Тема твору – життя та побут українських селян на початку ХІХ ст,; вірність у коханні людей з народу.
Ідея твору – уславлення духовної величі людини з народу; засудження покірності долі та застарілим звичаям.
Герої драми:
- Наталка Полтавка – гарна дівчина не багатого, простого роду, яка 4 роки чекає повернення свого коханого; «Дівка проста, не красива, з добрим серцем, не спесива».
- Горпина Терпилиха – вдова, мати Наталки, убачає щастя дочки в одруженні з багатим чоловіком.
- Петро – коханий Наталки, «добрий парубок…», «не ледар, трудящий, з ним обідніти до злиднів не можна», любить Наталку «більше, як самого себе».
- Возний Тетерваковський – «пан, чиновний і багатий», «хапун такий, що із рідного батька злупить!», але може бути і великодушним; говорить з уживанням канцелярських слів і зворотів.
- Виборний Макогоненко – заможний селянин, схильний до добрих справ і «хитрий, як лисиця».
- Микола – далекий родич Терпелихи, життєрадісний бурлака, «сирота – без роду, без племені, без таланту і без приюту».
Дуже стислий переказ
Наталка – молода, гарна, працьовита і розумна дівчина «простого роду». Вона любить Петра – доброго й роботящого хлопця, з яким росла з дитинства. Петро був сиротою, годованцем її заможного батька. Коли ж той прознав, що його дочка і годованець кохають одне одного, то вигнав хлопця з дому. Сам незабаром пропив усе, що мав, і помер. Стара Терпилиха була змушена переїхати з дочкою з Полтави в село й жити в бідності. Наталка «себе і матір свою на світі держить» рукоділлям, до неї сватаються багато парубків, але вона всім відказує, і вже майже 4 роки чекає повернення коханого.
Аж ось до неї залицяється пан возний – багатий чиновник, а «хапун такий, що із рідного батька злупить!». Він освідчується Наталці в коханні й пропонує вийти за нього заміж. Наталка спочатку не дуже розуміє, про що говорить Тетерваковський, бо його суржикова мова густо пересипана канцелярськими словами та зворотами. Зрозумівши, до чого він веде, Наталка рішуче відмовляє, бо не любить його. До того ж вважає справедливою «пословицю»: «Знайся кінь з конем, а віл з волом» – вона бідна дівчина, а возний багатий.
Возний умовляє Макогоненка – сільського виборного – допомогти йому в «сердечному ділі». Виборний сумнівається, що з женихання возного щось вийде, пояснює, чому Наталка дає відкоша всім женихам. Тоді Тетерваковський, знаючи, як бідно живе Терпилиха з дочкою, намовляє Макогоненка переконати матір Наталки в тому, що він для її дочки дуже вигідна партія. Так і сталося: сльози й дорікання матері на нестатки й бідну старість та вмовляння виборного подіяли. Наталка погодилася виконати волю неньки і подати рушники возному.
Тим часом по дорозі в Полтаву в село заходить Петро. Останні чотири роки він був на заробітках, щоб стати гідним Наталки. Хлопець випадково знайомиться з Миколою – далеким родичем Терпилихи. Від Миколи Петро дізнається, що Наталка з матір’ю живе в цьому селі, бідує, бо чоловік помер, і що Наталку посватав возний. Коли Микола побачив, як ця новина подіяла на його нового приятеля, то взявся допомогти Петрові й викликав Наталку з хати.
Наталка радіє поверненню Петра, а Терпилиха лякається – возний став погрожувати їй в’язницею за недодержання слова – віддати за нього дочку. Петро в розпачі, говорить, що «любить Наталку більше, ніж себе», але не хоче, щоб її з матір'ю спіткало лихо. Пропонує дівчині коритися волі матері й віддає коханій усі гроші, які заробив у мандрах. Хай возний не дорікає Наталці її бідністю.Тетерваковський, зворушений щирою до самозречення любов'ю Петра до Наталки, проявляє великодушність. Він відступається від нареченої і просить Терпилиху благословити Наталку на шлюб з Петром. Усі радіють з такого його рішення, а Микола гордо проголошує: «От також то наші полтавці! Коли діло піде, щоб добро зробити, то один перед другим хватаються». Наталка співає свою й Петрову улюблену пісню «Ой я дівчина Полтавка, та й зовуть мене Наталка».
1819
Цитати з твору:
- «Тяжко жити без милого і в своїй сторонці!»
- «Коли другії облизня поймають, то і ми остерегаємся».
- «Блаженна лож, когда биваєт в пользу ближніх, а то біда… що часто лжемо ілі ради своєя вигоди, ілі на упад других».
- «Великим грішникам часто і даром проходить, а маленьким грішникам такого задають бешкету, що й на старість буде в пам'ятку!».
- «Доля людськая – доля єсть сліпая!»
- «Заміж вийти – не дощову годину пересидіти».
- «Лучче умерти, як з немилим жити».
- «Знайся кінь з конем, а віл з волом» .
- «Не дуже довіряй своєму серцю: сей віщун часто обманює».
- «Хто живе чесно й годується трудами своїми, тому й кусок черствого хліба смачніший од м'якої булки, неправдою нажитої».
- «Де згода в сімействі, де мир і тишина; Щасливі там люди, блаженна сторона».
- «Хто живе чесно і годується трудами своїми, тому і кусок черствого хліба смачніший од м'ягкой булки, неправдою нажитої».
Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання заборонено.
