Опубліковані результати нового опитування молоді віком 14–35 років в Україні та за кордоном, яке здійснила соціологічна група «Рейтинг», на мою думку, дають дуже важливий матеріал для серйозної розмови про мовну політику в Україні.
Дані показують дві тенденції. З одного боку, українська мова помітно посилює свої позиції: 61% молоді в Україні спілкуються українською в родині, 59% – з друзями, а в публічному просторі, на роботі та в освіті цей показник сягає понад 73%.
Водночас російська як основна мова повсякденного спілкування відходить на другий план: нею користуються 17% у родині та 15% у дружньому колі.
З іншого боку, підтримка повної заборони російського контенту має виразну тенденцію до зниження: якщо у 2024 році її підтримували 49% молоді, то у 2025-му – вже 40%.
Натомість частка тих, хто категорично не підтримує такі обмеження, зросла з 8% до 21%. Особливо показовою є позиція підлітків: у групі 14–19 років підтримка повної заборони за рік впала з 52% до 28%.
Тобто перед нами не «відкат» і не «поразка українізації», а значно складніша соціолінгвістична картина: українська мова зміцнюється, але запит на радикалізацію мовної політики не зростає. Навпаки, цифри показують, що молодь підтримує посилення ролі української, але значно стриманіше ставиться до тотальних заборонних рішень.
Із позиції соціолінгвістики тут, як на мене, важливо звернути увагу на кілька моментів.
По-перше, мовна поведінка змінюється повільно і нерівномірно. Навіть коли статус державної мови посилюється, повсякденні мовні практики потребують часу для перебудови, і навряд чи варто сподіватися на миттєвий ефект. На ці практики впливають регіон, родина, вік, освіта, професійне середовище, цифровий простір, досвід війни та інші емоційні фактори. Саме тому в багатомовних суспільствах ми майже ніколи не бачимо одномоментного «перемикання»; ми бачимо тривалий процес зміни мовних репертуарів.
По-друге, несприйняття радикалізації не означає відмову від української. І це, можливо, одна з найважливіших тез. Люди можуть підтримувати посилення позицій державної мови, користуватися нею дедалі більше, але водночас не підтримувати заборонних підходів. Це цілком нормальна соціальна реакція. Вона може свідчити не про слабкість мовної позиції, а про запит на більш зрілу і точну мовну політику.
По-третє, сильна державна мова утверджується не лише через заборону, а також через престиж, якість і можливості. Соціолінгвістика давно показує: найстійкіші мовні зрушення відбуваються там, де мова стає мовою професійного успіху та додаткових можливостей, культурної привабливості, міського простору, сучасного контенту і щоденної звички. Інакше кажучи, мова зміцнюється тоді, коли вона не лише обов’язкова, а й бажана. Рада Європи прямо пов’язує успіх у царині мовної політики зі зміцненням соціальної згуртованості.
По-четверте, надмірна радикалізація мовного питання часто дає зворотний ефект: матимемо не консолідацію, а спротив. Коли мовна політика починає сприйматися передусім як політика покарання, морального тиску чи символічного дистанціювання, це може породжувати відчуження замість підтримки. Для суспільства, яке проходить через війну, травму, внутрішні переміщення і глибокі культурні трансформації, це особливо чутливий момент.
По-п’яте, в освіті це питання ще делікатніше. Діти й підлітки – не абстрактні носії «правильних» мовних установок, а люди, чия мовна компетенція, ідентичність і психологічна безпека перебувають на етапі формування. Тому мовна політика в освіті має бути не лише символічно правильною, але й педагогічно продуманою. Інакше ми ризикуємо втратити головне – ефективність.
В умовах війни, деколонізації та переосмислення ролі російської мови українська, безумовно, має посилюватися, але стратегічно сильна політика – це не лише про заборони.
Це про інвестиції в українську мову, освіту, книжки, медіа, музику, кіно, дитячий і підлітковий контент, міське мовне середовище.
Мовна політика в Україні має бути не емоційною, а продуманою; не реактивною, а заснованою на даних, дослідженнях і реальному розумінні мовної поведінки різних груп.
Якщо ми дійсно думаємо про мовне майбутнє України стратегічно, нам потрібна не просто жорсткість, але і точність.
Автор: Ольга Шевчук-Клюжева, кандидат филологических наук, социолингвист.
