Ідея твору: самокритика української ментальності; засудження негативних рис національної вдачі, що призводять до прикрих непорозумінь і духовної роз’єднаності в родині.
Тема – зображення побуту й психології українських селян середини XIX ст. з усіма його складнощами й суперечностями на прикладі сімейних стосунків і повсякденного життя однієї родини.
З історії написання
Письменник написав повість «Кайдашева сім’я» у 1878 році, але дозвіл на публікацію твору отримав лише через 8 років за умови вилучення «в ней автором всех неудобных мест», що були відзначені цензурою, зокрема в VI розділі, де з елементами сатири розповідається про перебування прочан в київських монастирях. Прототипом Кайдашів стала родина Мазурів, що жила в селі Семигори й була відома своїми майже щоденними сварками, колотнечами та бійками. Життєві перипетії, що відбувались в цій сім’ї, Нечуй-Левицький поклав в основу сюжету твору й широко узагальнив в художніх образах героїв повісті драматичне життя тогочасного українського села взагалі.
Основні герої:
- Омелько Кайдаш – простий селянин, голова сім’ї. «Широкі рукава закачались до ліктів; з-під рукавів було видно здорові загорілі жилаві руки. Широке лице було сухорляве й бліде, наче лице в ченця. На сухому високому лобі набігали густі дрібні зморшки. Кучеряве посічене волосся стирчало на голові, як пух, і блищало сивиною».
- Маруся Кайдашиха – його дружина. Сварлива, улеслива, любляча бабуся. «Вже не молода, але й не стара, висока, рівна, з довгастим лицем, з сірими очима, з тонкими губами та блідим лицем»; «терлась коло панів і набралась від них трохи панства». «Маруся пишала губи, осміхалась, сипала облесливими словами, наче дрібним горохом. До природної звичайності української селянки в неї пристало щось вже дуже солодке, аж нудне. Але як тільки вона трохи сердилась, з неї спадала та солодка луска, і вона лаялась і кричала на ввесь рот».
- Карпо – старший син. Мовчазний, жорсткий, працьовитий.«Широкий в плечах, з батьківськими карими гострими очима, з блідуватим лицем. Тонкі пружки його блідого лиця з тонкими губами мали в собі щось неласкаве. Гострі темні очі були ніби сердиті».
- Мотря – його дружина. «Має серце з перцем»; «… бриклива, як муха у Спасівку»; «Висока на зріст, рівна станом, але не дуже тонка, з кремезними ногами, з рукавами, позакачуваними по лікті, з чорними косами, вона була ніби намальована на білій стіні. Загоріле рум'яне лице ще виразніше малювалось з чорними тонкими бровами, з темними блискучими, як терен, облитий дощем, очима. В лиці, в очах було розлите . щось гостре, палке, гаряче, було видно розум з завзяттям і трохи з злістю».
- Лаврін – молодший син. Лагідної вдачі, жартівливий, романтичний. За рисами характеру та зовнішністю повна протилежність старшому брату. «Молоде довгасте лице було рум'яне. Веселі сині, як небо, очі світились привітно й ласкаво. Тонкі брови, русяві дрібні кучері на голові, тонкий ніс, рум'яні губи - все подихало молодою парубочою красою. Він був схожий з виду на матір.
- Мелашка – його дружина. Вродлива, лагідна, тиха молодиця з бідної сім’ї. «Була невелика на зріст, але рівна, як струна, гнучка, як тополя, гарна, як червона калина, довгообраза, повновида, з тонким носиком. Щоки, червоніли, як червонобокі яблучка, губи були повні та червоні, як калина. На чистому лобі були ніби намальовані веселі тонкі чорні брови, густі-прегусті, як шовк».
Дуже стислий переказ
I
Село Семигори ховається в зелених садах недалеко від річки Рось, а навколо стеляться левади. Чимала хата Омелька Кайдаша стоїть біля однієї гори в густому садку. Старий Кайдаш сидить на ослоні коло повітки та стругає вісь. Його сини – старший Карпо і молодший Лаврін, готують тік для нового врожаю й розмовляють про дівчат, перебираючи вади й переваги кожної. Це були «молоді парубки, обидва високі, рівні станом, обидва довгообразі й русяві, з довгими, тонкими, трошки горбатими носами, з рум’яними губами». Лаврін говорить, що взяв би за себе дівчину «гарну, як квіточка, червону, як калина в лузі, а тиху, як тихе літо». Карпові ж більше подобаються дівчата, що «кусливі, як муха в спасівку». Лаврин пропонує йому засватати Мотрю Довбишеву – дівку з заможної родини і «перцем у серці». Пропозиція брата зацікавили Карпа, він почав думати про Мотрю.
II
Карпо зустрічається з Мотрею і залицяється до неї. Дівчина сподобалася йому своїм норовом та вмінням за себе постояти. Мотря ніби насміхається над ним, але видно, що парубок їй теж подобається. Батьки Карпа засватали Мотрю.
III
Після другої пречистої Карпо повінчався з Мотрею. Весілля святкували чотири дні. А потім рано-раненько Кайдашиха збудила невістку, прикинулася недужою, загадала їй робити всю хатню роботу, ще й повчала «солодким голосом», хоч Мотря сама давно вже вміла вправно господарювати. Невістка працювала, а свекруха вилежувалася на печі. Вона не була хворою, дурила Мотрю, поки та терпіла. Врешті-решт невістка почала огризатися. Вона була «не з таківських, щоб комусь покорятись». Між ними почалися сварки. Свекруха в розмові з сусідами почала судити невістку. Язикаті молодиці все це переказували Мотрі, і вона дуже сердилася на Кайдашиху. Вирішила теж вдати із себе недужу, не стала мести хату. Кайдашиха поскаржилась на неї Омелькові. Той схотів провчити Мотрю – побити, але Карпо заступився за свою жінку.
ІV
Прийшло літо. Почалася робота в полі, часу для сварок стало менше. Карпо відчув себе хазяїном. Заробивши літом собі хліба, вони вже знали, що їдять свій хліб. Восени Мотря народила сина, Кайдашиха дуже полюбила онука, нянчила його, й сварки майже стихли. Але «лихо в хаті тільки затихло й притаїлось, неначе гадина зимою… Весною гадина підвела голову, засичала на всю Кайдашеву хату, на все подвір’я». Мотря показала свій норов, докоряла Кайдашисі, що працює більше, ніж вона. Почала прясти починки окремо та ховати у свою скриню. Якось зчепилась з Кайдашихою із-за мотовила. На крик збіглися чоловіки. Старий Кайдаш замахнувся на Мотрю кочергою, а Карпо заступився й штовхнув батька у груди. Той впав...
З того часу Омелько став боятися Карпа. Мотря одганяла Кайдашиху од дитини, почала варити обід та прати свої і Карпові сорочки окремо. Кайдаш вирішив одрізнити дітей. Добудували частину хати, і Карпова сім’я перейшла туди жити. Батько був змушений віддати сину частину поля й худоби. А Мотря «у своїй хаті ніби на світ народилась».
V
Перед Трійцею Лаврін зустрів Мелашку – дівчину із сусіднього села Біївці, з бідної сім’ї Балашів. «Ой, гарна ж дівчина, як рай, мов червона рожа, повита барвінком!» – подумав він. Щовечора став бігати на побачення, і Кайдаші змушені були погодитися на його одруження. Поїхали на розглядини. Кайдашиха чекала побачити багату хату майбутньої невістки й була дуже розчарована тим, що хата у Балашів була вбога. Глянула на маленьку постать Мелашки і зрозуміла, що з неї поміч по господарству буде невелика. Через тиждень Лаврін повінчався з Мелашкою і привіз її в батькову хату.
VІ
Спочатку Мелашці, милуючись з Лавріном, здавалося, що вона опинилася в раю. Не помічала навіть, як п’яний свекор сварився зі свекрухою, як Кайдашиха розмовляла з Мотрею.
Та скоро очі молодиці відкрилися. Свекруха незлюбила Мелашчиних батьків, тому не любила і її. Тільки тиждень після весілля вона стримувалася, а потім почала лаяти невістку.
VII
Життя Мелашки ставало все важчим. Вона не могла дати свекрусі відсіч, як це робила Мотря.
Мелашка йде з односельцями на прощу до Києва й лишається там, влаштувавшись робітницею у доброї проскурниці. Вона не хоче повертатися додому. А Лаврін не може жити без Мелашки, тому вирушає разом з матір’ю до Києва шукати втікачку. Мелашка повертається додому. Кайдашиха стає до неї добрішою. Старий Кайдаш раптово помирає: п’яним ішов через греблю, впав у воду і потонув.
Після похорону Карпо й Лаврін почали ділитись батьківськими спадками та городом. Мотрі здалося, що Лавріну досталося більше. Знову зчинилася сварка. Волость присудила Лаврінові та матері батьківське добро, бо Карпо вже забрав свою частку ще за життя батька. Од того часу між Кайдашенками та їх жінками не було миру й ладу. «Обидві сім’ї насторочились одна проти другої, як два півні, ладні кинутись один на другого. Треба було однієї іскорки, щоб схопилась пожежа».
VIII
Цією іскрою стала курка, яку старша невістка спіймала на горищі свекрухи. Мотря почала вимагати, щоб їй віддали ті яйця, які вона там знайшла. У темряві вона вдарила Лавріна ногою в обличчя, той почав хитати драбину, на який та стояла. Карпо прибіг на поміч жінці. Брати побилися.
IX
Якось хлопчик Мотрі ненароком розбив кухоль Мелашки. Жінки зчинили колотнечу і перебили одна в одної майже всі горщики. Кайдашиха тицьнула Мотрі в лице дулю і поцілила у віко. Мотря тикнула в обличчя свекрухи деркачем і попала їй в око. Закривавлена Кайдашиха побігла у волость. Громада присудила Карпові «одірвати» свою хату й поставити її окремо на городі, а ґрунт розділити порівну. Мотря відсиділа два дні «в холодній» (в ув’язненні). А Кайдашиха осліпла на одне око. Господарські потреби обох сімей вимагали перемир'я. Брати почали разом працювати в полі, найматися з возами й заробляти гроші. Зиму й весну у Кайдашів панували тиша і лад. Карпа обрали десяцьким.
Настало літо. Хати Кайдашенків стояли дуже близько одна коло одної, а городи розділяв тільки низенький тин. Знову мало не щодня з обійстя Карпа та Лавріна чулися крики та сварки. То кури Мотрі поклюють огірки на городі Мелашки, то кабанчик Лаврина нашкодить на Мотриному городі, то Кайдашиха з Мелашкою запирають у своєму хліві й не віддають Карпові його коняку, бо той потовк у них бурякі… Дві сім'ї сваряться через кожну дрібницю. «Не чорна хмара з синього моря наступала, то виступала Мотря з Карпом з-за своєї хати до тину. Не сиза хмара над дібровою вставала, то наближалася до тину стара видроока Кайдашиха, а за нею вибігли з хати Мелашка з Лавріном, а за ними повибігали всі діти…». Помирити їх не можуть ні громада, ні священик. «Їх лайка дзвеніла, як дзвони на дзвіниці, по всьому яру, доходила до діброви. Люди з кутка збігались і дивились в ворота й через тин…».
Нова незгода сталася через грушу. Коли громада ділила двір старого Кайдаша, то до Карпової половини відійшла Лаврінова груша. Доки вона не родила, доти й лиха не було. Коли знову почалися сварки, у волості присудили ділити врожай порівну, або щоб Карпо продав Лавріну землю з грушею. Священик порадив їм те ж саме. А коли брати на ці пропозиції не погодилися, сказав: «… йдіть собі та, про мене, вдавіться тими грушами разом з своїми жінками», і зачинив за ними двері. «Діло з грушею скінчилось несподівано. Груша всохла, і дві сім’ї помирились. В обох садибах настала мирнота й тиша».
1878
Цитати з твору:
- «З п'яним розмовляти – тільки гаяти час».
- «Дівка, як верба: де посади, то прийметься».
- «В чужих руках шматок хліба все здається більшим».
- «На словах, як на цимбалах грає».
- «Від її погляду молоко кисне».
Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання заборонено.
