Останнім часом дедалі частіше чую, що штучний інтелект скоро зробить учителів непотрібними, адже він уже вміє пояснювати теми, створювати завдання, перевіряти роботи й адаптувати навчання до потреб кожної дитини.
І в мене виникає цілком логічне запитання: якщо ми вже вирішили замінювати людей алгоритмами, чому починаємо саме з учителів, а не з тих управлінських процесів, які роками існують переважно заради самих себе?
Уявіть, скільки часу можна було б заощадити, якби штучний інтелект автоматично формував звіти, збирав статистику, готував типові документи й позбавив педагогів необхідності переносити ті самі цифри з однієї таблиці в іншу.
Щоправда, тоді довелося б пояснити, навіщо взагалі потрібні десятки таблиць, нескінченні моніторинги й тригодинні наради, зміст яких можна викласти в одному електронному листі.
І ось тут ентузіазм прихильників цифровізації, підозрюю, різко зменшиться.
Бо одна справа – це пояснювати вчителям, що вони повинні адаптуватися до технологій майбутнього, а зовсім інша – перевірити, чи не можна автоматизувати значну частину власної роботи.
Особливо цинічно ці розмови звучать сьогодні, коли українські педагоги проводять уроки після безсонних ночей, спускаються з дітьми в укриття, працюють під час війни й намагаються зберегти нормальний освітній процес за обставин, які ще кілька років тому здавалися немислимими.
І саме цим людям ми урочисто повідомляємо, що вони скоро стануть непотрібними, бо нейромережа навчилася писати конспекти уроків.
Справді, надзвичайно своєчасне відкриття.
Я не боюся, що штучний інтелект навчиться пояснювати граматику краще за деяких учителів. Цілком можливо, що в окремих завданнях він уже це робить.
Я боюся іншого: що ми використаємо технологічну революцію не для звільнення вчителя від безглуздої рутини, а як черговий привід знецінити його працю, залишивши недоторканною всю бюрократію, яка цю працю ускладнює.
Тому пропоную експеримент: спочатку доручімо штучному інтелекту звіти, статистику, планування нарад, перевірку ефективності управлінських рішень і підготовку нескінченних документів.
А потім подивімося, без кого освітня система справді не зможе працювати.
Бо вчителя, який навчає дітей, підтримує їх і відповідає за живий клас, замінити значно складніше, ніж людину, чия головна професійна майстерність – вимагати чергову таблицю до п’ятниці.
І тепер я хочу почути не чергові красиві прогнози про освіту майбутнього, а вашу думку.
Кого, на вашу думку, штучний інтелект здатен замінити швидше: учителя, який щодня працює з дітьми, чи чиновника, який щодня працює з таблицями?
І ще одне, значно незручніше запитання: якби завтра штучний інтелект узяв на себе всю освітню звітність, скільки посад, нарад і погоджень раптом виявилися б непотрібними?
Дуже прошу висловитися не лише вчителів, а й батьків, директорів шкіл та представників освітнього управління, адже особливо цікаво почути тих, хто вважає, що педагогів легко замінити технологіями.
Тільки давайте без звичного «учителі просто бояться прогресу». Назвіть конкретно: яку роботу в школі ви автоматизували б першою і чому?
А тим, хто впевнений, що ШІ цілком замінить учителя, пропоную пояснити, хто тоді відповідатиме за дітей у реальному класі, під час конфлікту чи повітряної тривоги.
То хто в нашій освітній системі справді незамінний, а хто просто дуже звик вважати себе таким?
Чекаю на аргументи. Особливо від тих, хто любить розповідати вчителям, як їм працювати.
Автор: Елена Завальная, Кембридж сертифицированный преподаватель английского языка.
