 |
Для цьогорічних абітурієнтів увесь шлях ‑ від реєстрації на ЗНО до бажаного зарахування в обраному навчальному закладі – виявився занадто важким. Кажу це не з чужих слів, а відчув усі проблеми, як кажуть на своїй шкурі. |
Коли майже всі абітурієнти скаржаться, що їм недорахували декількох балів, вони, напевно, не помічають однієї з найгостріших проблем, що стає перепоною на шляху до бажаної вищої освіти – пільговики.
Чому ж ця категорія абітурієнтів стала сьогодні реальною проблемою? Не думаю, що перебільшую, бо стикнувся з цим буквально два тижні тому.
Не знаю скільки було пільговиків у минулі роки вступних кампаній, але цьогорічна гонка за бюджетне місце, на мій погляд, виходить не дуже чесною.
Упевнений, що в нашій державі існує занадто багато пільгових категорій наших громадян. Чи є то справедливим, коли пільговиків більше, ніж тих, хто не має таких преференцій? Не залишається осторонь і вища освіта, яка охоче приймає людей, в яких є чарівна берестка до неї, така собі „грін-картка” на навчання. Сироти, інваліди, діти чорнобильців і шахтарів – далеко не повний список „щасливчиків” вступної кампанії.
Давайте розглянемо детальніше ці чотири категорії пільговиків.
Сироти – не можу їх виключити з пільгової категорії, але дитині-сироті ніхто не заважав отримувати гарні знання, навчаючись у школі, так як ставлення і держави, і суспільства, і вчителів до них досить сприятливе.
Діти чорнобильців і шахтарів – як на мене, просто абсурдна пільгова категорія. Що тут можна сказати? А чому сюди не потратили діти металургів, хіба ця професія менш ризикована, чи менш необхідна державі. А чому діти чорнобильців мають пільги, а діти батьків-інвалідів праці – ні? Лише інваліди – саме ті діти, котрі повинні, на мою думку, отримувати пільги, у тому числі і вступаючи до вищого навчального закладу.
Майже всі зараз зрозуміли – і держава, і суспільство, і самі учні, що саме якість освіти є вирішальною в майбутньому нашої держави. А якщо ми ще кілька років поспіль будемо мати такі пільгові категорії абітурієнтів, то вже ніколи не наздоженемо ті країни, де давно вже зрозуміли – єдиний критерій, за яким можна потрапити до ВНЗ мають бути абсолютні знання, без будь-яких преференцій і виключень.
Гадаю, що впровадження процедури перевірки знань майбутніх абітурієнтів – ЗНО, було дуже вдалим кроком для нашої країни. Але в мене ледь-ледь язик повернувся на сто відсотків назвати це „вдалим кроком”, адже досконалості системі ЗНО бракує. Нелогічність екзаменаційних запитань виводять колишнього шкільного „середнячка” до вищих щаблів рейтингів. Молодці діти, добре навчились чаклувати над тестами, шукаючі потрібну відповідь.
Але все ж таки переможцями в цих обов’язкових перипетіях ЗНО стали вони – пільговики. Пільговику буде досить написати тести „як-небудь”, щоб мати право бути допущеним до конкурсу будь-яких вищих навчальних закладів, бо для них цього конкурсу не існує. Тому не тільки мені стає зрозумілим, що пільговики забирають у мене найголовніше – право втупити до вишу за державним замовленням. Особисто я змагаюся з іншими абітурієнтами за сумою балів, а для пільговиків усе це пусте ‑ яка б не була сума балів, вони знаходяться все одно вище за пересічного абітурієнта.
Ось і хочу запитати ‑ зачекайте, зачекайте, якщо єдине завдання ЗНО визначати якість і рівень освіти абітурієнтів, тоді навіщо воно взагалі, якщо ти будеш все одно нижчим за пільговиків.
За що ж таке приниження? Ми, вибачте, тупіші? Це не так. Долоні рук стають вологими, коли бачиш, що в рейтинговому списку вище за тебе кілька „абітурієнтів”, в яких на 100‑200 пунктів менша сума балів. Почуваєш себе, вибачте, бараном у цьому рейтингу.
Здається, що всі поїздки на ЗНО, попередні дні й ночі підготовки до нього були викинуті в сміттєвий бак. Залишається один шлях – іти до технікумів і училищ. Звичайно, цілком розумію крок держави в цьому випадку: легке ЗНО + пільговики = закриті двері розумним учням. А в мене не має бажання лягати під ніж до лікаря, в якого вища освіта, але середній бал атестату у школі був 5,6 балів. Ось і виходить, що розумних людей замикають у певне коло, шанс виходу з якого мінімальний.
Здавалося, що вищі навчальні заклади вирішили це питання – допустима кількість пільговиків повинна бути не більше 25 %. Це дуже добре для більшості абітурієнтів, але при формуванні рейтингових списків чи подачі документів про 25 % тут і мови не йде. Зі свого прикладу кажу, що в мене були величезні вагання із подачею документів у той чи інший ВНЗ, викликані пільговиками.
Ось і бачимо „вдалу” вступну компанію, до абсурдності яку доводять саме пільговики. У наш час неважко купити папірець, який буде надавати пільги. Були б тільки кошти – усе інше неважливо.
Чому саме мене так сильно зачепило питання пільговиків? Так, перша причина стоїть в нечесному конкурсному відборі. Друга ‑ більш складна. Незадовго до початку прийому документів до ВНЗ я наполовину осиротів. До цього часу питання пільгових категорій мене не хвилювало. Але все ж таки мені стало цікаво, чи отримаю я пільгу при вступі, чи ні. Парадоксально, але напівсироти не отримують ніяких пільг при вступі. Давайте проведемо невелику паралель між напівсиротою та дитиною чорнобильця чи шахтаря. Цікаво виходить, але останні чомусь отримують оту саму "грін-картку".
Був упевнений, що пільги при вступі мені нададуться. Важко казати, але мені дуже не хотілося вступати в ряди подібних абітурієнтів. Мені просто соромно перед моїми однокласниками. Від такого статусу в мене аж ніяк не погіршився рівень моїх знань. Що ж тоді казати про дітей, які виросли в повних сім’ях чорнобильців і шахтарів.
На завершення хотів би на своїх роздумах показати вирішення питань пільговиків у нашій країні. Як на мене, то цю проблему вирішити дуже легко: не має бути взагалі категорій абітурієнтів із правом на поза конкурсний вступ до вищих навчальних закладів; дітей шахтарів і чорнобильців узагалі виключити з категорії пільговиків, а сиротам, напівсиротам та інвалідам надати надбавку до стипендії. Тільки рівень знань, а саме рейтинговий бал повинен вирішувати долю вступників українських шкіл.
А для інвалідів, переможців олімпіад і медалістів слід залишити так зване „право на першочерговий вступ” до вишів.
Абітурієнти, спитайте своїх рідних, як вони вступали до вишів. Коли, скажемо, абітурієнт 1980 року здавав екзамен, то комісія ніяк не вбачала в ньому ніяких інших легких шляхів отримання бюджетного місця. Тільки знання в чистому вигляді й не більше та не менше.
Не треба говорити, що я ‑ просто ображений абітурієнт вступної кампанії. Ні, уже відвіз документи на бюджетне місце ВНЗ, але тяжко те, що мене „посунули” на п’ять пільговиків донизу, в яких бали набагато нижче. Можна сказати, що мені пощастило, але шкода других звичайних дітей, які опинились нижче „червоної смужки” саме через пільговиків.
Гірка правда нашого часу…
З повагою, абітурієнт Микола, випускник Благодатнівської школи Амвросіївського району Донецької області.
Освіта.ua
09.08.2012
Facebook |
Twitter |
