Провідна ідея твору виражена в його епіграфі: «Нема віри тим, хто говорить, що він любить Бога, але при цьому ненавидить свого брата. Тобто осуд фальшивого патріотизму і лицемірного народолюбства національної еліти, невизнання гноблення свого та інших народів.
Тема та провідні мотиви: критика національної еліти, байдужої до історії та долі свого народу, заклик до соціального примирення заради відродження нації.
Аще кто речетъ, яко люблю Бога, а брата своего ненавидитъ, ложь есть.
Соборно[е] послание Иоанна. Глава 4, с. 202
Минають дні, а поет – ліричний герой поеми, не має спокою від того, що національна еліта не хоче помічати, як рідна країна – рай тихий, перетворюється на велику руїну, де
Кайданами міняються,
Правдою торгують.
І господа зневажають, –
Людей запрягають
В тяжкі ярма. Орють лихо,
Лихом засівають...
Поет закликає еліту полюбити свою країну та її народ щирим серцем, не варто шукати щастя на чужому полі, бо тільки
В своїй хаті своя й правда,
І сила, і воля.
Пророчить:
лихо вам буде!
Розкуються незабаром
Заковані люди.
Настане суд,..
І потече сторіками
Кров у синє море…
То будуть страшні часи, коли:
Одцурається брат брата
І дитини мати…
Звертаючись до еліти, поет говорить:
Якби ви вчились так, як треба,
То й мудрість би була своя.
А поки що вони –
Славних прадідів великих
Правнуки погані!
Бо, плазуючи перед іноземцями, зарозуміла еліта навіть історію своєї країни вивчає за німецьким наказом. Проголошує, що настав час запитати себе:
….що ми?..
Чиї сини? Яких батьків?
Ким? За що закуті?..
Прагнучи слави, вивчаючи історію, не слід забувати й своєї. Тому:
Не дуріте самі себе!
Учітесь, читайте,
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь.
Бо хто матір забуває,
Того бог карає,
Того діти цураються,
В хату не пускають.
Поет сподівається, що настане час
І оживе добра слава,
Слава України,
Наостанок закликає до єдності заради відродження нації:
Обніміться ж, брати мої,
Молю вас, благаю!
1845
Символіка заголовка
Повна назва – «І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє».
- «Мертві» – минулі покоління української еліти, які довели Україну до «великої руїни».
- «Живі» – пасивна та брехлива еліта: інтелігенція, дворянство («діти юродиві») – пани-кріпосники, яких цікавить лише особистий зиск.
- «Ненарожденні» – майбутні покоління, які осудять прорахунки своїх попередників в державотворенні і тоді «оживе добра слава, Слава України».
Цитати з твору, що стали крилатими:
- І ми не ми, і я не я.
- І оживе добра слава,
Слава України.
- І премудрих немудрі одурять.
- І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь.
- … хто матір забуває, того Бог карає.
- В своїй хаті своя й правда,
І сила, і воля.
- Доборолась Україна
До самого краю.
- Нема на світі України,
Немає другого Дніпра,
А ви претеся на чужину
Шукати доброго добра.
- Якби ви вчились так, як треба,
То й мудрость би була своя.
Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання заборонено.
