Мар'яна Безугла написала жорстокий пост про карму Академії наук, викликавши справжню баталію: одні обурювалися цинізмом, інші погоджувалися, що академію давно треба закрити.
В ідеальному світі академії наук все ж таки не займаються розробкою ППО, це завдання оборонних підприємств, конструкторських бюро й приватних компаній. Проте у складі нашої академії є 8 конструкторських бюро, 20 дослідних виробництв і 24 науково-дослідні, науково-технічні та інженерні центри. Тож закид не зовсім безпідставний, і роздратування, з якого виріс допис, поділяє чимало людей. Але це все ж таки наша спільна карма, і наша спільна криза науки в Україні.
Суть цієї кризи в тому, що академія досі влаштована за радянською моделлю, де вона одночасно є товариством учених і фактично міністерством, яке володіє мережею установ. У НАН 175 академіків і 391 член-кореспондент, 159 наукових установ і майже 24 тисячі працівників, з яких 13 тисяч науковці.
До неї також належать Національна бібліотека імені Вернадського, заповідник «Ольвія», Ботанічний сад імені Гришка, «Софіївка» та багато іншого.
У 2026 році все це утримується коштом 6,68 мільярда гривень із загального фонду бюджету, приблизно 140 мільйонів євро. На одного науковця виходить близько десяти-одинадцяти тисяч євро на рік, і то, якби всі ці гроші йшли саме на науковців.
Це велика й дуже різнорідна система, яка одночасно є корпорацією учених, мережею наукових установ, власником великого майна й одним із головних розпорядників державних коштів на науку. Така конструкція склалася історично, але сумнівно, що вона підходить для сучасної науки.
При цьому не варто скочуватися в просту історію про академіків-пенсіонерів, які нічого не роблять. У НАН є сильні лабораторії, реальні наукові результати, конструкторські та інженерні розробки.
Проблема в тому, що держава десятиліттями фінансувала дуже різну за якістю мережу установ у межах однієї системи, і гроші розподілялися без жорсткої прив'язки до результатів.
Європейські країни вирішують це інакше, хоч і по-різному. У Франції Академія наук є передусім корпорацією учених і експертною інституцією, яка виконує представницьку й дорадчу функції. Власних дослідницьких інститутів вона не має, основна дослідницька робота ведеться в університетах, CNRS та інших наукових організаціях.
Польська модель ближча до української, бо польська академія теж має власну мережу: 70 наукових інститутів і понад 4200 наукових працівників (але кількість членів академії обмежена 350 членами з Польщі та 160 іноземними).
Утім, і в Польщі цю модель вважають проблемною. Наприкінці 2025 року уряд опублікував проєкт реформи PAN, який змінює систему управління, посилює роль директорів інститутів і контроль президента академії над майном і фінансами. Реформа мала набути чинності з 1 липня 2026 року, але застрягла в суперечці з Міністерством фінансів про її вартість і лише в середині вересня потрапила на розгляд уряду. Тобто проблема інституційної моделі актуальна не лише для нас.
Академія як корпорація провідних учених Україні потрібна для експертизи, представництва науки, формування наукової політики й незалежних висновків для держави. Але не обов'язково саме ця корпорація має одночасно управляти величезною мережею установ, майном, бібліотеками, садами, заповідниками й десятками інших організацій.
Наукові інститути можуть значно сильніше конкурувати за державне фінансування й отримувати його відповідно до якості та результатів роботи.
Найсильніші лабораторії повинні мати можливість розвиватися, залучати гранти й гроші бізнесу, а слабкі установи – об'єднуватися, змінювати профіль або, якщо для них немає переконливого наукового чи суспільного завдання, припиняти існування.
Бібліотеки, ботанічні сади й заповідники теж не обов'язково залишаються в одній управлінській системі лише тому, що так склалося історично. Їх можна передати іншим бенефеціарам.
Виходить, що міністерства ми об'єднуємо і роз'єднуємо чи не по два рази на рік, а розібратися з належністю бібліотек енергії не вистачає.
Водночас така реформа вже почалася, та про неї замало пишуть блогери та публічні спікери. У 2024–2025 роках МОН провело державну атестацію наукових установ і закладів вищої освіти за новою єдиною методикою. До двох вищих груп, А і Б, потрапили 158 наукових установ і 110 університетів, і саме від цього тепер залежить їхнє базове фінансування. На початку 2026 року уряд розподілив за результатами атестації понад 3 мільярди гривень додаткового фінансування.
Ключове: держава вперше почала прив'язувати базове фінансування науки до результатів роботи, це невеликий крок для такої махіни, але серйозна заявка на подальші зміни.
Наступним кроком мав би стати перегляд самої архітектури системи: що повинна робити академія як корпорація учених, що повинні робити її інститути, за якими правилами вони отримують базове фінансування, за що змагаються через гранти і які установи справді потрібні державі. І це – тадам – задача для законодавців, адже це комплексна зміна цінностей і підходів.
Реформа такої системи – це нудна робота: оцінювати установи, змінювати правила фінансування, прибирати дублювання, об'єднувати те, що справді варто об'єднати, і залишати більше ресурсів командам, які можуть показати результат.
Але хтось цю нудну роботу має виконати в парламенті, в уряді, і вже потім – у самій академії.
Автор: Артем Биденко, глава правления Украинской издательской ассоциации.
