Попри масу хейту і «гірких сліз» за колишньою системою загальної середньої освіти, я продовжу писати свої спостереження, дослідження і роздуми про майбутню старшу профільну школу, яка спинається на ноги уже сьогодні.
І ці спостереження, дослідження та роздуми базуються не на моїй уяві чи припущеннях, а на багаторічній, системній та копіткій роботі з моїми колегами у багатьох територіальних громадах чи не усіх областей України.
Успішність освітнього процесу, у тому числі і у старшій школі, складається не лише із вмотивованості учнів, не лише із вдало підібраних навчальних програм, підручників та посібників, не лише від кваліфікації педагогів, а й від комфортного середовища перебування учнів.
Саме комфортне середовище – це не просто зручні, безпечні та естетичні умови, а й середовище навчання, спілкування, середовище відпочинку між навчальними заняттями, середовище проведення дозвілля.
Власне, учні старшої школи – це практично дорослі люди. Тому таке середовище має бути для них абсолютно іншим, як для учнів базової чи тим паче початкової школи.
Санітарні кімнати та рекреації, класні кімнати та приміщення для прийому їжі мають свої особливості для різних вікових категорій. І якщо ми хочемо щоб ці особливості були враховані, то варіант формування ліцею як окремого закладу освіти є найкращим варіантом, який дає можливість це здійснити.
Знаю, що зараз знайдуться ті, які будуть у коментарях писати: а як було раніше, а ми маємо різні меблі у класах для різних вікових категорій, а ми розвели початкову, базову та старшу школу по різних поверхах чи сторонах закладу.
Але повірте: це не те, чого хочуть сучасні діти.
Дозвілля на перервах та після уроків потребує специфічних умов для учнів різних вікових категорій, і максимально врахувати його при поєднанні в одному закладі тих, кому від 6-ти років (а якщо в структурі і приміщення закладу ще є й дитячий садок, то це з 3-х років) до 16 (17) років практично неможливо.
Для різних вікових категорій можуть і мають бути перерви (та й уроки) різної тривалості, для старшої школи ефективною є система проведення спарених занять, і зробити це якісним та ефективним для загальної школи є неможливим.
Досвід громад, які модернізували мережу закладів загальної середньої освіти, виокремивши із неї в окремі заклади уже теперішню старшу школу, показує, наскільки доцільним це є. Тут і система спарених уроків працює, і є «уроки-вікна», які використовуються для відпочинку та спілкування, і години ланчу, і багато інших новацій, які в поєднанні з іншими специфічними елементами освітнього процесу формують унікальну освітню архітектуру старшої школи.
Крім цього всього, для учнів важливим і цінним є досвід перебування, спілкування та зростання у колі своїх однолітків. І чим ширшим є це коло, тим якіснішими є процеси зростання та становлення.
Спілкуючись із здобувачами освіти уже реформованих закладів освіти, ми у зворотному зв’язку отримуємо відповіді, які свідчать про те, що саме перебування у середовищі своїх однолітків є однією з основних переваг освітнього реформування та успішності освітнього процесу.
Як не дивно, але теперішні старшокласники скоріше бояться менших, що у нашому дитинстві було навпаки. Я написав «бояться», але не сприймайте це у буквальному розуміння цього слова.
Хоча варто сказати, що булінг у різних його проявах найчастіше може виникати у різновікових колективах. Тому виокремлення старшої школи є й одним із дієвих способів попередження булінгу в учнівському середовищі.
Велика за кількістю здобувачів старша школа – це й крок до успішної адаптації її випускників у подальшому продовженні навчання у закладах вищої школи (чи інших закладах), та й у дорослому житті.
Практика показує, що дітям, які закінчили заклади освіти, навчаючись та перебуваючи у невеликих колективах, навіть якщо вони були дуже успішними, суттєво важче адаптуватися до нових великих спільнот. І більш тривалий період їх адаптації призводить до освітніх втрат та майбутнього відставання.
Насправді ми, дорослі, часто не хочемо чути дітей, не хочемо або не можемо зрозуміти сучасні тенденції, які уже існують попри наші бажання чи небажання. Ми продовжуємо наполягати на власній правоті, яка базується на наших усталених традиціях. І все це гальмує розвиток і прогрес сучасного суспільства.
Зміни все рівно стануться, як би ми не висловлювали невдоволення, що учнів називають здобувачами освіти, а педагогів – надавачами освітніх послуг. Це абсолютно не принижує ні одних, ні інших.
Учитель завжди був тим, хто вів за собою вперед тих, кого вчить і спільно із батьками виховує. Таким він має бути і сьогодні.
Але щоб бути чи стати таким, потрібно відчути настрої сучасних дітей та сучасного суспільства, бути не тим, хто «проливає гіркі сльози» за колишніми часами, коли вчителя часто боялися, коли оцінки за навчальні заняття та поведінку часто були способом покарання за «інакшість». А тим, хто готовий почути дитину, підтримати її у її намірах та починанням, дати вчасну на мудру пораду, а не займатися «читанням моралей».
На щастя, ми маємо таких педагогів, які відчувають дітей та їх подих і які перейнялися «ліцейним духом».
Попри все, сучасна старша школа постане. Минуле відійде і буде хорошою історією і пам'яттю. Головне повірити в це і включитися у творення спільних змін. Роботи вистачить усім!
Автор: Олег Фасоля, руководитель направления «Образование на местном и региональном уровнях» Шведско-украинской программы Polaris «Поддержка многоуровневого управления в Украине».
