Провідні ідеї твору: вплив мистецтва на людину, емансипація жінки, пошук гармонії, краси та рівноваги.
Тематика: людина і мистецтво, духовна досконалість та самореалізація жінок нового типу, які випереджають свій час – «аристократок духу», інтелігентних, незалежних від забобонів та пересудів світу.
З історії написання
Новела «Valse mélancolique» («Меланхолійний вальс») створена на автобіографічній основі. Характер думок, вражень і переживань героїнь, зокрема Софії, були притаманні самій авторці. У листі від 17 лютого 1898 року до Осипа Маковея – українського письменника, поета, критика та редактора багатьох періодичних видань, з яким у О. Кобилянської були непрості особисті стосунки, вона писала: «Прочитали-сьте «Valse mélanc» і знаєте історію мого життя. Се моя історія. Більше не кажу нічого». До того ж і музика відігравала велику роль у житті письменниці.
Герої новели:
- Музика – центральний, наскрізний образ твору.
- Марта – оповідач, за словами Ганни – вона «вроджена жінка та матір», втілення любові, «ладна обійняти весь світ».
- Ганнуся – талановита художниця з артистичною, емоційною натурою. Не терпить приписів – їй байдуже, що скаже світ про її особисте життя.
- Софія – творчо обдарована, вразлива особистість і талановита піаністка. Її світ – музика.
Стислий переказ
Музика є центральним і наскрізним образом «Valse melancolique». У фрагменті, з якого починається твір, Марта – оповідачка розповіді, говорить про своє сприйняття музичних творів мистецтва та їх вплив на свій душевно-емоційний стан так: «Обнімала би тоді цілий світ, заявляючи далеко-широко, що музика грає!» А навчила її так «розуміти й відгадувати по «мотивах» музичні твори одна з товаришок, «душа якої немов складалася з тонів і була сама олицетворена музика». Це була Софія – подруга і співмешканка Марти, музично обдарована дівчина-піаністка, яка «вічно шукала гармонії. В людях, в їх відчуванні, в їх відносинах до себе і до природи...»
В орендованому помешканні дружньо живуть двоє дівчат: Ганна і Марта. Вони мають схожі погляди на життя, роль та місце жінки у суспільстві, але зовсім різні за своїм характером. Однак це їм не вадить – вони наче доповнюють одна одну. Марта має м’яку і поступливу вдачу, емоційна, здатна до глибокого співпереживання. За словами подруги Ганни, вона «вроджена жінка та матір». А Софія бачить у ній одну з «невтомно працюючих мурашок», що «родяться на те, щоб любов’ю своєю удержувати лад на світі…». Марта готується до іспиту – хоче стати вчителькою. Самотужки заробляє на життя – викладає англійську мову. Їй близькі ідеї жіночої емансипації Ганнусі, але, водночас, Марта воліє знайти своє щастя в коханні й родинному житті.
Ганна – талановита художниця, віддано служить мистецтву, живе своїм ремеслом. Вона з тих людей, «хто носить справжній артистизм у душі!..», гарячкової, нестримної натури, але чистої, без фальшу. Гарна на вроду, однак родинне життя її не приваблює. Не боїться йти «проти течії» і не вважає непорядністю дещо «вільні стосунки з чоловіками», бо неможливо «…заглушити у собі той світ, щоб жити лише для одного чоловіка і для самих дітей».
Коли орендодавець підвищив плату за квартиру, дівчата вирішили знайти третю співмешканку. Служниця порекомендувала запросити Софію. Перше враження через її досить поношений гардероб, подерті рукавички, ґудзик, що теліпався на одній нитці, було не на користь дівчині. До того ж, дізнавшись, що вона піаністка, був острах, що набридливими музичними вправами Софія буде порушувати їхній спокій. Але тактовність та щирість дівчини при першому знайомстві – сподобались. А коли почули, як Софія виконує етюд Шопена, то Ганна з Мартою перейнялися великою симпатією до неї і відчули захват від того, як вона грає. «Кімната стала мінитися. В неї напливали лагідно, одностайними хвилями, один по другім, один по другім, звуки. Все звуки й звуки. Хвилюючи сильніше й слабше, піднімаючися високо й спадаючи знов, заповняючи широкий простір собою».
Дивували в Софії лише її надмірна мовчазність та сумовитість. Вона ніби «наложила на свої чуття сильну упряж. Завсіди спокійна, як мармур». Подруги пояснювали це тим, що Софію та її тяжко хвору мати утримував дядько, від волі і грошей якого залежало здійснення мрії дівчини – вчитися в консерваторії Відня. Марта припускала, що до того ж у Софії було нещасне кохання.
І дійсно, коли одного разу Софія побачила молоде подружжя, яке вселялося в сусідній будинок, вона ледве не зомліла. У молодику вона впізнала чоловіка, якого дуже палко любила, але він її покинув, злякавшись сили почуттів дівчини. «Мені не жаль за ним, але більше я не любитиму нікого. Я не вмію вміру любити… Музика – мій світ…» – так сказала вона Марті.
А зовсім скоро доля нанесла Софії ще два удари – помирає її мати, а потім надходить лист від дядька, у якому він сповістив, що оженився й утримувати Софію більше не буде. Мрія дівчини про навчання у Відні була зруйнована. Злам, що стався у її душі, змінив звучання «Valse melancolique», який вона колись сама написала й іноді грала дівчатам. «Весела гармонія згубилася; остався сам шалений біль, торгаючи божевільне чуття, перериваний яснішими звуками, мов хвилевим сміхом». Останньою подією, що згубила Софію, стала струна, яка несподівано обірвалася в її улюбленому фортепіано. Серце дівчини цього не витримало й зупинилося. Вона ж бо ставилася до нього, як до живої істоти.
Новела закінчується коротким повідомленням про те, як склалися долі дівчат після смерті Софії. Ганна продала картину, над якою працювала майже рік, тож мала кошти на подорож до Риму – осередку образотворчого мистецтва. Повернулася через три роки з гарненьким дворічним сином, якого вирішила виховувати сама, без чоловіка. Марта щасливо вийшла заміж за професора. Їхній син вчиться грати на фортепіано Софії, але Марта не може слухати меланхолійну музику – вона не може позбутися думки, що саме музика позбавила життя Софію… «Одною-одніською, тоненькою струною вбила її!..»
1897
Афористичні цитати з твору:
- «Любов – великий чоловік, але й музика – не менший!».
- «Найменша краса вражає мою душу, і я піддаюся їй без опори».
- «Незамужня жінка – то не предмет насміху й пожалування, лише істота, що розвинулася неподілено».
- «Музика – мій світ».
- «Коли б усі були артисти освічені і виховані, почавши від чуття аж до строю, не було б стільки погані й лиха на світі, як тепер, лиш сама гармонія й краса».
- «Бог сам всюди не міг бути, і тому сотворив матерів»
- «Наложити на свої чуття сильну упряж – завсіди бути спокійним, як мармур».
- «Гордість, яку природа кладе нам у душу, повинна її більше розвивати. Се одинока зброя жінки, якою вона справді може вдержатися на поверхні життя».
- «Вона вічно шукала гармонії. В людях, в їх відчуванні, в їх відносинах до себе і до природи…»
- «Відограваючи композитора, треба відгадувати і його істоту, щоб зрозуміти мотив самої композиції. Інакше грання стає безхарактерне».
- «Є рід любові жінок, на якій мужчина ніколи не розуміється. Вона для нього заширока, щоби зрозумівся на ній».
- «Нещаслива любов перетворює не раз людську вдачу до дна».
Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання заборонено.
