«Межі моєї мови – це межі мого світу», – каже іноземне прислів’я, що доволі точно відображає наше сьогодення. Англійська мова спромоглася вийти далеко за межі своїх носіїв і сьогодні є незаперечним інструментом комунікації всієї цивілізації на планеті.
Добре це чи погано – наразі не важливо. Це факт, що не під силу змінити, але можна прийняти й підлаштуватися. У випадку освіти нашої держави це не лише потреба, а й нагальне першочергове завдання.
Зайвим буде говорити про нагромадження проблем в Україні 2026-го року, війна, безумовно, прямий та найбільш небезпечний фактор, що задає головний ритм причинно-наслідкових явищ, дотичних до економіки, суспільного життя, науки та культури. Однак «гасіння пожеж» у моменті відволікає нас від більш глобального питання: а що проростатиме тут завтра, коли вогонь залишить самі згарища?
Насправді ми не перші в історії, хто стоїть перед такою дилемою, навіть за схожих умов, окреслених війною, стагнацією економіки та знелюдненням територій. Тому «з коліс» апелюю думці, наче запорукою успіху розвитку держави має бути промислова ресурсна база: корисні копалини, родючі ґрунти, сприятливий клімат тощо.
Усе це важливо, але в історії минулого століття є приклади, коли з ресурсів бракувало навіть прісної води для бідного та малограмотного населення. Та це не завадило вибитися у світові лідери за рівнем життя й впливом на світовому рівні.
Щоб не витрачати час на доведені істини: головний ресурс будь-якої держави, включно з Україною, – це її люди.
Потрібні зусилля: вугілля добувають у забоях, метали – виплавляють зі збагаченої руди, і навіть рілля не стане в нагоді без засіювання зерном. Громадян, як ресурс, також неможливо отримати задарма.
Держава має захистити своїх людей від загарбників, хвороб та негод; годувати й навіть розважати, але надзвичайно відповідальним процесом, є навчання. Саме освіта готує трудові кадри, які прокладають шлях вперед: фізичною працею чи науковими здобутками, вправним наданням послуг чи ефективним менеджментом.
Питання освіти в Україні стоїть гостро, практично від здобуття Незалежності. Щоразу виклики відповідали своєму часу: поступовий перехід від пострадянської освіти та перепідготовка кадрів, різноманітні реформи, перехід на дванадцятибальну систему, впровадження НУШ та Болонської системи й ряд менш масштабних, але відчутних змін.
Було постійне недофінансування галузі, поступово втрачалися як трудові кадри, так і скорочувалася кількість самих учнів та студентів.
Сьогодні шкільна освіта потребує не лише глибокого та продуманного реформування, а й варіантів вирішення супутніх проблем, зумовлених популяційними тенденціями. Зокрема – нерівномірним навантаженням на навчальні заклади та педагогів, залежно від територіального положення навчального закладу.
Однак система освіти продовжує динамічно змінюватися й підлаштовуватися під реалії. І якщо деякі зміни викликають подив та дискусії, інші – критично потрібні Україні.
Точніше, були потрібні ще вчора. Одна з таких стосується поглиблення вивчення англійської мови, і я спробую пояснити свою думку ширше.
Отже, з 1 вересня 2026 року, саме англійська як іноземна, стає обов’язковою для вивчення вихованцями дошкільних навчальних закладів віком 5–6 років згідно із Законом «Про застосування англійської мови в Україні» (№3760-IX).
У школі та закладах вищої освіти вивчення англійської обов’язкове вже зараз, тож за розрахунками експертів МОН випускники загальноосвітніх шкіл володітимуть нею на рівні B1, а спеціалізованих — на рівні B2.
Це, звісно, чудові кроки та інновації, хоча й застарілі на близько два десятиліття. Можливо, така реформа у 90-х змогла б радикально змінити хід української історії та навіть відвернути трагічну сучасність. Але вже запізно.
То що ж дає поглиблене вивчення англійської молодим українцям? Найперше і найголовніше – це доступ до необмежених додаткових знань, цілком доступних у наш час з глобальною мережею Інтернет. Якою б не була українська система освіти, дати все й кожному неможливо. До того ж, калькувати радянську систему й перевантажувати учнів поглибленими знаннями «про все водночас і ні про що конкретно» – зайве.
Набагато краще мотивувати дитину розвиватися у тому напрямку, що цікавий та корисний саме їй, але може видатися безглуздим сусіду за шкільною партою. Школа має навчити вчитися і вкласти в учня досконалий інструмент, для безперервної та необмеженої роботи. Англійська – саме те, що треба.
Варто зауважити: всі сучасні наукові роботи публікуються англійською. Навіть наші учні та студенти мають перекладати власні роботи міжнародною науковою мовою, чим збагачують загальну бібліотеку знань. Щодня ця база даних поповнюється новими результатами, технології розвиваються надзвичайно стрімко, і бути в курсі справ без нагоди знайомитися з першоджерелами – просто неможливо.
Інший аспект володіння гарною англійською – свобода спілкування. У цьому переконалися тисячі, якщо не мільйони, наших громадян, які рятувалися за кордоном від війни. Зі знаннями англійської можна почуватися більш впевнено за межами України.
Хоча кожна держава вболіває за власну мову – і це абсолютно правильно – знання міжнародної мови необхідні для отримання роботи у Німеччині чи Італії так само, як і знання державної. Тож, знаючи англійську, отримати засіб для існування стане набагато простіше.
Не раз я чула контраргумент, мовляв, якщо ми навчимо дітей англійської, вони виростуть і виїдуть за кордон за першої ж нагоди. Звісно, ризик є, але чи не гірше, коли ми їх не навчимо і вони залишаться в Україні відірваними від решти світу?
Англійською говорять не лише наука й техніка, а й мистецтво. Не варто відкидати цей аспект на тлі розмов суто про економічну та популяційну складову. Вільне мистецтво має колосальний вплив на суспільство та здатне чинити тектонічні зміни у ньому. Це добре знали на час радянської окупації та протидіяли проникненню крізь «залізну завісу» іноземних англомовних пісень, творів літератури та живопису. Англійська – це мова свободи та демократії, це ворог будь-якого тоталітарного режиму й водночас вісник перемін.
Якщо абстрагуватися від теперішньої ситуації та повернутися на більш як десятиліття назад, можна простежити доволі сумну тенденцію. Засилля російськомовного інформаційного вмісту формувало свідомість великої частини українців. «Руський мір» не говорить англійською, відкидає альтернативні точки зору й несе лише ворожу пропаганду.
Впевнена, якби наші покоління початку Революції Гідності знали англійську краще й вільно використовували іноземні інформаційні ресурси, замість кремлівських телеканалів, нашому ворогу було б набагато складніше розпалити ворожнечу. На підтвердження – початок повномасштабного вторгнення, коли українці стали більш обізнаними й чинили небувалий опір загарбникам навіть у тих місцях, де, на переконання окупантів, їх мали зустрічати квітами.
Україна стоїть на хиткому роздоріжжі перед великими потрясіннями, що неодмінно стануться. Значною мірою від нас залежить, наскільки критичними будуть їхні наслідки. Та ще є деякий час на підготовку та маневри.
Держава може інвестувати у промисловість, але прилетять крилаті ракети й знищать підприємства чи інфраструктуру, як це вже ставалося. Україна може інвестувати у родючі ґрунти, але без робочих рук аграріїв із ріллі не здійметься жоден зелений паросток.
Але ми можемо докласти сил і засобів до розвитку найціннішого ресурсу, забезпечити його досконалим інструментом саморозвитку. І навіть якщо частина залишить країну – багато залишиться й розвиватиме її на якісно новому рівні.
Повертаючись до вивчення англійської у дошкільних закладах та школах, найперше слід переглянути не кількість занять на тиждень, а якість та практичність цього процесу. Тут ми стикаємося з великою системною проблемою – недостатнім рівнем знань англійської самих педагогів.
Зараз більшість шкільних вчителів англійської має рівень B1, а частина – взагалі A2, що неприпустимо для якісного покращення знань мови у вихованців та учнів.
Єдиним можливим виходом зі ситуації має бути впровадження загальнонаціональної програми перекваліфікації вчителів. Звісно, державним коштом та з чіткими часовими межами, скажімо, 18 місяців на перепідготовку, та вимогами до результату.
Мінімальний рівень знань англійської для педагога має бути B2 (Cambridge FCE або еквівалент), бажаний — C1. Інакше навіть найстаранніший вчитель не зможе навчити інших краще за себе та бути прикладом для наслідування.
Перекваліфікація потребує грамотної підготовки, зусиль та витрат. Але інакше неможливо – це завдання для всієї держави, а не окремих навчальних закладів чи самих вчителів.
Паралельно з роботою з наявними педагогами слід запровадити зміни й для педагогічної освіти. Зараз педуніверситети випускають вчителів англійської з рівнем B1–B2, але рівень необхідно відразу підвищувати до C1+.
Також саме для майбутніх вчителів англійської потрібно запроваджувати додаткові форми поглиблення знань: від найкращих – навчальна практика за кордоном у англомовному середовищі – до найбільш ефективних та доступних: літні табори з носіями англійської, наставництво осіб з високим рівнем знань тощо.
В ідеалі університетську освіту для всіх потрібно поступово переводити на поглиблене вивчення англійської. Маю на увазі не курс «ділової англійської», а саме викладання предметів міжнародною мовою для досягнення необхідних рівнів B2/C1 при отриманні дипломів.
За попередніми оцінками, досягнути мінімум 15% викладання англійською в держуніверситетах цілком можливо до 2030-го. Надалі процес має піти швидше.
Але навіть гарно підготовлені педагоги не в змозі якісно навчити вихованців та учнів без їхнього зацікавлення. Відтак поглиблене вивчення може перетворитися на зайві години в розкладі з додатковим навантаженням на підготовку та на коефіцієнт корисної дії близько нуля.
Англійська жива не тому, що гарна чи милозвучна (тут можна багато сперечатися), а саме завдяки універсальності та практичному використанню. Тому для найменших українців гарним прикладом можуть стати перегляди мультфільмів англійською. Навіть відома «Свинка Пеппа», що здається химерною дорослим, для дітей має цілком практичне значення, якщо дивитися мультсеріал без дубляжу. Автори свідомо вкладали у своє творіння, де серія триває 10–15 хвилин, прості та, головне, правильні лінгвістичні конструкції, розглядали пересічні побутові теми саме задля полегшення вивчення та поширення англійської. Спеціалізовані освітні матеріали здатні на набагато більше.
Загалом для України в цьому плані може стати корисним досвід Нідерландів та Скандинавії, що оволоділи англійською не так через навчальні заклади, як через телевізор та кіно. Грамотний баланс дубльованого контенту м’яко поглиблював знання населення пасивним вивченням.
В Україні сьогодні є ще один інструмент – Інтернет та суміжна з ним проблема у вигляді недостатньої кількості україномовного вмісту для дітей віком 6–12 років. Чому б не перетворити проблему на можливість, де частина контенту ставатиме українською, а частина матиме частковий дубляж?
Практика цілком робоча й для інших вікових категорій та медійних матеріалів. Дублювання англійською та субтитри мають з’являтися й на державному телебаченні. Звісно, додатковим викликом у цій справі є протидія вмісту мовою країни-агресора, що весь час активно проникає в Україну.
Для учнів старшої школи варто підібрати складніші методики вивчення англійської – все з урахуванням вікових можливостей. Сага про Гаррі Поттера в оригіналі на уроках англійської може навчити більше та швидше, ніж підручник, оскільки також промовляє живою розмовною мовою та цікавить учнів захопливим сюжетом.
Надзвичайно важливо використовувати англійську і для активностей на самих заняттях та поза ними. Тематичні дні, коли англійська звучить не лише на уроках, але й перервах та повсякденному шкільному житті – це простий приклад спланованих заходів, здатних поглибити вивчення та розуміння мови у практичному використанні.
Додатковим та дієвим стимулом для учнів має стати включення англійської до переліку обов’язкових предметів ЗНО та НМТ. Будьмо відвертими: поки іноземної мови там немає, її вивчатимуть лише ті, хто вбачає перспективу. Інша справа, коли добре знання англійської потрібне для успішної здачі оцінювання й вступу до закладів вищої освіти. Тут вже не питання вподобань, а прямий обов’язок.
Дуже стала б у нагоді практика залучення до освітнього процесу носіїв англійської мови – переважно іноземних студентів чи волонтерів. З початком пандемії їхня роль занепала, а до невеликих населених пунктів такі люди не добиралися в принципі.
Війна рано чи пізно закінчиться, тому вже зараз слід міркувати, як заохотити носіїв англійської прибувати до України в промислових масштабах. На піку зацікавлення Україною в світі сьогодні така ідея видається цілком реальною, а користь від англомовних людей у навчанні й живому спілкуванні – була б просто неоціненна.
Для старшої школи плекаю надію, що наразі може здатися нереальною, але могла б стати надзвичайно корисною – цілковите викладання навчального матеріалу англійською. У цьому віці діти вже можуть сприймати подібну інформацію, що стало б значною перевагою для українських випускників у іноземних закладах освіти. Як і можливість залучити більше іноземних учнів до здобуття середньої освіти саме в нашій країні. Принаймні точні науки, медицина й техніка цілком придатні для такого підходу, адже ці напрямки вже мають достатню кількість матеріалів для поглибленого вивчення саме в англійській інтерпретації.
Окремо варто взяти до уваги ще нові, але, без сумніву, перспективні методи, засновані на взаємодії зі штучним інтелектом. Практично щодня ШІ вражає людство новими можливостями, а одна здатність безперечно визнається як прибічниками цих технологій, так і противниками – платформи штучного інтелекту вміють чудово пояснювати.
Вже зараз доступно багато сервісів для вивчення англійської з штучним викладачем, та, переважно, все це приватні комерційні проєкти. Однак ігнорувати можливості сучасних технологій недопустимо, тож Україні слід реалізувати власну стратегію залучення ШІ для допомоги у вивченні англійської.
Я бачу це як спільний проєкт з відомим та потужним вендором, рівня Duolingo чи Busuu, інтеграцію ШІ у портал МОН та надання учням та студентам прав користування з безкоштовним преміум-доступом. Зараз подібні умови використання ШІ вже діють для українців, які навчаються, тож перспектива для вивчення англійської досить реальна.
Треба віддати належне: шкільна освіта справді гнучко адаптується під виклики сьогодення й потреби учнів, просто варто підтримувати відповідний темп та вчасно реагувати на зміни. Однак для якісного поліпшення вивчення англійської учнями слід зважати й на їхнє позашкільне оточення. Всі наші старання та реформи підуть прахом, якщо за межами навчального закладу англійська зустрічатиметься лише у гаджетах.
У професійному плані маю нагоду спілкуватися з іноземцями й вже не раз чула зауваження щодо низької інтеграції англійської мови у побут. Ви навіть не уявляєте, наскільки іноземцям в Україні важко орієнтуватися на вулицях, знаходити потрібні заклади, користуватися інфраструктурою населених пунктів, де відсутні назви та підказки зрозумілою для них мовою. Ставало навіть дещо соромно, коли, для прикладу, наводили Таїланд, де всі важливі написи для побуту дубльовані англійською.
Та будьмо реалістами: іноземці прибувають та їдуть, а українці живуть тут повсякчасно й, найперше, нам варто думати про обізнаність власних громадян.
За неофіційною статистикою, великий вплив на розвиток дітей дошкільного та молодшого шкільного віку мають дідусі та бабусі – включно з розвитком мовлення. Тож у питаннях вивчення дітей має сенс зважати на те, чи допоможуть старші люди впровадити в життя задумане освітою. І якщо пересічна бабуся в Україні знатиме, що «Waste container» – це маркування смітника, «Food» – їжа, а «Follow me!» – заклик малечі слідувати за собою – вивчення англійської в початковій школі сягне вищого рівня.
Тож знання англійської на рівні B2 для українських випускників – мрії амбітні, справедливі й цілком досяжні. Однак щоб прогнози не залишилися суто прогнозами, нам треба багато що переосмислити, десь більше попрацювати, а десь відшукати незнаний досі підхід.
Від цього залежатиме, наскільки конкурентоспроможною буде Україна завтра. Бо сьогодні навіть традиційні галузі – агросектор, металургія, виробництво – потребують фахівців, які вільно володіють англійською. Це мова міжнародних контрактів, нових технологій, глобальних ринків. І якщо ми не озброїмо наше молоде покоління цим інструментом, ми обмежимо їхні можливості незалежно від того, у якій галузі вони працюватимуть. А це неприпустимий недолік для України загалом.
Автор: Оксана Вжешневская, первая заместитель главы Хмельницкой ОГА, и.о. доцент кафедры публичного управления Хмельницкого университета управления и права имени Леонида Юзькова.
