Те, що зараз подається як «профільна реформа», ризикує перетворитися на адміністративний канібалізм.
Заява про припинення фінансування «нереформованих» шкіл – це не «стимул», це спроба перекласти відповідальність за непопулярні рішення на плечі місцевого самоврядування.
МОН фактично каже громадам: «Станьте катами для власних шкіл, або ми заморимо голодом ваших учителів».
Держава не «дає» гроші, вона перерозподіляє податки громадян. Відмова у субвенції – це пряме порушення конституційного права на освіту. Це використання бюджету як кийка для дресирування громад.
Найбільший абсурд у тому, що від громад вимагають будувати мережу під модель, якої фізично не існує.
Немає затверджених стандартів академічного ліцею. Немає розуміння, де взяти кадри для профільного навчання (фізиків, хіміків, математиків), немає відповіді на питання, що робити, якщо сільська школа закривається, а ліцей – за 50 км. Немає матеріальної бази.
Вимагати реорганізації без пред'явлення кінцевого продукту – це все одно що змушувати людей купувати квитки на потяг, під який ще не проклали рейки і не побудували локомотив.
«Закриті зустрічі з журналістами» – це розпис у власній безпорадності. Коли реформатор впевнений у своїй правоті, він іде на телебачення, у соцмережі, до вчителів. Коли він боїться — він ховається за «офреками».
Якщо про освіту мільйонів дітей говорять пошепки в кабінетах, значить, інтереси дітей там стоять на останньому місці. На першому – звіти перед донорами або бажання механічно «оптимізувати» (читай – скоротити) видатки.
Зараз, коли країна тримається на єдності, кидати в громади «гранату» у вигляді закриття шкіл – це шкідництво. Школа в селі чи маленькому містечку – це останній якір цивілізації.
Забрати школу через «непрофільність», не давши натомість безпечного підвозу, доріг та гарантій якості – це прямий шлях до депортації залишків населення у великі міста або за кордон.
Те, що ми бачимо – це не еволюція освіти, а спроба керувати системою через страх.
Ігор Лікарчук має рацію: реформи, впроваджені через коліно, не живуть. Вони породжують імітацію, саботаж і ненависть до самої ідеї змін.
Якщо МОН не вийде з «бункера» до людей з конкретними розрахунками та відповідями, вони отримають не «профільну школу», а випалене освітнє поле.
Автор: Александр Козлов, директор лицея №9, Винница.
