Тема твору – життя та побут українських селян на початку ХІХ ст,; вірність у коханні людей з народу.
Ідея твору – уславлення духовної величі людини з народу; засудження покірності долі та застарілим звичаям.
Герої драми:
- Наталка Полтавка – гарна дівчина небагатого, простого роду, яка 4 роки чекає повернення свого коханого; «Дівка проста, не красива, з добрим серцем, не спесива».
- Горпина Терпилиха – вдова, мати Наталки, убачає щастя дочки в одруженні з багатим чоловіком.
- Петро – коханий Наталки, «добрий парубок…», «не ледар, трудящий, з ним обідніти до злиднів не можна», любить Наталку «більше, як самого себе».
- Возний Тетерваковський – «пан, чиновний і багатий», «хапун такий, що із рідного батька злупить!», але може бути і великодушним; говорить макаронічною мовою з уживанням канцелярських слів і зворотів.
- Виборний Макогоненко – заможний селянин, схильний до добрих справ і «хитрий, як лисиця».
- Микола – далекий родич Терпелихи, життєрадісний бурлака, «сирота – без роду, без племені, без таланту і без приюту».
Стислий переказ
І дія
З хати з відрами на коромислі виходить Наталка – молода вродлива дівчина, і йде до річки по воду. Співає пісню
Віють вітри, віють буйні, аж дерева гнуться;
О, як моє болить серце, а сльози не ллються (…)
До кого я пригорнуся, і хто приголубить?
Коли тепер того нема, який мене любить.
Промовляє: «Петре! Петре! Де ти тепер? Може, де скитаєшся в нужді і горі і проклинаєш свою долю… Ти був бідним, любив мене – і за те потерпів і мусив мене оставити; я тебе любила і тепер люблю. Ми тепер рівня з тобою: і я стала така бідна, як і ти. Вернися до мого серця!»
До Наталки підходить возний, радіючи, що він з дівчиною на самоті і може позалицятися до неї. Він освідчується їй в коханні.
…Безмірно, ах! люблю тя, дівицю,
Как жадний волк младую ягницю…
Наталка відповідає, що вона возному не рівня, нагадує «пословицю»: «Знайся кінь з конем, а віл з волом» і радить пошукати собі «в городі панночки…». На це возний відповідає:
«Бачив я многих – і ліпообразних, і багатих, но серце моє не імієть – теє-то як його – к ним поползновенія. Ти одна заложила ему позов на вічнії роки, і душа моя єжечасно волаєть тебе… Скажи, говори, отвічай, отвітствуй, могу лі бить – теє-то як його – мужем пристойним і угодним душі твоєй і тілу?» Наталка рішуче відмовляє возному й просить не залицятися до неї, пояснює: «Моє все багатство єсть моє добре ім'я; через вас люди начнуть шептати про мене…».
Співаючи пісню-нісенітницю «Дід рудий, баба руда», з'являється виборний. Наталка, набравши у відра воду, йде додому, а між возним і виборним точиться розмова. Тетерваковський скаржиться, що «трудно становиться жить на світі» – у земствах та судах почали викривати хабарників. А Макогоненко, почувши цю новину, радіє: «Зате нам, простому народові, добре, коли старшина... не допуска письменним п’явкам кров з нас смоктати...». Потім розмова зайшла про Наталку. Виборний дуже нахвалює дівчину: «красива, розумна, моторна і до всякого діла дотепна, – яке у неї добре серце, як вона поважає матір свою; шанує всіх старших себе; яка трудяща, яка рукодільниця; себе і матір свою на світі держить». Кепкує з возного, співаючи пісню
Ой під вишнею, під черешнею
Стояв старий з молодою, як із ягодою.
І просилася, і молилася:
«Пусти мене, старий діду, на улицю погулять!»
Возний просить виборного посприяти у його «сердечному ділі» й умовити Наталку вийти за нього заміж. Макогоненко сумнівається, що Наталка погодиться на заміжжя і розповідає історію, яка пояснює, чому дівчина відмовляє всім залицяльникам. Колись заможний батько Наталки узяв у годованці Петра – бідного сироту, але доброго, роботящого хлопця. А коли прознав, що Наталка і Петро покохали одне одного, вигнав хлопця з дому. Незабаром сам збіднів, запив і помер. Тож Горпина з дочкою, спродавши все, що залишилося, переїхали з Полтави до них у село. Наталка ж чекає повернення Петра вже 4 роки.
Вислухавши виборного, возний ще настирливіше просить сприяти йому у сватанні, обіцяючи за це різні блага, пропонує навіть прибрехати щось хороше про його «кандидатуру». На це виборний відповідає, що «брехать і обманьовать других – од бога гріх, а од людей сором», а возний співає пісню
Всякому городу нрав і права,
Всяка імієть свой ум голова,
Всякого прихоті водять за ніс,
Всякого манить к наживі свій біс!..
А потім вони разом, дуетом, співають
Ой доля людськая – доля єсть сліпая!
Часто служить злим, негідним і їм помагає.
Добрі терплять нужду, по миру товчуться,
І все не в лад їм приходить, за що не возьмуться.
До кого ж ласкава ся доля лукава,
Такий живе як сир в маслі, спустивши рукава…
Ой доле людськая, чом ти не правдива,
Що до інших дуже гречна, а до нас спесива.
У цей час мати Наталки докоряє дочці, що вони живуть у нестатках, бо дівчина одказує заможним женихам. Наталка у відчаї плаче і співає:
Бідность і багатство – єсть то божа воля;
З милим їх ділити – єсть щаслива доля…
Зворушена мати теж плаче, співає:
Чи я тобі, дочко, не добра желаю,
Коли кого зятем собі вибираю?
Щоб заспокоїти матір, Наталка говорить: «…покоряюсь вашій волі і для вас за первого жениха, вам угодного, піду замуж».
До хати входить виборний і починає разом з матір'ю Наталки вмовляти дівчину подати возному рушники і таким чином врятуватися від злиднів. Під натиском докорів виборного та матері вона погоджується вийти за нелюба, а свої почуття виливає в пісні:
Чого ж вода каламутна, чи не хвиля збила?
Чого ж і я смутна тепер, чи не мати била?..
Спіши, милий, спаси мене од лютой напасті!
За нелюбом коли буду, то мушу пропасти.
II дія
На вулиці з'являється Микола, співає пісню «Гомін, гомін, гомін, гомін по діброві». Він думає про те, що живе один на світі, «як билинка на полі; сирота – без роду, без племені, без талану і без приюту», тому варто піти на Тамань, пристати до чорноморців й стати козаком, яких поважає.
Наспівуючи пісню «Сонце низенько, вечір близенько», з’являється Петро. Він зайшов у село по дорозі в Полтаву. Парубки розговорилися й одразу заприятелювали, бо обоє сироти.
Коли бачать – із хати Терпилихи виходять возний із шовковою хусткою на руці й виборний з рушником через плече. Микола пояснює – щойно відбулося сватання найкращої дівчини у селі – Наталки. Петро, почувши це ім’я, тривожиться й починає розпитувати про дівчину. Микола здогадується, що його новий приятель є той Петро, якого кохає Наталка, а щоб упевнитися в цьому, співає Наталчину пісню
Вітер віє горою,
Любивсь Петрусь зо мною,
Ой, лихо, не Петрусь,
Лице біле, чорний ус!..
Микола вирішує допомогти Петру і викликає дівчину з хати. Наталка, побачивши коханого, дуже радіє, говорить, що поданий возному рушник нічого ще не значить. На вулиці з’являються возний, виборний і Наталчина мати. Терпилиха, побачивши Петра, лякається, просить не заважати одруженню Наталки з возним. Той теж гонить Петра, погрожує Терпилисі в’язницею, якщо та не зможе додержати свого слова – віддати за нього дочку.
Петро в розпачі, говорить, що «любить Наталку більше, ніж себе», але не хоче, щоб її з матір'ю спіткало лихо. Пропонує дівчині коритися волі матері й віддає коханій усі гроші, які заробив у мандрах. Хай возний не дорікає Наталці її бідністю. Возний, зворушений щирою до самозречення любов'ю Петра і Наталки, вирішує проявити великодушність. Він відступається від нареченої і просить Терпилиху благословити Наталку на шлюб з Петром. Усі радіють з такого його рішення, а Микола гордо проголошує: «От також то наші полтавці! Коли діло піде, щоб добро зробити, то один перед другим хватаються». Наталка співає свою й Петрову улюблену пісню «Ой я дівчина Полтавка, та й зовуть мене Наталка».
1819
Цитати з твору:
- «Тяжко жити без милого і в своїй сторонці!»
- «Коли другії облизня поймають, то і ми остерегаємся».
- «Блаженна лож, когда биваєт в пользу ближніх, а то біда… що часто лжемо ілі ради своєя вигоди, ілі на упад других».
- «Великим грішникам часто і даром проходить, а маленьким грішникам такого задають бешкету, що й на старість буде в пам'ятку!».
- «Доля людськая – доля єсть сліпая!»
- «Заміж вийти – не дощову годину пересидіти».
- «Лучче умерти, як з немилим жити».
- «Знайся кінь з конем, а віл з волом» .
- «Не дуже довіряй своєму серцю: сей віщун часто обманює».
- «Хто живе чесно й годується трудами своїми, тому й кусок черствого хліба смачніший од м'якої булки, неправдою нажитої».
- «Де згода в сімействі, де мир і тишина; Щасливі там люди, блаженна сторона».
- «Хто живе чесно і годується трудами своїми, тому і кусок черствого хліба смачніший од м'ягкой булки, неправдою нажитої».
Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання заборонено.
