 |
Перспектива превращения НАЗЯВО во второй «МОН» лишает перспективы саму идею контроля качества |
Реалии и перспективы развития НАЗЯВО
Після ухвалення чинного Закону «Про вищу освіту» знадобилося понад два роки для того, щоб Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти розпочало свою діяльність. Про перспективи його функціонування розмірковує незалежний освітній аналітик-консультант Юрій Федорченко.
Національне агентство має дві перспективи.
По-перше, стати ключовим суб’єктом нової системи забезпечення якості вищої освіти. А слід визнати, що сьогодні в Україні не існує надійної системи забезпечення якості вищої освіти.
По-друге, національне агентство із забезпечення якості вищої освіти може перетворитися на таке собі «міністерство вищої освіти», яке буде постійно намагатися перетягувати на себе нові повноваження або, вірніше кажучи, доволі довільно інтерпретувати ті повноваження, якими його наділяє чинний Закон «Про вищу освіту».
Сьогодні важливо не допустити реалізації останньої перспективи. Бо така перспектива робить безперспективною розбудову системи забезпечення якості вищої освіти.
На жаль, уже сьогодні помітні тенденції перетворення Національного агентства в «міністерство вищої освіти», що в наших умовах означає перенесення старих практик з Міністерства освіти в Національне агентство. Що змушує стверджувати подібне?
Насамперед мова йде про бачення в Національному агентстві із забезпечення якості вищої освіти засобів та процедур, за допомогою яких мають намір в Національному агентстві забезпечувати якість вищої освіти. Щоб не бути голослівними, наведемо заяву голови Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти: «Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти не просто той суб'єкт, який «рекомендує» чи «візьме участь» у цьому питанні. Відповідно до Закону України «Про вищу освіту» це якраз і є той орган (відповідно й інструмент), який на практиці реально може запровадити запропонований механізм і-декларацій. Адже згідно із Законом саме Національне агентство прописуватиме вимоги та відповідні критерії до дисертаційних робіт, здобувачів наукових ступенів, їх наукових керівників і наукових консультантів, опонентів, а також до експертів галузевих експертних рад, процесу акредитації та освітніх програм, що акредитуються. Впевнений, що серед інших вимог (а можливо й основною вимогою!) до здобувачів, експертів тощо, обов'язково буде вимога щодо існування у них того, що можна умовно назвати «і-декларація». Відтак «псевдонауковці», які не будуть відповідати встановленим вимогам, лишаться на узбіччі всіх процесів у вищій освіті. Окремо хочу погодитись з висловами тих колег, які зазначають, що вже існує цілий ряд відповідних електронних ресурсів (Research Gate, Scopus, Google Scholar, Національний депозитарій - після його створення), і витрачати ресурси на створення нових недоцільно. Тому НАЗЯВО не повинно шукати матеріальні (багатомільйонні) ресурси на запровадження цього вкрай необхідного механізму, а вже у найближчі місяці розробити та подати на затвердження до Уряду відповідні вимоги. І саме такий крок буде реальним засобом модернізації вітчизняної системи вищої освіти, та певною мірою підніматиме престижність науки у вітчизняних вишах та сприятиме їх просуванню у міжнародних рейтингах!»
Помітно, що ті засоби, на які мають намір спиратися в Національному агентстві, розглядаються дещо не системно. Намір вимагати так звані «і-декларації» у науково-педагогічних працівників прямо вказує на перенесення старих підходів та практик у питанні забезпечення якості вищої освіти з Міністерства освіти до новоствореного Національного агентства. Слід визнати, що чинний Закон «Про вищу освіту» дозволяє це робити. Отже, ми маємо системні проблеми та серйозне нерозуміння суті проблеми забезпечення якості вищої освіти в країні.
Керівництво Національного агентства, в особі його голови, запрошує всі зацікавлені сторони до дискусії та обговорення питання «і-декларації». Однак нам пропонують дискутувати щодо старих підходів у питанні забезпечення (незабезпечення) якості вищої освіти в країні.
Національне агентство має тенденцію, як слідує з заяви голови НАЗЯВО, слідувати шляхом збільшення формальних вимог до здобувачів наукових ступенів. Саме це в НАЗЯВО вбачають своїм головним завданням.
Сьогодні важливо побачити принципово новий масштаб проблеми та новий підхід до постановки питань, котрі постають у ході розбудови системи забезпечення якості вищої освіти. Дискусія про сумнівну вимогу «і-декларації» лежить поза врахуванням такого масштабу проблеми. Питання полягає не в нових схемах та окремих вимогах, питання полягає у розбудові нової системи вищої освіти та в розбудові системи забезпечення її якості.
У ході розбудови чи, скажімо відверто, не розбудови системи забезпечення якості вищої освіти ми постійно відволікаємося на другорядні питання – так було при дискусії про окремих членів НАЗЯВО. Іноді складається враження, що особи, від яких залежать зміни в сфері вищої освіти, не знаючи, що саме потрібно робити з тими змінами, постійно пропонують якісь маргінальні питання для обговорення, що відволікають увагу від магістральних питань. Саме останнім можна пояснити тривале блокування початку роботи Національного агентства.
Замість системних та зважених кроків у справі розбудови системи забезпечення якості вищої освіти нам наполегливо пропонують заходи, що направлені лише на подолання наслідків відсутності такої системи. При цьому мова йде, як правило, про посилення вимог до фізичних осіб, а саме посилення контролю за їх академічною діяльністю та результатами такої діяльності. Такий підхід, який, на жаль, схвалюється в окремих освітянських колах, не може вести до подолання тих причин, що відповідають за теперішній незадовільний стан вищої освіти. Боротися потрібно не з наслідками, а з причинами. А для цього потрібно вміти розрізняти причини та наслідки.
Головна проблема чи перешкода, яка заважає ефективній розбудові системи забезпечення якості вищої освіти, полягає в тому, що мова йде про розбудову системи якості в неефективній системі вищої освіти як такій. Більш того, саме існування системи вищої освіти в країні стоїть під великим питанням. У кращому випадку сьогодні мова йде про розбудову певної системи контролю (насамперед державного контролю) за неефективною системою вищої освіти та її суб’єктами – вищими навчальними закладами. Отже, питання ефективності системи забезпечення якості вищої освіти є насамперед питанням ефективності самої системи вищої освіти.
Про принцип розумної достатності і систему вищої освіти
Система вищої освіти мала б бути вибудувана, виходячи з принципу розумної достатності. Вся теперішня практика та в першу чергу законодавство та підзаконні акти, що стосуються сфери вищої освіти, відверто та послідовно нехтують такий принцип. За такого тотального нехтування даним принципом немає сенсу сподіватися на розбудову системи забезпечення якості вищої освіти в країні.
Застосування принципу розумної достатності при розбудові системи вищої освіти своїм наслідком буде мати не збільшення вимог до пошукачів вчених звань та здобувачів наукових ступенів, а відмову від самої практики присвоєння вчених звань та перехід від дворівневої системи наукових ступенів до одного рівня. Разом з тим формування НАЗЯВО не може розглядатися як достатній крок у розбудові системи забезпечення якості вищої освіти.
Що потрібно для успішної розбудови системи забезпечення вищої освіти?
Насамперед важливо звернути увагу на три аспекти.
По-перше, сама система вищої освіти має передбачати можливість умонтування в неї відповідної системи забезпечення якості освіти.
По-друге, система забезпечення якості вищої освіти має становити собою замкнене ціле, що спроможне ефективно виконувати, поставлені перед ним завдання.
По-третє, при розбудові самої системи забезпечення якості вищої освіти неприпустимо виокремлювати окремі проблемні питання лише тому, що вони отримали широкий публічний резонанс. Такі виокремлення та загравання з громадською думкою та очікуваннями може нанести значної шкоди справі розбудови системи забезпечення кості вищої освіти. В цьому контексті варто обережно ставитися до обговорення питання академічної доброчесності та проблеми плагіату. Ми потребуємо системних дій та рішень у питанні розбудови системи забезпечення якості вищої освіти, а не вдавання реагування на окремі прояви академічної недоброчесності.
Про плагіат
У важливому питанні забезпечення академічної доброчесності та боротьбі проти проявів фактів плагіату важливо враховувати одну особливість, а саме така боротьба може сприяти зменшенню фактів прояву плагіату та інших проявів академічної недоброчесності, однак така боротьба сама по собі, за всієї її важливості, неспроможна сформувати достатні умови для забезпечення якості вищої освіти та якості наукових досліджень в країні. Проблема полягає не лише і навіть не стільки в тому, що в країні великий відсоток неякісних наукових робіт, що часто містять у собі відвертий плагіат. Проблема полягає саме в тому, що бракує якісних академічних досліджень взагалі, а головне відсутні належні інституційні умови для підготовки таких робіт. Потрібно створювати умови для тих, хто бажає та може професійно працювати в системі вищої освіти. Саме це має бути пріоритетом. І саме це можна не побачити в процесі «відчайдушної» та показної боротьби з плагіатом!
НАЗЯВО і МОН в системі забезпечення якості вищої освіти
Національне агентство ризикує продовжити практику Міністерства освіти висувати лише вимоги, які в силу їх суто зовнішнього характеру, не будуть стосуватися самої суті питання забезпечення якості вищої освіти та наукових досліджень. Отже, збільшення вимог до захисту дисертаційних досліджень будуть лише нагадувати збільшення вимог МОН при присвоєнні вчених звань, які викликали справедливу критику, яка, як видається, починає адекватно сприйматися теперішнім керівництвом МОН. Не потрібно висувати вимоги, які не стосуються самої суті педагогічної та наукової роботи.
Хоча Національне агентство має стати ключовим суб’єктом у системі забезпечення якості вищої освіти, проте це не означає, що МОН стоїть поза такою системою забезпечення якості. Однак і МОН, і НАЗЯВО мають відповідати за функціонування самої системи забезпечення якості вищої освіти, разом з тим вони мають бути відсторонені від безпосереднього впливу на процес незалежного оцінювання якості вищої освіти в конкретному вищому навчальному закладі. У такому процесі незалежного оцінювання та забезпечення якості освіти у вищих навчальних закладах визначальну роль мають відігравати незалежні установи з оцінювання та забезпечення якості вищої освіти, про які йдеться в статті 23 Закону «Про вищу освіту».
Ми маємо неприйнятну тенденцію, яка вказує на те, що Національне агентство має намір «замкнути» на собі всю систему забезпечення якості вищої освіти. Про розбудову мережі незалежних установ сьогодні не йдеться в Національному агентстві, цю роботу нам пропонують підмінити дискусіями про так звані «і-декларації». Сьогодні важливо розбудувати саме надійну систему забезпечення якості вищої освіти, а не відтворювати старі схеми та можливості широких зловживань, що відкривають такі схеми.
Про акредитацію незалежних установ оцінювання та забезпечення якості вищої освіти
Закон «Про вищу освіту» в статті 23 визначає, що незалежні установи оцінювання та забезпечення якості вищої освіти мають бути акредитованими Національним агентством. Така норма Закону відповідає стандарту Європейської асоціації із забезпечення якості вищої освіти, що міститься в Стандартах та рекомендаціях щодо забезпечення якості в Європейському просторі вищої освіти, а саме «агенції повинні бути офіційно визнані компетентними державними органами, які діють у Європейському просторі вищої освіти, як такі, що відповідають за зовнішнє забезпечення якості». Функції такого органу в Україні фактично покладено на Національне агентство. Відповідно, незалежні установи мають пройти акредитацію, однак така акредитація має передбачати відповідне Положення про її проведення. Парадоксальність ситуації полягає в тому, що Закон «Про вищу освіту» не визначає суб’єкта, який має розробити таке Положення. Звісно, така ситуація має викликати відповідні питання в тих ініціативних груп, які мають намір створити та зареєструвати як юридичну особу відповідні незалежні установи з оцінювання та забезпечення якості вищої освіти. І ця ситуація не є гіпотетичною, бо вже мають місце спроби створення відповідних установ та відповідне нерозуміння, як діяти в даній ситуації. Закон відповіді на це питання не дає. Напевно мало б сенс покласти повноваження розробки відповідного Положення саме на Національне агентство, слід зазначити що в пункті 1.10 статті 17 Закону «Про вищу освіту» йдеться про те, що Національне агентство акредитує незалежні установи. Відповідно, потрібне доповнення цього пункту. Затвердження даного Положення варто було покласти на Кабінет Міністрів. Важливо, щоб дане Положення розроблялося в системі забезпечення якості вищої освіти, однак за теперішніх умов затверджувалося суб’єктом, який знаходиться поза системою забезпечення якості вищої освіти.
Рекомендації
1. Система забезпечення якості вищої освіти має гарантувати прозорість, надійність та ефективність процедур забезпечення якості вищої освіти на інституційному рівні, при цьому контроль якості академічних здобутків науково-педагогічних працівників має лише доповнювати перше, а не розглядатися як головне завдання такої системи. Відсутність належної якості академічних здобутків науково-педагогічних працівників має розглядатися як саме відсутність системи забезпечення відповідних процедур на інституційному рівні.
2. Сьогодні Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти має головну свою увагу зосередити на створенні передумов для формування мережі незалежних установ оцінювання та забезпечення якості вищої освіти.
3. Пункт 1.10 статті 17 Закону «Про вищу освіту» потрібно доповнити та викласти в наступній редакції: «розробляє Положення про акредитації незалежних установ оцінювання та забезпечення якості вищої освіти та подає його на затвердження Кабінету Міністрів, акредитує незалежні установи».
4. Незалежні установи на законодавчому рівні мають отримати додаткові та виключні повноваження, зокрема щодо підготовки висновків, які мають системно передувати ухваленню рішень щодо ліцензування та акредитації в системі вищої освіти. Звісно, потрібно враховувати особливості перехідного періоду, в який право підготовки відповідних висновків має залишатися за Національним агентством із забезпечення якості вищої освіти.
5. Окрім внесення відповідних змін у Закон «Про вищу освіту» потрібна урядова програма підтримки розбудови мережі незалежних установ оцінювання та забезпечення якості вищої освіти.
6. Важливо не допустити прямої підконтрольності незалежних установ оцінювання та забезпечення Національному агентству. Ефективність системи контролю за діяльністю незалежних установ має гарантуватися надійною процедурою оскарження висновків незалежних установ та практикою взаємних перевірок незалежних установ одна одною, що може бути забезпечено лише за умов формування конкурентного середовища в мережі незалежних установ оцінювання та забезпечення якості вищої освіти. Останнє передбачає відповідь на питання про статус незалежних установ. Обмеження таких установ статусом неприбуткових організацій є недоцільним. Однак на першому етапі становлення мережі незалежних установ саме неприбуткові організації можуть мати певний пріоритет та переваги.
7. Ініціативні групи, які мають намір створювати та реєструвати незалежні установи оцінювання та забезпечення якості вищої освіти мають усвідомлювати, що такі установи потребують відповідних людських, матеріальних та фінансових ресурсів. Важливо, щоб НАЗЯВО в найкоротший термін розробило відповідні рекомендації для таких ініціативних груп.
Замість висновку
Важливо зрозуміти, що мова йде не просто про розбудову системи забезпечення якості вищої освіти, мова йде про розбудову самої системи вищої освіти, яка сьогодні існує лише де-юре. Відповідно, кроки такої розбудови мають відповідати масштабу самої проблеми. Від розуміння останнього залежить не лише майбутнє вищої освіти в країні, а й майбутнє самої країни.
Юрий Федорченко, кандидат философских наук, независимый образовательный аналитик-консультант, Образовательная политика.
Освіта.ua
28.11.2016
