Ми досі навчаємо дітей за державним стандартом мирного часу. Але чи відповідає він реаліям воєнного часу?
Щодня діти в Києві, Запоріжжі, Дніпрі та інших містах проводять години в укриттях. І ми намагаємося виконувати звичайну навчальну програму, ніби нічого не змінилося.
Фізкультура, музика, технології, інформатика в укритті. Часто замість повноцінних занять діти пишуть реферати або просто втрачають навчальний час. Учителі роблять усе можливе, але фізично неможливо реалізувати всі програми в умовах, для яких вони не призначені.
Можливо, настав час говорити про державний стандарт воєнного часу?
Не про скасування предметів чи зниження якості освіти. А про визначення пріоритетів, перегляд навчального навантаження та реальну можливість надолужити освітні втрати.
Ми маємо чесно визнати: державний стандарт мирного часу не може автоматично залишатися єдиною моделлю для країни, яка живе й навчається під час війни.
Діти не повинні просто відсиджувати уроки в укриттях заради формального виконання програми. Вони мають отримувати знання.
Можливо, настав час перестати імітувати мирний освітній процес і створити модель навчання, яка відповідає реальності воєнного часу?
Автор: Алена Парфенова, соучредительница ОО «Родители SOS».
