаштовують курси підвищення кваліфікації для своїх працівників. Хоча таких дій, по суті, недостатньо.

У 1990 р. була створена Асоціація комерційних банків України для захисту комерційних банків країни, сприяння розвиту банківської системи України, представництв інтересів своїх членів у органах державної влади та управління, забезпечення зв'язків з громадськістю.

Взагалі ж, діяльність банківського сектору України регулюється численними законами, нормативними актами, вказівками і наказами Національного банку України. Це Закони України "Про банки і банківську діяльність", "Про Національний банк України", "Про заставу" та багато інших. До речі, у новій редакції Закону "Про банки і банківську діяльність" вирішується у кращий бік і питання універсалізованості комерційних банків - банківські ліцензії тут поділені на повні, обмежені, ліцензії на виконання окремих операцій. Дрібні комерційні банки можуть перейти у розряд кооперативних, вимоги до яких будуть м'якші. Уже зараз банки мають розробляти стратегію у зв'язку з майбутніми змінами нормативної бази і свого статусу.

Таким чином, у банківському секторі сьогодні спостерігається тенденція до покращання багатьох показників його діяльності та розв'язання численних проблем, які цією діяльністю викликані. Ефективність же, успішність тих чи інших змін залежить від наявності відповідних умов, в яких ці зміни відбуваються.

Необхідні ресурси та умови

Говорячи про необхідні для підвищення конкурентоспроможності банківського сектора України умови, слід зазначити, що для того, щоб відповідати вимогам та викликам сьогодення, процес упровадження змін у банківському секторі повинен мати постійний характер. Ідеться не про подальшу регламентацію діяльності банків (контроль, нагляд тощо), бо в цій справі вже напрацьовано достатньо механізмів, а про створення середовища, в якому вони можуть нормально функціонувати як з фінансової точки зору, так і з погляду легалізації.

У фінансовій площині передусім потрібно створити умови для розвитку середньо- та довгострокових стратегій. У цьому контексті особливого значення набуває стабілізація фінансових ринків, зниження волатильності фінансових інструментів, збереження стабільного курсу гривні, оскільки це безпосередньо впливає на ціни кредитних продуктів.

Важливим є питання свободи економічної діяльності, політичної ситуації, стану соціальної сфери та численних соціальних проблем. Рівень життя населення, політичні настрої, панівні ідеології, релігія, розвиток освіти, стан сфери послуг, виробництва товарів, міжнародне положення країни - усе це так чи інакше впливає на здійснювані з метою поліпшення стану банківської системи зміни.

Це умови зовнішні. Проте, як відомо, конкурентоздатність галузі (у даному випадку - банківського сектору економіки) формується насамперед конкурентоздатністю кожного окремого її суб'єкта (тобто банку).

Звідси випливає важливість для проведення бажаних змін умов внутрішніх. А це:

• особливості формування статутного капіталу та пріоритетні напрями його концентрації;
• універсалізація банківської діяльності;
• територіальне наближення послуг до цільових груп споживачів;
• пропозиція банківських продуктів;
• можливості варіації цін на запропоновані послуги;
• стан банківських технологій;
• стан управління та якість управлінського персоналу;
• імідж банку як в Україні, так і за кордоном (що, у свою чергу, досягається завдяки стандартам обслуговування клієнтів; дотриманню законів, етичних норм і правил чесного ведення бізнесу; сумлінному виконанню зобов'язань та постійному піклуванню про власну репутацію);
• турбота про працівників банківської установи, створення умов для реалізації кожним із них своїх здібностей;
• відповідність якості послуг міжнародним стандартам (ISO, Європейського Союзу, ООН, S. W. I. F. T, Міжнародного валютного фонду та ін.);
• власна концепція розвитку та управління;
• система інформаційного забезпечення процесів управління;
• системний аналіз та прогнозування діяльності банку;
• стан внутрішньобанківської нормативної бази, яка б усебічно регламентувала діяльність банку (інструкцій, методик, положень, технологічних карт, функціональних обов'язків, прав доступу до баз даних, прав підпису документів, аналітичної бази облікових процедур, принципів конфіденційності тощо);
• процедура підготовки, прийняття та реалізації управлінських рішень.

Таким чином, для ефективного проведення змін з метою підвищення конкурентоздатності банківського сектора необхідне поєднання сприятливих зовнішніх і внутрішніх умов, які б разом створили певне позитивне середовище для функціонування і успішної діяльності банків України.

Література

1. Аржевитин С. Проблемы банковской системы Украины в ХХІ столетии // Мир денег. – 2000. - №6. – С. 22-23.
2. Волощук І. Шляхи формування конкурентоспроможності банківської системи України // Вісник НБУ. – 2001. - №6. – С. 19-21.
3. Грудзевич У. Проблеми розвитку комерційних банків на регіональному рівні // Регіональна економіка. – 2001. - №2. – С. 59-66.
4. Дзюблюк О. В. Структурні аспекти вдосконалення банківської системи України // Фінанси України. – 1999. - №1. – С. 11-18.
5. Донченко Л. Проблемні банки – головний біль банківської системи країни // Вісник НБУ. – 2000. - №10. – С. 6-7.
6. Дубілет О. Основні критерії ефективності українських банків // Вісник НБУ. – 1998. – №3. – С. 52-54.
7. Заїка А. Проблеми взаємовідносин банку і позичальника // Економіка України. – 1999. - №6. – С. 33-37.
8. Заруба Ю. О. Конкурентоспроможність комерційного банку // Фінанси України. – 2001. – №2. – С. 119-124.
9. Колодізєв О. Становлення банківської системи України: минуле, світовий досвід, проблеми реформування // Банківська справа. – 2000. - №2. – С. 28-29.
10. Кротюк В. Стратегія і тактика розвитку банківської системи // Вісник НБУ. – 2000. - №10. – С. 2-3.
11. Лавренчук В. Банківська система як основа легального бізнесу в Україні // Економічний часопис. – 2001. - №3. – С. 13-16.
12. Меджибовська Н. Інтернет у банківській справі // Економіка України. – 1999. - №7. – С. 78-79.
13. Остапець А. І., Остапець А. В. Банківська система України: стан і проблеми розвитку // Фінанси України. – 2000. - №8. – С. 114-117.
14. Распутна Л. Комерційні банки у сфері фінансових послуг України // Банківська справа. – 2000. - №5. – С. 43-45.
15. Ревун В. Проблеми функціонування комерційних банків // Вісник НБУ. – 1997. - №7. – С. 30-33.
16. Сергієнко І., Мар'янович Г., Горбачук В. Міжнародні аспекти кредитно-податкової політики України // Економіка Украни. – 2001. - №2. – С. 13-18.
17. Сігайов А. До питання про регулювання банківських ризиків // Економіка України. – 1998. - №5. – С. 31-36.
18. Смовженко Т., Хміль Л. Проблеми вдосконалення діяльності комерційних банків в економіці України // Регіональна економіка. – 2001. - №1. – С. 163-169.
19. Солтис Я. Сучасний стан і основні чинники стабільності банківської системи України // Економічний часопис. – 2001. - №3. – С. 10-11.
20. Шаров О. Проблеми залучення іноземного капіталу до банківського сектора України // Економічний часопис. – 2001. - №3. – С. 25-27.
21. Шелудько Н. М. Проблемні кредити і фінансова стійкість банківської сфери // Фінанси України. – 2000. - №1. – С. 25-28.
22. Юшко И. Проблемы регулирования банковской деятельности в Украине // Економічний часопис. – 2001. - №3. – С. 11-12.

07.06.2011