Архітектура собору і площі святого Петра в Римі. Реферат
У стоп'ятдесятилітній історії спорудження цього ансамблю відображено дві стилістичні епохи — стиль Відродження і бароко, що запанував в Італії в XVII ст.
У цій найбільшій церковній споруді світу було розв'язано кардинальні питання, які мали велике значення для дальшого розвитку світової архітектури.
У 1452 р. архітектор Бернардо Росселіно почав складати проект спорудження нової церкви, але на цьому тоді й закінчилось.
На початку XVI ст., коли зміцніла папська влада і папа Юлій мав намір зробити Рим столицею світу, знову з'явилася ідея будівництва головного собору католицької релігії. Проект собору належить Браманте, він же — головний будівничий.
З 1506 р. розпочалося будівництво собору. На відміну від традиційної базилікальної форми культової споруди Браманте проектує величезну центричну споруду. "Відходить від істини той, хто відступає від ідеї центричного плану", — говорив Браманте.
Це — суто ренесансна ідея, що суперечила церковним традиціям. Споруда була композицією великих і малих об'ємів, які групувалися навколо центрального хрещатого в плані простору, перекритого величезним напівсферичним куполом.
Ступінчаста композиція і співвідношення її великих і малих частин повинні були надавати собору особливої величі.
Після смерті Браманте в 1514 р. собор будують Рафаель, Перуцці та Сангало, причому па вимогу церковної влади план зрештою набирає базилікального характеру. У 1546 р. будівництво собору було доручено сімдесятидворічному Мікеланджело Буонарроті. Великий митець працював над ним останні 17 років свого життя.
Він рішуче повернув споруду до центричного типу, хоча вніс, порівняно з ідеєю Браманте, чимало свого.
Композицію собору Мікеланджело зробив компактнішою, ввів на фасадах великі пілястри, об'єднав споруду аттиковим поверхом; замість високих дзвіниць поставив невеликі куполи і замість напівсферичного зробив купол параболічним. Діаметр купола 52 м. Собор разом з хрестом сягав висоти 135 м — розмір для тих часів величезний, можна сказати, фантастичний.
Після смерті Мікеланджело папська влада все-таки наполягала на тому, щоб надати споруді базилікальних рис. У 1607-1614 рр. архітектор нового стилістичного напряму — барокко Карло Модерна прибудував західну частину з нартексом, чим надав плану базилікального характеру.
При цьому з площі вид на купол було закрито високим аттиком, а самі форми прибудови виявилися настільки немасштабними, що собор здавався меншим, ніж був насправді. Це враження певною мірою було усунуте завдяки вдалому розплануванню площі перед собором у 1656-1667 рр. великим архітектором стилю барокко Лоренцо Берніні.
Берніні віддалив площу від собору і надав їй овальної форми, оточивши двома рядами спарених колон.
Через урочисті величезні двері проходимо до собору. Тут усе сповнене пишністю, від усього віє багатством: величезні пілони прикрашені оздобами, мозаїкою, тут же мармурові надгробки пап, скульптури. Навкруги снують натовпи прочан, туристів, католицького духівництва з усього світу.
Проходячи переднє приміщення собору — нартекс, помічаєш в перспективі з правого боку на високому п'єдесталі біля стіни скульптурну групу. Це — один з найславетніших шедеврів світового мистецтва — "Пієта" (плач матері над тілом загиблого сина) Мікеланджело. І тут уся пишність собору, весь шум і метушня відступають на задній план.
Ви стоїте віч-на-віч з великим творінням мистецтва. Почуття безмежної скорботи, що його виражає скульптура, змушує забути все, що вас оточує навкруги. Це почуття чудово передав Микола Бажан у вірші, присвяченому цій скульптурі:
І раптом тут, у напівтемній ніші,
Ледь-ледь осяяна м'яким мигтінням свіч,
Велике чудо нам явилося увіч,
Як світла чаша роздуму і тиші.
05.08.2011
